Православ'я в Росiï
Свiтло Христовоï Iстини й нового життя в Христi воссиял дляросiйського народу тисячу рокiв тому. Десять столiть Росiйська
Православна Церква соборно славить Творця, робить iз роду в рiд рятiвну
проповiдь Божественного навчання. Увiнчаний Хрестом, символом перемоги
життя над смертию, храм православний представляє перед нами як
будинок молитви… Створення рук людських, вiн мiстить у собi ту ж
таємницю, що зберiгає й Всесвiт, створена й Творцем.
“Храм — це селище слави Божией, храм — це небо на
землi… ” У ньому собор вiруючих оточений собором святих,
образи, яких ми бачимо в розписах i на iконах. У цiй єдностi
видимого й невидимого повнота Церкви, ïï мiцнiсть i сила
Храм — хоронитель тисячолiтньоï iсторiï Росiйськоï
Православноï Церкви й iсторiï Росiйськоï святостi.
Молитвами й працями святих i праведникiв, подвижникiв i догiдникiв
Божиих, у землi Росiйськiй що просяяли, затверджувалася, змiцнювала й
зростала Росiйська Церква. Кожний з них вiдзначений особою Божией
благодаттю, кожний нiс у собi чесноти й кращi нацiональнi риси нашого
народу…
Але перенесемося думкою на столiття назад i побачимо, як нашi праотцi
приймали в серце Христа. От як оповiдають об цьому давньоруськi
лiтописи: ” Киïвський князь Володимир зайнявся духом, щоб
бути християнином. I ввiйшов у святу купiль, i вiдродився вiд Духа й
води, у Христi хрестившись…
ставши сином нетлiння… ” Це вiдбулося в 988 роцi в Корсуни,
першому мiстi нашоï землi, що приняли хрещення ще в апостольськi
часи
” И зiйшлося людей без лiку: увiйшли у воду й стояли однi по шию,
iншi по груди.., малих тримаючи на руках. Священики ж стояли, творячи
молитви… Владимир же радий був, коли пiзнав Бога сам i люди його,
i воззрев на небо вирiк: “Боже, що створив небо й землю! Прийми
цих нових людей… ” Днiпро став хрестинну купiллю для нашого
народу. Так збулося пророче пророкування апостола Андрiя Первозванного,
ще на зорi християнства провидевшего майбутнє Киïвськоï
землi: ” чи Бачите гори цi? ” На цих горах воссияет
благодать Божия й устане велике мiсто, i церкви багато хто спорудить Бог
“.
У тiй складнiй iєрархiï держав, що являв собою середньовiчний
мир, Русь пiсля хрещення зайняла нове, високе мiсце. Зовсiм по-новому,
бiльше широким потоком уливаються й глибше проникають у життя
християнськоï Русi блага вiзантiйськоï християнськоï
культури. Вiчнi основи європейськоï культури, тi античнi-
римськi й еллiнськ-початку, охоронницею яких була Вiзантiя,
вiдкриваються Русi разом зi сприйнятим з Вiзантiï християнством. З
ним Русь сприймає з Вiзантiï першооснови богословськоï й
фiлософськоï думки, першi елементи освiченостi, лiтератури й
мистецтва, основнi правовi норми й полiтичнi iдеали. Тут початок того
процесу, що, пiднявши Русь, пiдготував ïï до прийняття
великоï християнськоï спадщини, а пiзнiше, пiсля падiння
староï iмперiï, поставив Московське царство на чолi
православного миру. Тринадцатиглавий Софiйський собор у Києвi був
споруджений у першiй половинi XI столiття в перiод розквiту
Киïвськоï Русi при великому князi Ярославi Мудрому
Про Софiю Киïвськiй перший росiйський митрополит Илларион писав:
“… (Ярослав) створив Будинок Божий великий i святий. Церква
