Сагайдачний Петро (1560-1622) — гетьман козакiв

Народився приблизно 1560 року в селi Кульчицях поблизу Самбора в
Галичинi, у сiм'ï дрiбного украïнського шляхтича. Батька
майбутнього гетьмана звали Конон, або Конаш, звiдки й друге прiзвище
— Конашевич. Навчався Сагайдачний в Острозькiй школi, першому
украïнському навчальному закладi, заснованому князем Костянтином-
Василем Острозьким. Ректором школи був письменник Герасим Смотрицький,
учителями — вiдомi письменники Йов Княгинецький, Клiрик
Острозький, Василь Суразький, iєромонах Кипрiян, Дем'ян Наливайко
(брат Северина Наливайка).
Разом iз Сагайдачним навчався Мелетiй Смотрицький, автор
“Грамматики словенския…”, за якою навчалося декiлька
поколiнь украïнцiв, бiлорусiв, росiян i яку М.Ломоносов називав
“вратами своєï ученостi”. В Острозькiй школi, яку
вже тодi називали академiєю, учнi вивчали сiм вiльних наук:
граматику, риторику, дiалектику, арифметику, геометрiю, музику та
астрономiю. До курсу граматики входило вивчення старослов'янськоï
та грецькоï мов. Пiсля Острозькоï школи Сагайдачний навчався у
школi Львiвського братства, де зблизився з Йовом Борецьким (пiзнiше
ректор Львiвськоï братськоï школи та перший ректор
Киïвськоï братськоï школи, а з 1620 року —
киïвський православний митрополит). Пiсля приïзду до
Києва Сагайдачний був домашнiм учителем у киïвського суддi
Аксака. 1596 року пiсля Брестськоï унiï, що фактично ставила
православну церкву поза законом, Сагайдачний був серед тих православних,
якi виступили проти рiшень унiï. Вiн написав полемiчний твiр
“Пояснення про унiю”, де висловився проти покатоличення i
полонiзацiï украïнського православ'я.
У вiдповiдь на Брестську унiю в Украïнi почалося активне
покозачення населення, втечi селян i мiщан на Сiч вiд переслiдування
полякiв. Наприкiнцi XVI — на початку XVII столiття Сагайдачний
опинився на Сiчi, де невдовзi став помiтною особою серед старшин та
козацтва. Спершу був обозним, завiдував артилерiєю Сiчi, згодом
його обирають кошовим отаманом. Вiн стає учасником i органiзатором
багатьох успiшних походiв козацького вiйська. На початку XVII столiття
брав участь у походi на Молдавiю та Лiвонiю. Пiд керiвництвом
Сагайдачного козаки здiйснили успiшнi походи проти султанськоï
Туреччини та Кримського ханства. 1605 року вони взяли Варну, 1608 року
захопили Перекопську фортецю i спалили ïï. Восени 1609 року на
16 чайках увiйшли в гирло Дунаю i атакували турецькi мiста Iзмаïл,
Кiлiю, Бiлгород. 1616 року 2000 козакiв на 40 чайках перепливли Чорне
море i напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнiзон та
ескадру. 1615 року 80 козацьких чайок пiдiйшло до Константинополя, i на
очах турецького султана козаки спалили гаванi Мiзевнi та Архiокi.
Турецький флот наздогнав козацьку флотилiю, але вона вступила в бiй i
завдала поразки туркам, захопивши в полон турецького адмiрала. 1616 року
пiд безпосереднiм керiвництвом Сагайдачного запорожцi захопили
найбiльший невiльничий ринок у Криму — Кафу (нинi Феодосiя) i
визволили тисячi полонених. 1618 року Сагайдачний у складi польського
вiйська королевича Владислава, який претендував на царський престол,
взяв участь у походi на Москву. У 1619 роцi вiн з вiйськом
приєднується до антитурецькоï лiги європейських
держав. 40-тисячне козацьке вiйсько пiд керiвництвом Сагайдачного
вiдiграло вирiшальну роль у розгромi турецькоï армiï 1621 року
пiд Хотином. Пiд час Хотинськоï битви Сагайдачного було поранено
отруєною стрiлою. За активноï участi Сагайдачного, який 1620
року разом з усiм Вiйськом Запорозьким вступив до Киïвського
братства, було вiдновлено скасовану пiсля Брестськоï унiï
Киïвську митрополiю. 1622 року Сагайдачний помер. Похований у
Богоявленськiй церквi киïвського Братського монастиря. У
своєму заповiтi вiдписав усе своє майно на освiтнi,
благодiйнi та релiгiйнi потреби. Петро Сагайдачний сформувався як
полководець наприкiнцi XVII — на початку XVIII столiття, коли
почався iнтенсивний розвиток i змiцнення запорозького козацтва,
викликанi польсько-католицькою експансiєю i турецько-татарською
агресiєю. Оттоманська Порта, що була найбiльшою державою у тi
часи, запанувала на Чорному морi i Балканах, оволодiла гирлами Дунаю,
Днiпра, Дону й готувалася загарбати землi Украïни, Московiï,
Польщi, Бiлорусi, а далi й усiєï Європи. Султанська
Туреччина iнспiрувала й напади на Украïну Кримського ханату, свого
васала. Вторгнення татарських орд в украïнськi землi
супроводжувалося нещадним розоренням мiст i сiл, масовим полоненням
украïнцiв. Тому проти такоï супердержави та ïï
васала потрiбна була велика й органiзована сила, якою й стала Запорозька
Сiч, коли ïï очолив Петро Конашевич Сагайдачний. Вiн розробив
стратегiю збройного спротиву ханським ордам i турецьким вiйськам.
