Опис релiгiйного життя Росiï
Опис релiгiйного життя Росiï, напевно, варто почати iз прийняття на
Русi християнства. Це трапилося в 988 роцi. Полiтична обстановка того
часу вимагала для виживання держави прийняття того або iншого
вiросповiдання, причому вiросповiдання сусiдiв, якi й ставали
союзниками. Речень було багато, але всерйоз довелося вибирати мiж двома:
прийняття православ'я, i подальша орiєнтацiя на Вiзантiю або
прийняття католицькоï вiри й орiєнтацiя на Захiдну
Європу. Як вiдомо, князь Володимир вибрав православ'я, напевно, у
силу того, що греки Русi нiяк не загрожували, скорiше навпаки, а от у
захiдноєвропейськiй полiтицi й тодi (i зараз) займав видну роль
“Дранг Нах Остен” похiд на Схiд, iз хрестом i мечем. Якби
тодi була прийнята латинська вiра (тобто католицтво) , то Русь як
самостiйну державу перестала б iснувати
Русь, прийнявши християнство, ще довго залишалася пiд владою язичеських
поглядiв, якi ввiмкнулися в православне вiровчення. Разом з
вiзантiйським варiантом християнства була сприйнята й iдея
пiдпорядкованостi церкви свiтським правителям
Православна церква не дала розпастися Росiйськiй державi в перiод
феодальноï роздробленостi й монголо-татарського ярма. Адже тодi
Русь являла собою скупчення дрiбних князiвств, що постiйно ворогували
мiж собою. Але церква була одна, що пiдкоряється одному
митрополитовi Всея Русi. Митрополiя перебувала до 1300 р. у Києвi,
потiм якийсь час — у Володимирi, потiм у Москвi. Саме пiдтримка
церкви дозволила почати процес об'єднання росiйських земель
навколо Москви в 14 столiттi
Формування державностi на Русi йшло в напрямку до сильноï
центральноï свiтськоï влади. Церква поступово втрачала
функцiï безпосереднього керування. Епiзодичнi спроби
православноï церкви пiдсилити свiй вплив на державну владу успiху
не мали. Прiоритет державноï влади над церковною й визначення
статусу православноï церкви як державноï релiгiï одержали
правове закрiплення в Соборному укладеннi 1649 г.
В XVII столiттi знову загострюється боротьба
“священства” i “царства”, але церковний розкол,
що вiдбувся, дозволив царськоï влади взяти контроль над церквою пiд
прийменником захисту “правоï вiри”.
При Петровi I була створена державна система керування, скасоване
патрiаршество, i навiть таємниця сповiдi була включена в систему
державноï полiтики
Пристрiй Росiйськоï Православноï Церкви: з 988 по 1589 р. вона
мала митрополитанское пристрiй (тобто вищий iєрарх —
митрополит — призначався Константинопольським патрiархом) , з 1589
церкву стала автокефальноï (тобто незалежноï вiд Вiзантiï
(якоï вже не було) ) . В 1721 роцi Петро Перший скасував
патрiаршество й увiв Священний Синод, пiдлеглий уряду
Згiдно “Зводу законiв Росiйськоï iмперiï” усе
релiгiï на територiï краïни дiлилися на три групи:
державну (православне вiросповiдання) , терпимi (старовiри, инославние,
тобто християнський неправославнi, iслам, iудаïзм, буддизм,
iдолопоклонство й т.д.) , i нетерпимi (рiзнi секти) . Забороненi секти в
Росiï (кiнець 19 столiття) : молокани, хлисти, духоборцi,
жидовствующие, адвентисти 7-го дня й др.
Всi iснуючi в Росiï й состоящие з Росiйських пiдданих християнськi
неправославнi церкви а також представники всiх iнших незаборонених
вiровчень користувалися правом вiльного сповiдання своєï
релiгiï, але без права проповiдi свого вiровчення. Вiд духiвництва
инославних i iновiрних сповiдань росiйськi закони вимагали здiйснення
тих же мирських функцiй, що й вiд православноï церкви: ведення
записiв про народження, смерть, шлюб i т.д. Заборонялися законом
переходи iз християнського вiросповiдання в iновiрне, iз православного
взагалi. Перехiд з одного iновiрного вiросповiдання в iнше також не був
вiльним, виключення було тiльки для євреïв. Обмеження
накладалися й на шлюби
Не исповедивать яке-небудь вiровчення взагалi заборонялося до початку
приходу до влади бiльшовикiв. Поширення атеïстичних поглядiв
пiддавалося карному переслiдуванню
Тимчасовий уряд, придя до влади, скасувало всi становi, релiгiйнi й
нацiональнi обмеження Декретом “Про землю” бiльшовицького
уряду вiд 26.10.1917 всi монастирськi й церковнi землi були
“нацiоналiзованi”. Iншими декретами православна церква була
вiдсторонена вiд держави, школи, армiï, втратив юридичну чиннiсть
церковний шлюб. Видача державних засобiв на змiст церков i духiвництва
припинилося, навпаки, бiльшовики стали по-варварськи грабувати церква
Наприкiнцi 20-х релiгiйнi органiзацiï були оголошенi ворожими
радянськi влада й “класовими ворогами”, почалася
широкомасштабна кампанiя по закриттю храмiв
Православна релiгiя була замiнена на комунiстичну. Комунiстична
iдеологiя СРСР мала масу ознак релiгiï: свого бога i його
сподвижникiв, мученикiв, святих i святинi; рай i пекло (на землi) , i
iнше. I коли кiлька рокiв назад була зруйнована вiра у В. И. Ленiна,
тобто з метафiзичноï точки зору, Ленiн залишився без енергетичного
пiдживлення, вся радянська магiчна система звалилася. Також, як i у
випадку руйнування палацу пануючи Кащея: голку висмикнули — i
палац зруйнувався. Взагалi дуже багато навчань, навiть не релiгiйного
характеру, стають религиями через потребу багатьох людей вiрити в що-
небудь, вiрити саме слiпо. Так “загальнолюдськi цiнностi” i
iдеали демократiï сприймаються часто не критично, а догматично.