ця заслужила подив i славу всiх навколишнiх народiв “. Тут
митрополит Илларион звернувся до православного народу зi своïм
знаменитим “Словом про закон i благодать “, тут приймали
послiв, у храму збиралися киïвськi народнi вiча, тут писався
давньоруський лiтопис i була зiбрана перша в Древнiй Русi бiблiотека,
тут до сьогоднiшнього дня збереглися гробницi святий равноапостольской
княгинi Ольги й самого храмоздателя — Ярослава Мудрого
У Киïвськiй Русi, де пiднялися до неба храми й затвердилася
православна вiра, з'явилися й першi ïï подвижники —
преподобнi Антонiй i Феодосiй Печерськi. Вселившись у печеру на пагорбi
Киïвському й засвiтивши Господу свiчу в пiдземному храмi, вони
поклали початок чернечому подвигу, а заснована ними й прославлена в
наступнi столiття Києво-Печерська Лавра стала головною святинею
Православ'я в Киïвськiй Русi
Преподобний Нестiр, постриженник Феодосиев, що ввiйшов в iсторiю, якперший росiянин лiтописець, залишив нам своє свiдчення про Києво-
Печерський монастир: “iншi побудованi златом i срiблом, а монастир
Феодосиев — його слiзьми й молитвою “. Сюди приходили
вибранi, що залишили земне заради небесного. Серед них преподобний Iлля
(Iлля Муромець) — святовитязь, прославлений у росiйських билинах
богатир, при кiнцi життя чернечий постриг, що прийняв, у Києво-
Печерська Лаврi, i премудрий у своïй справi художник —
iконописець Алипий, Нестiр — лiтописець i дванадцять цареградских
каменоздателей, що побудували Успенський собор, i безлiч святих i
праведникiв, нетлiннi мощi яких спочивають тут i по цей день
Iз благословення двох великих стрцев печерських — Антонiя й
Феодосiя, ïхнiм починанням i пiклуванням виросло велике древо
киïвського чернецтва, прцветшее богоугодними справами й чудесами
його великих святих. ” I по всiй землi наший монастирi на горах i
чорноризцi явишася”. И в усi наступнi часи православнi монастирi
були училищами Християнськоï вiри, осередком духовного життя,
праведностi й благочестя
У монастирському життi кожний несе слухнянiсть на тiм мiсцi й у тiм
справi, до якого вiн найбiльше покликаний
В iконописi й архiтектурi виникла на Русi самобутня школа, пов'язана з
нацiональним характером, з народно-релiгiйним розумiнням ” мiри й
краси “.
Першi столiття становлення християнства на Русi були часом народження
вiтчизняних форм його розумiння, вираженого у фарбах, у каменi, вслове.
На вiдмiну вiд захiдного утворення, що одержало ще до християнства целую
систему культурних i фiлософських початкiв вiд часiв язичеського Рима,
наша вiтчизняна освiченiсть, крiм самобутнiх народних поглядiв, мала
єдиним джерелом Священне Писання, оточеними багатьма
богодухновенними працями Батькiв Вселеноï Православноï Церкви.
Богослужiння й книги Священного Писання, на вiдмiну вiд Заходу, Русь,
завдяки подвигу слов'янських первоучителiв святих Кирила й Методiя,
споконвiчно одержала на рiднiй, зрозумiлiй мовi, переведеним
сгреческого.
Книги священного писання й тлумачення до них святих Батькiв Церкви
Православноï й стали основою християнського свiтогляду, освiти
розумового й морального виховання народу. З тоï древньоï пори
й на сторiччя збереглася в росiйському народi довiрливе й побожне
вiдношення ккнигам.
