Казки Редьярда Киплинга

Англiйський письменник, прозаïк i поет Редьярд Джозефа Киплинга
Джозеф Киплинг (1865-1936) увiйшов у дитячу лiтературу як автор
знаменитоï повiстi про Маугли й жартiвливо-iронiчнi Казок, хоча в
письменника минулого й iншi добутки, призначенi для дiтей i юнацтва.
Казки його тiсно об'єднали традицiï англiйського народного
гумору й фольклору тих краïн i континентiв, якi знав письменник:
Пiвденноï Африки, Австралiï й Новiй Зеландiï
Книги створювалися у тiсному спiлкуваннi Киплинга з дiтьми. Письменник
обмiрковував ïх як вiдповiдi на питання власних дiтей. Це про однiй
з дочок- Элси — Киплинг повiдав у вiршах, завершуючи казку про
слоненя. Допитливiсть Элси не витримує нiякого порiвняння iз
власноï, киплинговской: У кожного слуги своє iм'я: Як, Чому,
Хто, Що, Коли, Де. А от у дочки письменника — особи юного рокiв
— не шiсть, а сотнi тисяч слуг — i всiм спокою нi: це п'ять
тисяч де, сiм тисяч як, сто тисяч чому. Як жартiвливо-iронiчна вiдповiдь
на цi незлiченнi де, як, чому й написанi казки. Вони й названi: Звiдки
узялися броненосцi, Отчого у верблюда горб, Звiдки в киту така вузька
глотка, Звiдки в носорога шкiра в складках та iн. Казки Киплинга
випливають за традицiєю так званих этиологических казок
(этиологический вiд грецьких слiв причина, поняття, навчання), тобто
саме таких, якi пояснюють щось, наприклад, чому в гiєни заднi ноги
коротше переднiх, чому заєць боягузливий. Этиологические казки
вiдомi всiм народам миру — чимало ïх в африканському й
австралiйському фольклорi. Зрозумiло, це не означає, що письменник
орiєнтувався на вiдтворення якого-небудь певного
народнопоэтического сюжету з казкового фольклору Африки й
Австралiï. Киплинг не обробляв уже iснуючi казки, а створював
своï, засвоïвши загальнi принципи фольклорних казок
Казки його починаються з любовного звертання до дитини: Це тiльки
тепер, милий мiй хлопчик, у слона є хобот. Але справа, звичайно,
не тiльки в самiм звертаннi. Вся художня структура казки несе на собi
вiдбиток живого спiлкування оповiдача з дитиною, що слухає йому.
Як показано дослiдниками, Киплинг використав навiть специфiчну дитячу
лексику, до кiнця зрозумiлу саме дiтворi. Спiлкування з дитиною всього
бiльш помiтно в особливоï iнтонацiï Киплинга-сказочника: Це
було давно, мiй милий хлопчик. Жився-був Кит. Вiн плавав по морю i
ïв рибу. Вiн ïв i лящiв, i йоржiв, i бiлугу, i севрюгу, i
оселедець, i шустрого, швидкого в'юна-вугра. Яка риба попадеться йому,
ту вiн i з'ïсть. Вiдкриє рот, ам — i готовий! Казкове
оповiдання перебивається вставними реплiками, спецiально
призначеними для маленьких слухачiв, щоб вони запам'ятали яку-небудь
деталь, звернули увагу на щось особливо важливе для себе
Про Моряка, побував у чреве в Киту, Киплинг говорить: На Моряку синi
полотнянi штани так пiдтяжки (дивися ж, мiй милий, не забудь про
пiдтяжки!), так збоку в пояса мисливський нiж. Сидить Моряк на плотi, а
ноги звiсив у воду (його мама дозволила йому бовтати голими ногами у
водi, iнакше вiн не став би бовтати, тому що був дуже розумний i
хоробрий). I щораз, коли заходить мовлення про Моряка i його синi штани,
Киплинг не премине ще й ще раз нагадати: Будь ласка, не забудь про
пiдтяжки, мiй милий! Ця манера Киплинга-сказочника пояснюється не
тiльки бажанням обiграти iстотну деталь у розвитку дiï: пiдтяжками
Моряк перев'язав тонкi лучинки, якi вставив у горло Киту — Тепер
ти розумiєш, чому тобi випливало не забувати про пiдтяжки! Але й
пiсля того як усе розказано, у самому кiнцi казки Киплинг знову
заговорить про пригодившихся Моряка пiдтяжках: Синi полотнянi штани були
як i ранiше в нього на ногах, коли вiн крокував по камушкам у самого
моря. Але пiдтяжок на ньому вже не було. Вони залишилися в горлi в Киту.
Ними були зв'язанi лучинки, з яких Моряк зробив ґрати.
Казкам надає особливу принаднiсть весела наснага Киплинга-
рассказчика. От чому вiн обiграє яку-небудь деталь, що сподобалася
йому,, багато разiв повторюючи неï. Письменник по цiй же причинi
дарує дитинi фантастичнi картини, пронизанi побутовим гумором.
Кит, що пливе до Англiï, уподiбнений кондуктору й викрикує
назви станцiй: Настав час виходити! Пересадження! Найближчi
станцiï: Вiнчестер, Ашуэлот, Нашуа, Кини й Фичборо. Поетична
деталiзацiя дiï видає жартiвливо-iронiчний задум казки,
зближаючи ïï з веселими гуморесками англiйськоï
народноï дитячоï поезiï. У казцi про кiшку багаторазово
обiграється слово дикий — дiя вiдбувається в далеку
пору, коли ручнi тварини були ще дикими: Собака була дика, i Кiнь був
дика, i Вiвця була дика, i всi вони були дикие-предикие й дико блукали
по Мокрих i Диких лiсах. Але сам дика була Дика Кiшка — вона
бродила де вздумается й гуляла сама по собi. Усе у свiтi було ще дико
— i про людей говориться: У цей вечiр, мiй милий хлопчик, вони
вечеряли дикою вiвцею, засмаженоï на розпечених каменях,
приправленоï диким часником i диким перцем. Потiм вони з'ïли
дику качку, начинену диким рисом, дикою травою й дикими яблуками; потiм
хрящики диких бикiв; потiм дикi вишнi й дикi гранати. I навiть ноги в
Дикого Коня, Дикого Пса дикi, i самi вони дико говорять. Рiзноманiтне
обiгравання того самого слова зближає оповiдання з гумористичною
примовкою
Митецьким прийомом повторення письменник домагається чудового
комiчного ефекту. Дурного Ягуара, що зважився додержуватися рад Ягуарихи-
матери, остаточно заплутали розумна Черепаха й хитрий Еж. Ти говориш, що
я говорю, що вона говорила iнше,- сказала Черепаха.- Що ж iз цього? Адже
якщо, як ти говорила, що вона говорила те, що я говорила, то й виходить,
що я говорила, що вона говорила. Вiд таких заплутаних мовлень писаний
Ягуар почуває, що навiть плями на спинi занедужали.
У казках Киплинга багаторазово повторюються тi самi звороти, слова,
вираження, фрази й навiть цiлi абзаци: мамаша Ягуариха добiрно
помахує грацiозним хвостом, Амазонка йменується мутною
рiкою, а Лiмпопо — брудноï, мутно-зеленоï, широкоï,
Черепаха всюди неспiшна, а Ïжак — злючка-колючка, Ягуар
— писаний та iн. Вся сукупнiсть цих образно-стилiстичних прийомiв
надає казкам надзвичайно яскрава художня своєрiднiсть
— вони перетворюються у веселу гру словом. Киплинг вiдкрив
своïм маленьким слухачам поезiю далеких мандрiвок, дивовижного
життя на далеких континентах. Казки кличуть у мир незвiданого,
таємниче прекрасного:

