Апокрифи твору про персонажiв i подiï

АПОКРИФИ (вiд греч. anokpufos — таємний, таємний) -
виниклi на рубежi нашоï ери в давньоєврейськiй i
древнесирийской середовищу, а також на християнському Сходi твору про
персонажiв i подiï Священноï iсторiï, що не ввiйшли в
офiцiйнi iудейськi й християнський церковнi канони
Ця релiгiйно-легендарна лiтература спочатку призначалася для
присвячених, знаючих книгарiв. Згодом А. одержали назву вiдкинутих i
вносилися в спецiальнi перелiки-iндекси вiдкинутих книг, допуска не
церковною владою до читання й поширення в середовищi правовiрних
iудеïв i християн. Найбiльш раннє свiдчення знайомства
давньоруських книгарiв з таким iндексом помiщено в Iзборнику Святослава
1073 р..
Залежно вiд змiсту й iмен бiблiйних i євангельських персонажiв А.
традицiйно роздiляють на старозавiтнi й новозавiтнi (за аналогiєю
з текстами канонiчноï Бiблiï). Старозавiтнi А. дiляться, у
свою чергу, на двi групи. У першу групу входять А., що з'явилися в
дохристиянську епоху, але не включенi в iудейський канон старозавiтних
текстiв. При перекладi Бiблiï з давньоєврейськоï на
грецьку мову вони ввiйшли в ïï текст (так наз. Септуагинту), а
потiм у латинський переклад Бiблiï (так наз. Вульгату) (див.
Мещерский). В XVI в. католицька церква визнала цi тексти, i вони
одержали назву девтероканонических або канонiчний^-канонiчних-канонiчнi-повторно-
канонiчних. У слов'янський текст Бiблiï цi А. були включенi
наприкiнцi XV в. при складаннi ïï першого повного перекладу
(1499 г). при новгородському архiєпископi Геннадiï (це Книга
Премудростi Соломона, Книга Iсуса, сина Сирахова, Книга Товита, Книга
Иудифь i iн.). Друга група апокрифiчних старозавiтних текстiв залишилася
за межами бiблiйного Канону (А. про Адама й Еве, Енохе, Мелхиседеке,
Авраамовi й iн.).
Для вивчення питання про час i обставини виникнення А., про ïхнiй
зв'язок з религиозно-нравстт венними й суспiльними плинами пiзнього
иудейстра, про особливостi раннього християнства неоцiненну роль зiграли
знахiдки в сiрий. XX в. древнiх рукописiв у печерах Хирбет-Кумрана
(Верхнiй Єгипет) на березi Мертвого моря, особливо тексти з печери
Наг-Хаммади (див.: А м у с и н И. Д. Рукопису Мертвого моря.-М., 1961;
Тексти Кумрана.-вип. 1.-М., 1971; Хосроев А. Л. Олександрiйське
християнство (за даними текстiв з Наг-Хаммади).-М., 1991). Рукопису
Мертвого моря зберегли майже повнiстю оригiнали А., вiдомих доти тiльки
в бiльше пiзнiх перекладах на iншi мови. Установлено, що для бiльшостi
старозавiтних творiв мовою оригiналу був давньоєврейський або
арамейський, а для новозавiтних — переважно грецький. Новозавiтнi
А. виникли вже в першi столiття нашоï ери, доповнюючи канонiчний
євангельський текст подробицями про земний i хресний шлях Iсуса
Христа, апостолах, про Богоматiр i iнших євангельських персонажiв.
Саме в А. розроблялася тема Страстей Господнiх, Зiшестя в пекло.
Страшного суду Давньоруський живопис нерiдко звертався до цих
апокрифiчних сюжетiв. Слов'янськi переклади А. з'явилися, очевидно,
разом з перекладами текстiв Священного писання в кирилло-мефодиевский
перiод розвитку перекладноï писемностi на Русi, не ранiше 2-й
пiдлога. IX в., а на Русь потрапили iз прийняттям християнства.