Зi скорботою оповiдають древнi лiтописи про мученицьку кончину двох
братiв, молодших синiв киïвського князя Володимира, князiв Бориса й
Глiба. Першi росiйськi святi були названi страстотерпцами. Вони першими
на Русi повторили подвиг Христа Рятiвника, добровiльно й з лагiднiсть
прийняли на себе мученицький вiнець. А як вiдомо з iсторiï, першi
святi як би вказують, перетворять шлях свого народу
Так, в X столiттi було передвiщене столiття XX, коли Росiйська
Православна Церква, мiльйони вiрних ïï чад добровiльно й з
лагiднiстю зробили свiй хресний шлях на Голгофу. I першi рятували
останнiх, тому що не буває даремноï перед Богом кров
християнських мученикiв
Подвиги святих i подвижникiв завжди протистояли навколишньому злу. З
перших столiть християнства на Русi вони вказували собою той шлях
християнськоï смиренностi, терпiння й любовi, що був необхiдний у
розбратах, що почалися в XII столiттi, i князiвських мiжусобицях
По переказi, уражений стрiлами в битвi новгородцев iз суздальцами, iкона
Знамення Божей Матерi минула кров'ю. Але нiхто не слухав заклику
розсудливостi: “Навiщо сваримося мiж собою, навiщо губимо
росiйську землю?! “.
Син Юрiя Догорукого князь Андрiй Боголюбский свiй стольний град
Володимир як першопрестольну столицю для всiєï Русi.
Побудований працями боголюбивого князя, храм Успения Пресвятоï
Богородицi залишився неперевершеним шедевром церковного зодчества.
Великi були задуми Князя, але коротка залишилося його життя. Святий
благовiрний князь Андрiй Боголюбский був злочинницьки вбитий недругами.
Моцi його, оточенi глибоким шануванням вiруючих, спочивають в Успенськiм
Владимирському соборi
Татаро-монгольська навала вогненним смерчем пронеслося над християнською
Руссю. Росiйськi князiвства, молодi росiйськi мiста, розкиданi на
величезних просторах, стали жертвою й видобутком жорстоких завойовникiв.
Героïчний опiр усього росiйського народу не врятувало його вiд
поневолення, але саме Русь у його Батиевом навалi 1237 року прийняла на
себе всю нищiвну мiць татаро-монгольськоï навали й стала заслоном
на шляху подальшого шляху Орди в Європу. Русь була разгромленна,
але не загинула. Що ж допомогло народу вижити? Терпiння, вiра й гаряча
молитва Рятiвниковi, Богоматерi й Святим. I усвiдомлення
своєï провини перед Богом. I всенародне покаяння принесло
своï плоди. У Москвi малому мiстi Русi, що одержав у спадщину
молодший син святого благовiрного князя Олександра Невського (у свiй час
що зберiг i укрепили пiвнiчно-захiдна Русь) князь Данило в каяттi й
добромислии зародилася велика справа збирання розрiзнених росiян земель
Нiхто не знає, як є в мир промислительние iдеï, як
знаходять гiдних лудей здатних нести ïхнiй нелегкий тягар серед
спокус i розбратiв
Промислительной була iдея святого митрополита Петра перенести
первосвятительскую кафедру з Володимира в Москву. На початку XIV
столiття цим глава Росiйськоï Церкви зробило малу тодi Москву
церковною столицею, провидя ïï велике майбутнє
До повнолiття князя Дмитра його хресний батько й вихователь митрополит
Московський Алексiй довгi роки нiс тягар правлiння церковними й
державними справами, невпинно множачи сили Московського князiвства.
Москва стає загальросiйським центром при князi Дмитровi Донському.