Щось може не подобатися — але адже так пишуть у газетах i говорять
по телевiзорi… Жити тiльки своïм розумом важко. Фашизм також
може розглядатися як релiгiя — вчення про перевагу
однiєï нацiй. Комунiзм того ж саме, тiльки свiтового
панування повинна домогтися не нацiï, а клас
Державний лад СРСР — мав безлiч рис феодалiзму
В 1943, пiсля зустрiчi И. В. Сталiна з керiвництвом Росiйськоï
православноï церкви, на Архiєрейському соборi був вибраний
патрiарх Московський i Всея Русi. В 1945 релiгiйним органiзацiям у СРСР
минулому наданi права юридичних осiб. Правда, до кiнця 1940-х процес
“потеплiння” вiдносин мiж церквою й державою був припинений
Наприкiнцi 1980-х були знятi багато обмежень на дiяльнiсть релiгiйних
органiзацiй. Практично всi релiгiйнi плини розгорнули бурхливу
дiяльнiсть. З'явилися й серйозно поширилися рiзнi секти. Взагалi кожна
релiгiя змiнює свiдомiсть людини, перебування ж у багатьох сектах
змiнює свiдомiсть людини так, що вiн не здатний уже до нормального
життя. Причому сама людина цього не зауважує, йому
подобається, чого не можна сказати про навколишнiй
У цей час по конституцiï 1993 року (роздiл 2, статтi 14-19)
Росiйська Федерацiя є свiтською державою, у якому нiяка релiгiя не
може встановлюватися в якостi державноï або обов'язковоï.
Релiгiйнi об'єднання вiддiленi вiд держави й рiвнi перед законом.
Держава закрiплює рiвнiсть прав i воль людини й громадянина
незалежно вiд раси, пiдлоги, нацiональностi, мови, походження, майнового
й посадового положення, мiсця проживання, вiдносини до релiгiï,
переконань, приналежностi до суспiльних об'єднань. Конституцiя
забороняє будь-якi форми обмеження прав громадян за ознаками
соцiальноï, расовоï, нацiональноï, язиковоï або
релiгiйноï приналежностi
Кожному громадяниновi Росiйськоï Федерацiï гарантується
воля совiстi, воля вiросповiдання, включаючи право сповiдати
iндивiдуально або разом з iншими будь-яку релiгiю або не сповiдати
нiякий, вiльно вибирати, мати й поширювати релiгiйнi й iншi переконання
й дiяти вiдповiдно до них (Ст. 28) .
У конституцiï зафiксована воля дiяльностi громадських органiзацiй,
при цьому нiхто не може бути притягнутий до вступу в яке-небудь
об'єднання або перебування в ньому (Ст. 30) .
Стаття 59, пункт 3 Конституцiï встановлює правову норму,
вiдповiдно до якоï громадянин Росiйськоï Федерацiï у
випадку, якщо його переконанням або вiросповiданню суперечить несення
вiйськовоï служби, має право на замiну ïï
альтернативною цивiльною службою
Кожному громадяниновi надана воля думки й слова. Не допускається
пропаганда або агiтацiя, що збуджують соцiальну, расову, нацiональну або
релiгiйну ненависть i ворожнечу. Забороняється пропаганда
соцiальноï, расовоï, нацiональноï, релiгiйноï або
язиковоï переваги (Ст. 29) .