Запорожцi влаштовували морськi й сухопутнi походи на Крим та узбережжя
Чорного моря — береги Анатолiï та Малоï Азiï,
намагаючись послабити вiйськову силу ворога, знищити його флот,
зруйнувати найважливiшi порти.
Пiд час великих походiв козаки нападали на кiлька фортець одночасно, при
цьому завдаючи головного удару якiйсь найбiльшiй твердинi, серед яких
були Стамбул, Трапезунд, Синоп. Згiдно з розробленою Сагайдачним
тактикою ведення бою, козаки вiдпливали в походи вночi, перед настанням
нового мiсяця, проминали турецькi фортецi Кизи-Кермень, Тавань, Аслам-
Кермень i за 36-40 годин досягали турецьких берегiв. Пiд час плавання
вони користувалися особливим компасом i добре орiєнтувалися по
зорях. На швидких i проворних човнах — чайках вони проти сонця
непомiтно пiдпливали до турецькоï ескадри й з настанням ночi
зненацька брали галери на абордаж, блискавично захоплювали ïх,
знищували турецький екiпаж, визволяли невiльникiв. Запорозький флот у
часи Сагайдачного панував на Чорному морi, контролюючи навiгацiю мiж
Босфором та чорноморським лиманом. Сагайдачний особисто керував майже
всiма значними походами, як суходолом, так i морем. Його морська ескадра
часом налiчувала понад 300 чайок з екiпажем до 20 тисяч запорожцiв. Уряд
Османськоï iмперiï змушений був мобiлiзовувати всi своï
вiйськовi ресурси проти украïнських козакiв, чисельнiсть яких пiд
час битв iнодi була у кiлька десяткiв разiв менша вiд турецьких сил.
Особливо вiдзначилися запорожцi 1605 року пiд час здобуття Варни та 1616
року, коли здобули Кафу, найбiльший невiльницький ринок у Криму i
наймогутнiшу турецьку твердиню. Вони блискавичним штурмом захопили з
моря кафську фортецю з ïï потужними укрiпленнями та численною
артилерiєю, знищили 14-тисячний турецький гарнiзон i велику
ескадру.
Смiливi походи запорожцiв сiяли панiку i жах у турецьких володiннях, а
правителi Анатолiï та Балкан звернулися до султана з
петицiєю, в якiй вимагали, щоб вiн захистив ïх вiд козакiв,
iнакше вони змушенi будуть визнати ïхню владу. Султан змушений був
скликати екстрену нараду для обговорення заходiв оборони вiд козакiв, у
якiй брали участь представники союзних з Портою держав —
Венецiï, Нiдерландiв, Францiï. Зiсвого боку Сагайдачний з
вiйськом приєднується до антитурецькоï “Лiги
християнськоï мiлiцiï” — коалiцiï
Персiï, Францiï, Польщi, Ватикану, Абхазiï,
Мiнгрелiï та Грузiï. Водночас вiн веде тонку дипломатичну
полiтику з Польщею, яка, бачачи зростання могутностi Вiйська
Запорозького, прагнула обмежити козацький реєстр i дедалi
зростаючу сувереннiсть свого васала. Одначе Рiч Посполита вела в той час
вiйну з Московською державою, тому змушена була вдаватися по допомогу
запорожцiв, тож на вимогу Сагайдачного i його старшини зберегла
реєстровому вiйську елементи автономiï, офiцiйно визнала й
легалiзувала козацьку вiйськову та полiтичну органiзацiю, а самому
Сагайдачному надала гетьманську булаву.