Походження деяких слов'янських А. зв'язують iз виниклоï в
Болгарiï в Х у. так званоï богомильской єрессю (по iменi
попа Богомила). Южнославянская лiтература, зокрема давньоболгарська, у
процесi передачi А. на росiйський ґрунт виконувала роль лiтератури-
посередницi. З деякими А. давньоруський читач знайомив через Розумну
Палею й хронографи За словами Н. А. Мещерского, слов'янськi апокрифи
представляють собою величезну наукову цiннiсть як в iсторичному й
источниковедческом, так i в лiтературно-художньому планi. Найдавнiшi з
вiдомих слов'янських спискiв А. датуються XII в. (Ходiння Богородицi по
борошнах) i рубежем XII-XIII вв. (Паралипомен Иеремии, Сказання про
батька нашому Агапiï, Слово Евсевия Олександрiйського про зiшестя
Iоанна Предтечи в пекло). У жанровому вiдношеннi слов'янськi А. в
основному випливають за розмаïтiстю форм текстiв Священного
писання, що складається протягом декiлькох столiть iз рiзних
письмових i усних джерел. Так, вiдомi апокрифiчне євангелiє:
Євангелiє Никодима, таємного учня Христа, що прийшов
пiсля його страти зняти iз хреста тiло Iсуса й поховати,
Євангелiє Фоми, Первоевангелие Иакова (про дитинство дiви
Марiï), апокрифiчне Одкровення Iоанна Богослова, Апокалiпсис
Авраама, Бачення апостола Павла, Бачення пророка Данила. Цi тексти
носять эсхатологический характер, у них повествуется про очiкуваний
кiнцi свiту.
Сюди ставиться й вiдоме Ходiння Богородицi по борошнах. Iснують
апокрифiчнi дiяння (Дiяння апостолiв Андрiя, Петра , Матфея),
апокрифiчнi житiя (Житiє Андрiя Юродивого, Житiє Василя
Нового), апокрифiчнi завiти (Завiти дванадцяти патрiархiв, Завiти
Авраама). А. поширювалися й у вопросо-ответной формi (Бесiда трьох
святителiв, Питання Iоанна Богослова Господовi на горi Фаворской,
Iєрусалимська Бесiда i iн.). Рiзнi жанровi форми могли змiшуватися
У давньоруськiй лiтературi А., незважаючи на заборони ïхнього
поширення, активно читалися й листувалися в збiрники, нерiдко поруч iз
цiлком канонiчними текстами. Питання про ступiнь апокрифичности цих
творiв i ïхньоï функцiï в давньослов'янськiй книжностi
складний. Найбiльш ґрунтовна робота про це належить польському
славiстовi Ал. Наумову, що дав докладне й вичерпне визначення А.:
Церковнослов'янським апокрифом ми називаємо середньовiчний
лiтературний твiр церковнослов'янською мовою, що розвиває
диахронически або синхронически план бiблiйного оповiдання в якостi його
неправомочноï конкретизацiï або вносящее семантичних акцентiв,
що входять у протирiччя з офiцiйно визнаними. Крiм книжкового, на Русi
iснував i усний шлях поширення А. Ïх розповiдали, вертаючись iз
подорожей у Святу Землю, прочани — калики перехожие. У знаменитому
Ходiннi iгумена Данила є присутнiм чимала кiлькiсть апокрифiчних
сюжетiв, пов'язаних з бiблiйними святинями й чутих Данилом у Палестинi.
А. привертали увагу читачiв насамперед тим, що конкретизували й
доповнювали скупе на подробицi бiблiйне оповiдання, причому доповнювали
в живiй, цiкавiй формi, часто зi значним елементом середньовiчноï
фантастики. Вони пiднiмали найважливiшi свiтогляднi питання про змiст
буття, про початок i кiнець миру, про пекло й рай з докладним описом як
райського блаженства, так i пекельних борошн. В А. з разючою
деталiзацiєю зображувалася доля людськоï душi пiсля смертi,
митарства, яким пiддавалися душi грiшникiв. А. перетворювалися у свого
роду народну Бiблiю, що займає промiжне положення мiж книжковою й
усною традицiями. Апокрифiчнi сюжети знайшли вiдбиття й у духовних
вiршах (Стих про Голубину книгу. Сон Богородицi й iн.).