Вiн втiлював у собi кращi риси Московських государiв: глибоку
релiгiйнiсть, ясний i тямущий розум, талант полководця, високу
християнську моральнiсть i третю провiденцiальну особистiсть став
преподобний Сергий Радонежский. Преподобного Сергия iсторiя назвала
Iгуменом землi росiянцi
Iгумен — значить ведучий
Преподобний Сергий перший заснував монастир удалинi вiд мiста й поклав
початок новоï росiйськоï святостi — у розсiюваннi й
пустинножительстве. Учнi преподобного поставили у вiддалених, глухих
мiсцях 40 монастирiв. Учнi учнiв ще бiльше 60-ти. Собор радонежских
святих осягнув своïм трудничеством багато окраïн
Московськоï Русi. Святiсть як би розлилася вшир по всiй росiйськiй
землi. Князiвська влада продовжувала пiдбирати пiд одну державну руку
новi долi, а добровiльне духовне мiсiонерство з'єднувало
ïхньою внутрiшньою єднiстю. Народ столiттями йшов пiд
заступництво монастирiв i святих старцiв, здатних захистити вiд
справедливостi й неправедностi. Серед найближчих сподвижникiв, учнiв i
послiдовникiв преподобного Сергия — преподобний Стефан Пермський,
просвятитель народiв комi й зирян, засновник Боровского монастиря
— преподобний Панфутий, преподобний Макарий Унженский, що поклав
початок Желтоводскому монастирю на Волзi й Унженскому в далеких
костромських лiсах, преподобний Сава Сторожевский засновник
Сторожевского монастиря бiля Звенигорода, преподобний Олександр
Свирский, що вiдродив Волаамский монастир
У переддень Куликовсой битви, перед особою прийдешнiх випробувань
преподобний Сергий молився в створенiй ïм Лаврi в iкони
Живоначальной Трiйцi про дарування допомоги Божией. Вiн провидiв
перемогу над ворогом. Благословляючи князя Дмитра на битву з ординцями,
вiн дав йому в допомогу двох своïх ченцiв — Пересвiтла й
Ослябю. Битва довелася на 8 вересня 1380 р., у день, коли Росiйська
Православна Церква святкує Рiздво Богородицi. На поле Куликовском
зустрiлися двi всесвiтньо iсторичнi сили: росiйська творча, що
сповiдає моральнi початки Православ'я, i розбiйницька ординська,
заснована на насильствi, на фiлософiï хижого звiра
Але ” не в силi Бог, а в правдi “. Росiяни, мiцнi вiрою й
усвiдомленою правдою Божией, посiкли мамаеву рать. Перемога на Куликовом
поле мала й загальносвiтове значення. Вона вiдкривала шлях до
вiдродження Росiйський народ, повертала Православну Русь, що змiцнiла у
своïй свiдомостi й призначеннi, у число великих самостiйних держав,
що впливали по произволению Божиему, на хiд всесвiтньо-iсторичного
процесу
Скинення татаро-монгольського ярма викликало нацiональне й культурне
вiдродження Русi. Росiйська Православна Церква прийняла в цьому саму
дiяльну участь В XIV-XV столiттях на росiйську мову були переведенi
утвори найвизначнiших святих батькiв i вчителiв Схiдно-
християнськоï Церкви: Василя Великого, Григорiя Богослова, Iоанна
Лествичника, Иссаака Сирина, i iнших
Досягло розквiту й творчiсть генiальних iконописцiв: Данила Чорного,
Феофана Грека, преподобного Андрiя Рубльова. У древнiй Русi християнське
вiдношення художника до творчостi створювало особливий тип iконописця,
для якого iконопис був засобом вираження особистого духовного досвiду.
Иконописание особливо широко було распостранено серед ченцiв.
Iконописець ставав як би проповiдником волi Божией, що прилучає
нас Горнему миру через красу Святого Образа. Написання iкони —
є Богослужiння, що супроводжується строгим постом i
безперестанною молитвою. Коли в древньому монастирi писалася iкона
молилася всi братiï монастиря. Тiльки так могли з'явитися миру
Трiйця й Спас Звенигородський преподобного Андрiя Рубльова
У серединi XV столiття над Всесвiтньою Православною Церквою навис
примару римськоï унiï. Пiд тиском обставин схiднi
iєрархи пiдписали Флорентiйську унiю на умовах продиктованих
папським Римом. Росiйська церква свято зберiгаючи чистоту
своєï Православноï вiри, вiдкинула ïï 15
грудня 1448 року. Собор росiйських єпископiв уперше незалежно вiд
Констатинополя обрав митрополитом Московським i всея Русi єпископа
Рязанського й Муромського Iону. Пiсля падiння Вiзантiйськоï
iмперiï й пiсля захоплення ïï турками Константинополя
Росiйська православна Церква, будучи найбiльший i значноï серед
Православних Церков, стала природним оплотом Всесвiтнього Православ'я
Пам'ятником самосвiдомостi стала вся росiйська культура того часу, з
його соборами, монастирями, палатами, соборним живописом. Символом
Росiйськоï Церкви стає в цей час Успенський Собор, що замiнив
у православнiй свiдомостi всесвiтню Святу Софiю. “Те було в
бiлокамiннiй Москвi, на Святiй Русi… ” Iсторiя Москви, по
слову старця Филофея, — ” Третього Рима ” —
iсторiя Московського царства XV-XVI столiть- це iсторiя унiкальноï
християнськоï цивiлiзацiï з унiкальною православною культурою,
розтрощеноï в XVII столiттi церковним розколом i реформами Петра I
Духовне життя русскаго Православ'я продовжила розвиватися, додаючи до
собору росiйських святих новi лики
Кiнець XV початок XVI столiть ознаменувалися явищем двох великих
подвижникiв, шанованих Росiйською Православною Церквою, —
преподобного Йосипа Волоцкого й преподобного Нили Сорского.