Взагалi, кожна релiгiя — форма свiтовiдчування. Переважна
бiльшiсть вiруючих не розбирається в складних теологiчних
проблемах, вони просто почувають феномен свiтовiдчування тоï або
iншоï релiгiï й вибирають (якщо є така можливiсть) той
варiант релiгiï, що вiдповiдає ïх психологiчному
настрою. Iснують етноси — тобто народи — об'єднання
людей по нацiональнiй ознацi, а iснують суперетноси або цивiлiзацiï
— об'єднання людей по подiбностi свiтовiдчувань. Наприклад,
слов'яно-православна цивiлiзацiя поєднує росiян,
украïнцiв, бiлорусiв, сербiв; захiдноєвропейська —
народи Захiдноï Європи й Пiвнiчноï Америки, що мають
католицьку й протестантську релiгiï, туди входять етнiчно рiзнi
народи, але всi вони мають схожу культуру. Можна бути наполовину
французом i наполовину арабом, але не можна бути наполовину християнином
i наполовину мусульманином
Зараз популярнi iсторичнi навчання, що розглядають всi явища
свiтовоï полiтики крiзь призму глобальноï боротьби
цивiлiзацiй. У нас у цьому напрямку працював Л. Н. Гумилев , на заходi
зараз популярнi роботи Семюела Хантингтона. Вони досить цiкавi, тому що
вiн є директором iнституту стратегiчних дослiджень при
Гарвардському унiверситетi, де зараз i розробляються перспективнi моделi
нового свiтового пристрою
З погляду Хантингтона, “Свiтова полiтика вступає в нову
фазу, у якiй основним джерелом конфлiктiв буде вже не iдеологiя й не
економiка. Великi розбрати в середовищi людства будуть породженi культурно-
iсторичними розходженнями. Зiткнення цивiлiзацiй стане домiнуючим
фактором у свiтовiй полiтицi. “. Серед iснуючих зараз цивiлiзацiй
професор указує захiдно-християнську, мусульманську, слов'яно-
православну, iндуïстську, конфуцианскую, японську, африканську й
латиноамериканську. Самi серйознi й кровопролитнi конфлiкти будуть
вiдбуватися уздовж границь, що роздiляють цiєï
цивiлiзацiï
На пiдтвердження справедливостi своïх поглядiв Хантингтон приводить
наступнi доводи:
1. Розходження мiж цивiлiзацiями серйознiше й древнє будь-яких
iнших розподiлiв людства. Вони пов'язанi з iсторiєю, мовою,
культурою, традицiями, i саме головне — срелигией.
2. Мир стає бiльше тiсним
3. Швидко мiнливi соцiальнi й економiчнi умови породжують свiтоглядний
вакуум, що заповнюється религиями, причому часто в
екстремiстських формах. Соцiологи вiдзначають, що повернення до
релiгiйних мировоззрениям — одна iз серйозних соцiальних
тенденцiй кiнця 20 столiття
4. Прагнення Заходу насадити по всiй планетi своï свiтогляднi
iдеали — демократiю й лiбералiзм, а також ставка на вiйськову й
економiчну перевагу викликають у всiм iншому протидiю, диктуемое
просто iнстинктом самозбереження 5. Стiйкiсть культурних i релiгiйних
розходжень. Якщо економiчнi й полiтичнi протирiччя можуть бути
усунутi, то росiяни залишаться росiянами, а естонцi естонцями
5. Економiчна iнтеграцiя окремих регiонiв. Приклади — Захiдна
Європа, Пiвденно-Схiдна Азiя
Всi цi дослiдження проводяться, звичайно, з метою знаходження
стратегiï збереження свiтового лiдерства за захiдною
цивiлiзацiєю. Для цього Хантингтон вважає за необхiдне:
- включити в сферу монопольного впливу Заходу Схiдну Європу й
Латинську Америку;
- у Росiï i Японiï пiдтримувати прозахiднi угруповання;
- усiляко обмежити вiйськовий розвиток “потенцiйно ворожих
цивiлiзацiй”, тобто, видимо, всiх iнших;
- виявити помiрнiсть у скороченнi захiдних вiйськових можливостей
Менi здається в “внеисповедальном” станi як i ранiше
залишається переважна бiльшiсть людей. Складно жити повнiстю
самостiйно, приймати вiдповiдальнi рiшення, визначати свiй свiтогляд.
Напевно, це й не треба. На жаль, у пошуках свого шляху багато хто
звернулися до рiзних сект, богошукачам типу Вл. Соловйова, С. Булгакова,
Л. Толстого й iнших, Православною же церквою ïхнього навчання
характеризуються як єресi. Iнша крайнiсть — iдеалiзацiя
минулого, так звана “нова релiгiйнiсть”. Не приведе до
доброго результату насильницьке заняття цим. А якщо щось гарне й вийде,
то на шкоду iншому
Лiтература:
- 1. Гумилев Л. Н. Древня Русь i Великий Степ. М., “Думка”, 1993.
- 2. Коммерсантъ 36(147) за 1995 рiк. Артем'єв Р. Краще бути в Римi чим поза його.
- 3. Сучасна Росiйська Iдея й Держава. М., ” Рау-Корпорацiя”, 1995.
- 4. Основи Религиоведения. Пiдручник. М., “ВШ”, 1994.