Изд:. Пам'ятники вiдкинутоï росiйськоï лiтератури / Зiбранi й
виданi Н. Тихонравовим.- М , 1863.- Т. 1-2; Порфирьев И Я;1) Апокрифiчнi
сказання про старозавiтних осiб i подiï по рукописах
Соловецькоï бiблiотеки.- Спб., 1877//СОРЯС — Т 17, 1; 2)
Апокрифiчнi сказання про новозавiтних осiб i подiï по рукописах
Соловецькоï бiблiотеки,- Спб., 1890 // СОРЯС.- Т. 52, 4; Апокрифи:
Бесiда трьох святителiв, Сказання, як створив Бог Адама; Сказання батька
нашого Агапiя; Ходiння Богородицi по борошнах / Подг тексту, переклад i
ком. М. В. Рождественськiй // ПЛДР: XII столiття.-М., 1980.-З 137-184,
647-652, Суди Соломона / Подг тексту, переклад i ком. Г. М. Прохорова //
ПЛДР: XIV- середина XV столiття,-М., 1981.-З. 66-87, 541-542.
Лiт.: Сперанский М. Н. Слов'янськi апокрифiчнi євангелiя.- М.,
1896, Тихонравов Н С. Вiдкинутi книги Древньоï Росiï //
Тихонравов Н. С. Соч — М., 1898.- Т 1.- С. 127-225; Адрианова-
Перетц В. П. Апокрифи//Iсторiя росiйськоï лiтератури.-М., Л., 1941.-
Т. 1.-З. 71-86; Белоброва О. А Перекладна белетристика XI-XIII вв //
Джерела росiйськоï белетристики.-З. 143-154; К а г а н М. Д., К о б
я до Н. А., П а н ч е н к в А. М., Понирко Н. В., Прохоров Г. М., Рож-
дественскаям В.,Салминам А , Т у о р о г о в О. В. Апокриф про Енохе;
Апокриф об Ма-карий Римському, Апокрифiчнi сказання про успении
Богородицю; Апокрифи й сказання про Данила, Апокрифи про Авраамовi,
Апокрифи про Андрiя Первозванном; Апокрифи про апостолiв Петровi й
Павловi; Апокрифи про апостола Пилиповi; Апокрифи про Iллю пророку;
Апокрифи про Iоанна Богословi; Апокрифи про Мельхиседеке, Апокрифи про
Мойсея, Бачення Исайи; Питання Варфоломееви до Богородицi;
Євангелiє Иакова; Євангелiє Никодима; Епистолия
Iсуса Христа про тиждень; Житiє Василя Нового; Завiти дванадцяти
патрiархiв, Лествица Иакова; Мучення Микити; Одкровення Варуха;
Паралипомен Иеремии; Послання Пiлата до Тиберию; Сказання Афродитиана;
Слово Епифания Кiпрського про поховання Iсуса Христа й про Йосипа
Аримафейском; Слово на Лазарєвi воскресiння ; Слово святих
апостолiв Петра й Андрiя, Матфея й Руфа, i Олександра; Ходiння Агапiя в
рай; Ходiння Богородицi по борошнах // Словник книгарiв.- Вип. 1.- С.
40- 67, 95-98, 102-103, 119-124, 142-143, 183- 184, 230-231, 266-268,282-283,296-298,373-
374.396-398.423-425,426-428,439-441,462- 465; [Каган М. Д Лур'є
Я. С., Понирко Н. В., Салмина М. А., Троицкая Т. С.] Апокриф про Адама й
Еве, Апокриф про iєрейство Iсуса Христа; Апокриф про Ламехе;
Апокриф про Давида; Апокрифи про Иакове брата Господньому; Апокрифи про
хресне древо; Апокрифи про Соломона, Бесiда трьох святителiв; Спогад
почасти святия гори Афон-ския, како нареченi бисть Свята гора i якi вина
заради тако проэвася // Словник книгарiв.- Вип 2, ч. 1.-З. 47-68, 89-93,
142-144; [Ванеева Е И., Каган М. Д., Прохоров Г. М., Салмина М А,
Творогов О. В.] Легенда про кровоточиву дружину Веронiцi; Про всю
тварину; Вiд яких частин створений бисть Адам; Сiмдесят iмен Богу;
Сказання Анфилога пануючи про святу лiтургiю; Сказання про дванадцять
п'ятниць, Ходiння Зосима до рахманам // Словник книгарiв — Вип 2,
ч. 2.- С. 6-7, 145-146,153-155, 318-319, 344- 345. 358-359, 489-491.
М. У Рождественська