Преподобний Йосип почав свiй чернечий шлях, прийнявши постриг у великого
старця Пафнутiя Боровского. Досягши духовноï зрiлостi, Йосип
заснував свою чернечу обитель недалеко вiд древнього Волоколамска й увiв
у нiй найсуворiший общежительний устав. Цей подвижник i ревнитель
Православ'я разом з Новгородським єпископом Геннадiєм рiшуче
повстав проти тодi небезпечноï єресi, що поширилася,
жидовствующих, що породили тодi великокнязiвський двiр
На Соборi 1503 року було пiдняте питання про монастирськi володiння.
Преподобний Йосип був переконаним прихильником монастирських володiнь.
На Соборi йому протистояв преподобний Нил сорский, Так по-рiзному й
тривала справа преподобного Сергия у двох плинах чернечого життя XVI
столiття
В 1552 роцi цар Iоанн IV (Грозний) скорив Казанське ханство. Колишнi
правителi Казанськi добровiльний Православ'я
На честь скорення Казанського ханства на Червонiй площi бал спорудять
храм Покрова пресвятоï Богородицi, увiнчаний мавританськими,
iндiйським, китайськими куполами. А над ними — купол росiянин.
“Русь повинна об'єднати рiзноплемiннi народи й бути
ïхнiм водiєм до неба” Русь того часу вражала величчю,
рiзноманiттям життя. Глава Росiйськоï Церкви — митрополит
Московський Макарий, був радником пануючи
В XVI столiттi в царювання Iоанна Грозного почався промислительное рух
Росiï на Схiд. Почав цей похiд Єрмак Тимофiйович зi
своïм вiйськом, але слiдом за ними рушили й iншi героï-
росiйськi ченцi, православнi мiсiонери, умираючи й просвiщаючи мастние
язичеськi племена. Слово Божие й Хрест були єдиним ïх
зброєю
Епоха Iоанна Грозного закiнчилася мученицькою кончиною його молодшого
сина — юного царевича Дмитра
” У тебе, государ, нове намистечко? ” — iз цими
словами лиходiï “заклаша ножем шляхетноï й
безгрiшноï дитини царевича Дмитра. Десятилiтнiй царевич, за
свiдченням сучасникiв, був обдарований гострим розумом i на нього
покладали бiльшi надiï. с його загибеллю перервалася династiя
Рюрековичей на московському престолi
Царевич-Мученник був прилiчений до лику святих
Духовне зростання Росiйськоï Церкви й змiцнення Московськоï
держави привели до iдеï зародження патрiаршества. Першим
Московським Патрiархом став митрополит Iов (1589) В 1989 роцi Росiйська
Православна Церква врочисто вiдзначала цю знаменну подiю
Лиховiсне вбивство царевича Дмитра. потiм раптова смерть пануючи Бориса
Годунова залишили багато неясного в тiй iсторичнiй драмi. У тривогах
починалося XVII столiття. Як страшнi знамення пройшли по всiй Русi голод
i мор. У цей неясний час Патрiархи стали єдиною опорою в державi,
що гинула без твердоï влади
“Матерь Божия, урятуй Православ'я! “- молився Патрiарх Iов,
що коли присягнули самозванцевi жадали вiд Патрiарха коронувати
Лжедмитрия. Патрiарх Iов iз твердiстю вiдкинув домагання зрадникiв:
“Нинi бачу нещастя царства, торжество обману i єресi.
