Античнi теорiï епiстолярного стилю

Епiстолярна лiтература охоплює велику кiлькiсть пам'ятникiв рiзних епох, рiзних авторiв i рiзного змiсту вiд справжньоï переписки приватних осiб до послань, звернених до широкого читача. Форма листа, зручна для вираження внутрiшнього миру людини, охоче використалася як чиста умовнiсть у сполученнях бiографiчного, етичного й дидактичного характеру, а в пiзнi часи античностi, коли малi форми стали особливо популярнi, виник навiть жанр белетристичного, фiктивного листа, цiлком незалежний вiд реальноï переписки й, що зближається з жанром античного роману
Писання листiв пiдкорялося чiтким стилiстичним нормам, розробленим риторикою, i належала в такий спосiб областi словесного мистецтва. Первiсною сферою, у якiй лист iз повсякденноï переписки перетворювалося в добуток художньоï прози, були публiцистика й дидактика. Саме до цього роду ставляться найдавнiшi зразки, що дiйшли до нас, грецькоï эпистолографии — листа Исакрита, Платона, Аристотеля. Листа Исакрита й Платона безпосередньо пов'язанi з полiтичною теорiєю ïхнiх авторiв i суспiльних подiй часу; листа Аристотеля виникли з потреби його школи й пiсля його смертi дбайливо зберiгалися учнями як повчальна лiтература. Листа Аристотеля мiстять ряд фiлософських мiркувань на тему моральностi й мистецтва державного керування. Найбiльш закiнчену форму повчальна эпистолография одержала в школi Эпикура. Всi фiлософськi навчання Эпикура про фiзичний свiт i про моральний стан людини представленi в трьох бiльших листах до Герадоту, Пифоклу й Менекею. Поступовий лист виходить за рамки реальноï переписки й робиться умовною формою фiлософськоï проповiдi й наукового трактату. Повчальнi листи продовжували традицiю науковоï лiтератури дiалогiв i iз часом здобували усе бiльше й бiльше фактографiчний характер сухого опису. Листа на етичнi теми , навпроти, пiдкорялися впливу риторики i як би брали на себе функцiï ораторського мистецтва. Тон iнтимноï переписки служить у них формою емоцiйного звертання до широкого кола письменникiв
Риторика систематизувала правила для всiх форм мовлення й створювало штампи для поводження людини й зображення ситуацiй. У навчальнi дисциплiни риторики входило навiть складання листiв на заданi теми й вiд iменi заданих осiб. Така практика епiстолярноï творчостi привела до народження цiлоï лiтератури фiктивних листiв
Наслiдком подiбноï формалiзацiï була теорiя специфiчного епiстолярного стилю, касавшаяся складу й змiсту тих справжнiх листiв, якi служили замiною усного спiлкування. Граматик Артемон назвав ïх половиною дiалогу, тобто дiалогом без спiврозмовника, зажадавши вiд них стилiстичноï подiбностi з дiалогом. Поступово риторика виробила ряд схематичних вимог, завдяки яким лист перетворювався в самостiйний вид словесноï майстерностi, що вiдрiзняється й вiд усноï розмови — своєю стилiстичною обробкою й вiд публiчного ораторського мовлення — своєю стислiстю й вiдносною простотою, i вiд науковоï прози — емоцiйним фамiльярним тоном, далеким вiдверненому логизированию. Свою специфiку лист одержав в iнтимно iнтонацiï, що вiдповiдає характеру адресата
Про те, як листувалися мiж собою жителi еллiнiстичного миру по звичайних життєвих приводах, можна судити по тимi листам царiв, посадових чиновникiв i приватних осiб, якi дiйшли до нас у єгипетських папiрусах. Тематика цiєï переписки завжди конкретна: Птолемей II (258 р. до н. е.) пише мiнiстровi Аполлонию про фiскальнi процеси; Птолемей V Эпифан (188 р. до н. е.) обiцяє командировi гарнiзону на островi Фере надiлити солдат землею; будiвельник каналу вимагає грошей для подальшого проведення робiт; селянин повiдомляє, що його врожай загинув вiд повенi й просить у друга допомоги; син запрошує батька приïхати на свято й представити його паную; мати радується тому, що син учиться єгипетськiй грамотi, що вiн зможе потiм навчати дiтей лiкаря й буде забезпечений у старостi. Змiст i композицiя цих листiв пiдпорядкованi певному шаблону: у них говориться про самому необхiдний, стисло, коротко. Початок i кiнець листа пишуться за трафаретом. Лист починається з iменi автора, потiм коштує iм'я адресата, потiм уже вiтання, освiдомлення про здоров'я й благополуччя. Закiнчується лист уклонами й побажанням щастя й здоров'я Але в цих стiйких формулах допускалися варiанти. Так, наприклад, у листах до високопоставлених осiб iм'я адресата ставилося на першому мiсцi. Дозволялося прикрашати листа вираженнями ввiчливостi, робити ïх бiльше серцевими, або, навпаки бiльше сухими. Шаблоннiсть формул вела до шаблона iнтонацiй. Частий лист не тiльки писалося, але складалося переписувачем за замовленням. Для ведення дiловоï переписки iснувала особлива посада чиновника царськоï, а потiм iмператорськоï канцелярiï, i ïï нерiдко займали ритори. Риторика не преминула й отут увести систематизацiю, видiлити головнi типи листiв i запропонувати свого роду схему листiв на всi випадки життя. Листи роздiлялися на типи (дружнiй, iронiчний, рекомендацiйний, хвалебний i т.п.), i для кожного з них установлюється трафарет
Видiлення листiв вiдбувалося по двадцятьох одному типi листiв. У наш час немає зручного зразка епiстолярноï форми. Своя назва кожний тип листiв одержує залежно вiд основноï думки листа
Отже, типи:

Дружнiй: здається що друг пише друговi. При цьому не завжди пишуть теперiшнi друзi. Часто високопоставленi особи за якимись причинами знаходять потрiбним писати дружнi листи своïм пiдпорядкованим i один одному, такi листи полководцiв, правителiв. Рекомендацiйнi: коли ми пишемо на користь кого-небудь iншого, присовокупляя похвалу й додаючи новi дотоле невiдомi вiдомостi. Зневажливий: коли хто-небудь робить вигляд, що не вважає себе приниженим. Докiрливий: коли того кому ми ранiше зробили благодiяння, ми зi скаргами дорiкаємо за його вчинки. Втiшливий: коли пишуть тим хто засмучений яким-небудь нещастям. Осудний: коли з докором пишуть про минулi вчинки. Що напоумляє: коли влагают розум i повчають тому, що треба й чого не слiд робити. Загрозливий: коли ми хочемо нагнати сильний страх за доконанi або замишляти поступки, що. Хулительний: коли ми заявляємо, що характер у такий^-те дурний, а вчинок його огидний. Хвалебний: коли ми схвалюємо чийсь учинок або задум. Дорадчий: коли спонукаємо до чого-небудь, або вiдговорюємо вiд чого- те, пропонуючи свою власну думку. Просительний: полягає в проханнях, вимогах i так званих угодах, наприклад, iз проханням про прощення. Питальний: коли ставлячи запитання, просимо вiдповiдi. Вiдповiдний: коли даємо вiдповiдь на питання. Алегоричний: коли хочемо бути зрозумiлими тiльки тим особою, кому ми пишемо, i для цього ведемо мову нiбито про iншу справу. Пояснювальний: коли ми вказуємо причини, по яких що-небудь не вiдбулося або вiдбудеться. Обвинувальний: полягає в осудженнi за якi-небудь поганi вчинки. Захисний: коли обвинувачевi пропонуються доводи, що доводять невиннiсть. Вiтальний: коли пишемо кому-небудь, роздiляючи радiсть iз приводу великих i несподiваних подiй. Iронiчний: коли називаємо речi навпаки й поганих iменуємо гарними. Вдячний: коли хочуть сказати благодiйниковi, що про його благодiяння пам'ятають.

Звичайно ж необов'язково листу вiдповiдати тiльки одному типу, набагато частiше зустрiчаються листи, що поєднують вiдразу кiлька типiв
Творець лiтературноï латинськоï мови, Цицерон надає епiстолярнiй формi закiнчену стилiстичну обробку
Вiн уводить трояку класифiкацiю листiв: по ïхньому тонi — на iнтимнi й призначенi для публiчних читань; по вiдношенню автора листа до адресата — на офiцiйнi й особистi; по змiсту — на простi повiдомлення, на дружнi, жартiвливi й не строгi, серйознi й смутнi. Епiстолярна спадщина самого Цицерона величезна: до нас дiйшло близько 800 його листiв
В 1 в. н. е. риси лiтературноï умовностi одержують подальший розвиток у римськоï эпистолографии: лист починає жити самостiйно, незалежно вiд реального приводу написання його автором i одержання адресатом. У грецькiй лiтературi епохи античностi, що одержала назву другий, або новоï, софiстики. Цей напрямок народився в II в. н. е. Епiстолярна лiтература перiоду другоï софiстики хронологiчно й тематично дiляться на двi групи. Перша група — эпистолография кiнця II — початку III в. в. н. е., що включає в себе головним чином фiктивнi лiтературнi листи (Элион, Алкифрон, Филострат). Друга група — эпистолография IV — V в. в. н. е., в основному це справжня переписка лiтературно утвореноï верхiвки суспiльства (Юлiан, Либаний, Симмах). У фiктивних лiтературних листах епiстолярна форма вiдкрито виступає як чисто художнiй прийом. Лiтературне вiдтворення взаємноï переписки декiлькох осiб дає можливiсть вiдтворити не тiльки характер i настрiй, але й певну ситуацiю — так виникають зачатки епiстолярного роману (!). Еллiнiстична стилiстика (трактат Про склад) вiдносило лист до лiтератури простого стилю, — у повнiй вiдповiдностi iз цiєю вимогою жанр лiтературних листiв перiоду другоï софiстики пристосовувався до зображення побутовоï тематики
Епiстолярна теорiя римськоï риторичноï школи вiдома нам по риторицi Юлiя Вiктора (IV н. е.). Риторика Юлiя Вiктора пред'являє до епiстолярноï лiтератури вимоги ясностi, стислостi, але на вiдмiну вiд вище грецьких наставлянь, що приводилися, орiєнтує читача на вiдповiднiсть характеру адресата, що й змушує думати, що в основi цього роздiлу лежить древнє джерело, що ґрунтується на досвiдi реальноï, безпосередньоï переписки, у якiй конкретний вплив листа на адресата мало першорядне значення. От уривок тексту Юлiя Вiктора Описьмах.
До листiв застосовнi багато вимог, пропонованi до мовлень. Листа бувають двоякого роду: дiловi й дружнi. Дiловi присвячуються справi заморочливому й важливому. Достоïнства такого роду листiв — це й ваговитiсть думки, i словесна яснiсть, i блиск фiгур, та й всi правила ораторського мистецтва. У дружнiх листах треба насамперед дотримувати стислостi. Нехай i самi думки в ньому будуть не розтягнутi, але нехай вiд скорочення не вiдчувається недолiку в жоднiм словi… Потрiбно щоб у листах протягала яснiсть, якщо тiльки ця ненавмисно таємнi листи, якi втiм, повиннi бути неяснi тiльки для стороннiх, а для тих кому вони посилають, у них все повинне бути повнiстю ясно.