• З Ливерпульской гаванi
• Завжди по четвергах З
• уда йдуть у плавання
• До далеких берегiв
• Пливуть вони в Бразилiю,
• Бразилiю, Бразилiю,
• И я хочу в Бразилiю — До далеких берегiв

Поезiєю дiзнавання миру, духовним здоров'ям, iронiєю й жартом Киплинг як письменник здобув загальне визнання педагогiв. Кращi властивостi його художнього дарування розкрилися саме в казках. Дуже полюбився дiтям оповiдання з Книги Джунглiв — про винищувач кобр смiливiй мангустi (Рикки-Тикки-Тави). Вiд нього вiє поезiєю тропiчних пригод, небезпек i перемог
В iнших добутках, особливо призначених для дорослого читача, виявили
себе й негативнi сторони особистостi письменника. У них Киплинг
з'являється войовничим iдеологом англiйських колонiзаторiв, що
славлять у вiршах i прозi цивiлiзаторську роль Британськоï
iмперiï серед вiдсталих народiв. Росiйськi письменники ще до
революцiï вказували на цю рису свiтогляду Киплинга. А. И. Куприн
писав: И як би не був читач зачарований цим чарiвником, вiн бачить через
його рядки теперiшнього культурного сина жорстокоï, жадiбноï,
купецькоï, сучасноï Англiï, поета, що надихає
англiйських найманих солдатiв на грабiж, кровопролиття й насильство
своïми патрiотичними пiснями….
Скарбницi свiтовоï культури належать тi створення Киплинга, якi
вiдзначенi духом гуманiзму, тонкою майстернiстю, спостережливiстю,
поетичною смiливiстю й оригiнальнiстю, близькiстю до демократичних
традицiй фольклору англiйського й iншого народiв. Поряд з казками
закордонних письменникiв у читацькому побутi дiтей дошкiльного вiку
широко поширенi фольклорнi казки рiзних народiв миру. Це й казки
слов'янських народiв (чеська казка Златовласка; польська Чудесна
яблунька; болгарськi Пепелюшка, Хлопчик i зла ведмедиця; сербська Чому в
мiсяця немає плаття i iн.); казки iнших європейських народiв
(угорська Два жадiбних ведмежата, французька Кiзка й вовк, англiйська
Казка про три поросят, iталiйська Кошенята i iн.); казки народiв
Азiï (корейська казка Ластiвка, японська Горобець, китайська Жовтий
лелека, iндiйська Тигр, селянин i лисиця i iн.). Казки народiв рiзних
континентiв iстотно доповнили коло дитячих книг. Разом з письменницькими
казками вони ввiйшли в золотий фонд лiтератури для дошкiльникiв Узятий у
сукупностi, у всiм нацiональному рiзноманiттi, фольклор рiзних народiв,
за словами радянського письменника А. Н. Толстого, утворив те, що можна
назвати изустной лiтературою. Ця лiтература була достоïнством i
розумом народу: вона становила й змiцнювала його моральний вигляд, була
його iсторичною пам'яттю, святковими одягами його душi. Соцiальна й
художня цiннiсть пояснює й педагогiчну цiннiсть фольклору —
його важливiсть у виховнiй роботi сдошкольниками.