” У цей час тринадцатитисячная армiя польсько-литовських
iнтервентiв разом зi зрадниками пiдступили до Троïце-
Сергiєвоï Лаври. Зачинившись у монастирi, захисники
великоï Росiйськоï святинi, разом iз ченцями вiдбивали
шiстнадцять мiсяцiв приступи ворогiв
Утомлена вiд довгоï смути й кровопролиття, росiйська земля жадала
миру й творення. В 1619 роцi Патрiархом Московським i всея Русi був
вибраний повернувся з десяти лiтнього полону митрополит Фiларет- батько
першого царя з династiï Романових Михайла, всенародно вибраного на
Земському Соборi Вмоскве.
Багато святих i подвижникiв потрудилися на християнськiй нивi, перш нiж
виникли чудовi й величнi пам'ятники Пскова й Новгорода, Костроми i
Ярославля, Суздаля й Ростова Великого…
Тим часом римська Унiя, темною хмарою взошедшая на Флорентiйському
соборi, наприкiнцi XVI столiття нависла над Православ'ям у росiянин^-росiянах-росiян-пiвденно-
росiян i росiянин^-росiянах-росiян-захiдно-росiян землях. Почалися
утиски, а потiм i гонiння найбiльш стiйких єпископiв i
православних людей. Гонiння єзуïтiв i унiатiв, спокуси
протестантiв скiнчилися в серединi XVII столiття при царi Олексiю
Михайловичi, коли вiн прийняв пiд свою руку Малу а потiм i Бiлу Русь.
Колишня в минулому єдиною й роздiлена трагiчною обставинами
Росiйська земля Знову знайшла церковну й державну єднiсть. Цьому
чимало сприяв i Патрiарх Никiн 1652-1658.
При Патрiарху Никонi в iм'я єдностi Всесвiтнього Православ'я не
Русi почалося виправлення церковних книг по грецьких зразках. На старi
обряди були накладенi клятви(цi клятви були знятi 1971 рiк) Але багато
хто не визнавали нововведень Патрiарха Никона, пiдозрюючи за ним
латиномудрствование.
Патрiарх Никiн став жертвою iнтриг, за його фiгурою в iсторiï
зникли тi, хто хотiв потрясiнь у Росiйськiй Православнiй Церквi й
ослаблення Росiйського царства
XVIII столiття характеризується значним ростом внутрiшнього й
зовнiшнього мiсiонерства Росiйськоï Православноï Церкви. Були
заснованi Православнi мiсiï в Сибiру, на Далекому Сходi, у
Японiï, Китаï, Кореï Святитель Iнокентiй (Вениаминов) ,
що згодом став митрополитом Московським хрестив десятки тисяч людей,
створив алеутско-лисьевский алфавiт i граматику й перевiв для
новохрещених на ïхню рiдну мову Святе Євангелiє. З тих
пор два столiття живе Росiйська церква в Америцi. В 1970 р. ïй була
дарована Автокефалiя
И все-таки саме з XVIII столiття послепетровское, так зване освiчене
суспiльство, в основному дворянське, усе далi вiдходило вiд Церкви.
Православ'я ïм мислилося, як щось вiдстале мешающее засвоєнню
захiдних норм життя
Великий внесок Росiйськоï Православноï Церкви в перемогу й над
Наполеоном пiд час вiтчизняноï вiйни 1812 року. Молитва про
дарування перемоги росiйському воïнству, складена
архiєпископом Августином Виноградским i пiдносився на
Бородiнському полi, звучала в православних храмах, через 150 рокiв, у
роки великоï вiтчизняноï вiйни
Прояв iндивiдуального, одноособового найглибшого релiгiйного почуття й
духу, охоплювали душi сотень тисяч православних людей. Але Росiйська
Церква як єдине цiле як i ранiше не мала можливостi й волi
соборного голосу й не могла авторитетно висловити свого керiвного слова.