Рятуючи вiд неминучоï загибелi вiйська королевича Владислава у
боротьбi за московський престол, Сагайдачний з 20-тисячним вiйськом
козакiв здiйснив блискучий похiд на Московiю через Сiверщину, здобув
мiста Ливни, Єлець, Михайлов, розбив ополчення князiв Пожарського
та Волконського, перейшов Оку i майже захопив московську фортецю. Вiнцем
полководського таланту Сагайдачного стала Хотинська битва, у якiй було
завдано нищiвноï поразки Османовi II i його 300-тисячнiй
армiï. Вирiшальну роль у перемозi об'єднаного польсько-
украïнського вiйська вiдiграв 40-тисячний загiн козакiв, керований
гетьманом. Протягом Хотинськоï вiйни козацьке вiйсько прийняло на
себе основний тягар турецьких атак, витримало дев'ять штурмiв свого
табору, який став для туркiв неприступною фортецею. Водночас
Сагайдачний, використовуючи тактику наступальностi, раптовостi в нiчному
бою й превентивностi атак, випробувану в багатьох успiшних морських
походах, завдавав туркам вiдчутних втрат. Вроджений стратег, Сагайдачний
запровадив у вiйську багато нововведень, зокрема так званий фламандський
стрiй, легку й маневрену артилерiю та добре озброєну i навчену
пiхоту. Динамiчна й гнучка тактика бою козацького вiйська, на противагу
позицiйнiй, неповороткiй тактицi польського вiйська, була вирiшальним
фактором у цiй блискучiй перемозi, яка принесла козакам
європейську славу.
Однiєю з важливих граней непересiчноï особистостi
Сагайдачного є його боротьба проти полонiзацiï та
покатоличення православноï Украïни. Вiн став на бiк
опозицiйноï частини украïнського мiщанства та православного
духiвництва у боротьбi з унiатською експансiєю i з усiм 20-
тисячним Вiйськом Запорозьким вступив до Киïвського Богоявленського
братства, що виступало проти полiтики шляхетськоï Польщi. Вступ
запорожцiв зi своïм зверхником до братства сприяв
популяризацiï його серед народних мас. Тепер нi польський король,
нi киïвський воєвода, польний коронний гетьман Станiслав
Жолкевський, нi католицьке й унiатське духiвництво не змогли вiдчутно
протидiяти розвитковi нацiональноï свiдомостi, освiти та
православ'я в Украïнi. Сагайдачний стає ктитором
братськоï школи, допомагає ïй коштами й сприяє
тому, що вона стала вiдомим у слов'янському свiтi науковим та
просвiтницьким осередком.
Таким чином, Сагайдачний, слiдом за Костянтином Острозьким, засновником
Острозькоï школи-академiï, виявив державну мудрiсть,
поставивши збройну силу на захист рiдноï вiри та нацiональноï
освiти, чим завоював загальну любов i повагу серед народу. Сагайдачний
прагнув вiдновити значення Києва як православного та культурного
центру, вiн пiдтримував дiяльнiсть лаврського митрополита Єлисея
Плетенецького i створений ним навколо друкарнi Києво-
Печерськоï лаври гурток учених, друкарiв, письменникiв. 1620 року
завдяки своєму авторитету вiн домiгся, що Єрусалимський
патрiарх Феофан висвятив на єпископiв кiлькох священикiв, зокрема
й Мелетiя Смотрицького, i вiдновив злiквiдовану унiєю 1596 року
Киïвську митрополiю, висвятивши на митрополита Киïвського i
Галицького Йова Борецького. За п'ять днiв до смертi, що настала 20
квiтня 1620 року, Сагайдачний у присутностi Йова Борецького та нового
гетьмана Олефiра Голуба склав тестамент, у якому заповiв своє
майно, зокрема 15000 золотих, Киïвськiй i Львiвськiй братським
школам.
Гетьман запорозького козацтва Петро Сагайдачний за своï ратнi
подвиги, мудрiсть i розважливiсть у державних справах був уславлений як
у творах красного письменства, так i в народних пiснях, зокрема в
славнозвiснiй пiснi “Ой на горi та й женцi жнуть”. Вiдомий
також вiрш першоï половини XVII столiття “Ой Хотине, граде
давнiй”, який прославляє Сагайдачного i козакiв. А ректор
Киïвськоï братськоï школи Касiян Сакович написав з нагоди
сумноï для всiєï Украïни подiï — смертi
Сагайдачного “Вiрш на жалосний погреб зацного рицаря Петра
Конашевича Сагайдачного”, у якому словами двадцяти учнiв
братськоï школи навiки увiчнив заслуги Сагайдачного перед народом.
Поховано його у Богоявленськiй церквi братського Богоявленського
монастиря “з великим плачем Запорозького Вiйська i всiх людей
православних”.