Найвищий духовний авторитет того часу батько Iоанн Кронштадский, слава
якого, як молитовника й чудотворця, проникнула навiть за межi
Росiйськоï землi, говорив: “Чому ми не вдостоïлися
допомоги вiд церкви небесноï, вiд Христа Бога, вiд Богоматерi, вiд
святих у минулу вiйну з Японiєю? Тому що безлiч Росiйського народу
зруйнували сполучник снебом.
Наприкiнцi XIX початку XX столiття широку видавничу дiяльнiсть почала
Трiйцi — Сергиева Лавра. Ïхньому прикладу випливали iншi
видавництва
Загальправославними зусиллями в Росiï вiдродилася й змiцнилася iдея
про скликання Помiсного Собору й вiдновлення Патрiаршества в
Росiйськоï Церкви. Серед духiвництва iдея Патрiаршества своïм
пожвавленням зобов'язана була митрополитовi Антонiю. Його однодумцями
стали архiмандрит Михайло (Грибановский) i митрополит Антонiй
(Храповицкий) . У серединi царювання Миколи II 22 березня 1905 Синод
одноголосно ухвалив представити доповiдь государевi про вiдновлення
Патрiаршества в Росiï й скликаннi для цього Всеросiйського
Церковного Собору
Предсоборное Нарада 1912 року бути наступним кроком до практичного
дозволу цього питання. Раптово, що вибухнула вiйна , вiдсунула його, як
i багато iнших завдань росiйського життя, на другий план. Росiя вступала
в найтрагiчнiшу пору свого тисячолiтнього iснування
Тимчасовий уряд пiшло назустрiч ïхньому бажанню скликати
всеросiйський собор, давно пiдготовлений. 15 серпня 1917 року Собор
вiдкрився врочистим богослужiнням в Успенськiм Соборi Кремля
31 жовтня 1917 року з'явилося новою знаменною датою в iсторiï
Церкви. У цей день припинив своє iснування Сенодальний лад, i на
престол Iова Иермогена були вибранi три кандидати: Архiєпископ
Харкiвський Антонiй, Архiєпископ Новгородський Арсенiй i
митрополит Московський Ксений. Мiсiя предстоявшая новому Патрiарховi,
була настiльки важка й вiдповiдальна, що для здiйснення ïï,
здавалося, недостатньо було нiяких природних сил i талантiв. Патрiархом
був призначений Тихiн, митрополит Московський
В 20-30 роки були закритi всi монастирi й на всю Росiю залишалося тiльки
кiлька дiючих храмiв з десятка тисяч iснуючих до революцiï. Не
припинялися гонiння на вiруючим. Бiльша частина епископата була знищена,
багато минулих арештованi й вiдправленi в посилання, в'язницi й табори.
Церква виявилася в найтяжкому положеннi
Пiсля смертi Патрiарха Тихона Росiйську Православну Церкву очолив
Местоблюститель Патрiаршого Престолу митрополит Сергий. Всього його
зусилля були спрямованi на те, що б зберегти Церкву, уберегти
Ïï вiд повного розгрому. А спереду було найтяжке всенародне
випробування, Велика Вiтчизняна вiйна, коли Церква вiддавала всi
своï духовнi й матерiальнi сили в допомогу земнiй Батькiвщинi
своєï пастви
Тисячолiтня Росiйська Церква гiдно витримала всi випробування. I
сьогоднi вона як i ранiше мiцна своєю вiрою, живе любов'ю до миру
й надiєю, що Господь i Матерь Божия й у майбутньому не залишать
Неï Своєю милiстю, Своєю благодаттю. Вона вiрить i
сподiвається6 що “… виявлено буде велике чудо
Божие… I всi друзки й уламки, волею Божией i силою Його зберуться
й з'єднаються, i воссоздастся корабель своïй вродi, i пiде
своïм шляхом, Богом призначеним… “.
Вона пам'ятає пророцтво свого Небесного Засновника й Рятiвника
Христа: “Созижду Церква мою й врата пекла не здолають Ея…
“(Мф. 16,18) .
