КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/opis_religiynogo_jittja_rosii.dhtml

	Опис релIгIйного життя РосIÏ Опис релiгiйного життя Росiï, напевно, варто почати iз прийняття на Русi християнства. Це трапилося в 988 роцi. Полiтична обстановка того часу вимагала для виживання держави прийняття того або iншого вiросповiдання, причому вiросповiдання сусiдiв, якi й ставали союзниками. Речень було багато, але всерйоз довелося вибирати мiж двома: прийняття православ'я, i подальша орiєнтацiя на Вiзантiю або прийняття католицькоï вiри й орiєнтацiя на Захiдну Європу. Як вiдомо, князь Володимир вибрав православ'я, напевно, у силу того, що греки Русi нiяк не загрожували, скорiше навпаки, а от у захiдноєвропейськiй полiтицi й тодi (i зараз) займав видну роль “Дранг Нах Остен” похiд на Схiд, iз хрестом i мечем. Якби тодi була прийнята латинська вiра (тобто католицтво) , то Русь як самостiйну державу перестала б iснувати
 Русь, прийнявши християнство, ще довго залишалася пiд владою язичеських поглядiв, якi ввiмкнулися в православне вiровчення. Разом з вiзантiйським варiантом християнства була сприйнята й iдея пiдпорядкованостi церкви свiтським правителям
 Православна церква не дала розпастися Росiйськiй державi в перiод феодальноï роздробленостi й монголо-татарського ярма. Адже тодi Русь являла собою скупчення дрiбних князiвств, що постiйно ворогували мiж собою. Але церква була одна, що пiдкоряється одному митрополитовi Всея Русi. Митрополiя перебувала до 1300 р. у Києвi, потiм якийсь час — у Володимирi, потiм у Москвi. Саме пiдтримка церкви дозволила почати процес об'єднання росiйських земель навколо Москви в 14 столiттi
 Формування державностi на Русi йшло в напрямку до сильноï центральноï свiтськоï влади. Церква поступово втрачала функцiï безпосереднього керування. Епiзодичнi спроби православноï церкви пiдсилити свiй вплив на державну владу успiху не мали. Прiоритет державноï влади над церковною й визначення статусу православноï церкви як державноï релiгiï одержали правове закрiплення в Соборному укладеннi 1649 г.
 В XVII столiттi знову загострюється боротьба “священства” i “царства”, але церковний розкол, що вiдбувся, дозволив царськоï влади взяти контроль над церквою пiд прийменником захисту “правоï вiри”.
 При Петровi I була створена державна система керування, скасоване патрiаршество, i навiть таємниця сповiдi була включена в систему державноï полiтики
 Пристрiй Росiйськоï Православноï Церкви: з 988 по 1589 р. вона мала митрополитанское пристрiй (тобто вищий iєрарх — митрополит — призначався Константинопольським патрiархом) , з 1589 церкву стала автокефальноï (тобто незалежноï вiд Вiзантiï (якоï вже не було) ) . В 1721 роцi Петро Перший скасував патрiаршество й увiв Священний Синод, пiдлеглий уряду
 Згiдно “Зводу законiв Росiйськоï iмперiï” усе релiгiï на територiï краïни дiлилися на три групи: державну (православне вiросповiдання) , терпимi (старовiри, инославние, тобто християнський неправославнi, iслам, iудаïзм, буддизм, iдолопоклонство й т.д.) , i нетерпимi (рiзнi секти) . Забороненi секти в Росiï (кiнець 19 столiття) : молокани, хлисти, духоборцi, жидовствующие, адвентисти 7-го дня й др.
 Всi iснуючi в Росiï й состоящие з Росiйських пiдданих християнськi неправославнi церкви а також представники всiх iнших незаборонених вiровчень користувалися правом вiльного сповiдання своєï релiгiï, але без права проповiдi свого вiровчення. Вiд духiвництва инославних i iновiрних сповiдань росiйськi закони вимагали здiйснення тих же мирських функцiй, що й вiд православноï церкви: ведення записiв про народження, смерть, шлюб i т.д. Заборонялися законом переходи iз християнського вiросповiдання в iновiрне, iз православного взагалi. Перехiд з одного iновiрного вiросповiдання в iнше також не був вiльним, виключення було тiльки для євреïв. Обмеження накладалися й на шлюби
 Не исповедивать яке-небудь вiровчення взагалi заборонялося до початку приходу до влади бiльшовикiв. Поширення атеïстичних поглядiв пiддавалося карному переслiдуванню
 Тимчасовий уряд, придя до влади, скасувало всi становi, релiгiйнi й нацiональнi обмеження Декретом “Про землю” бiльшовицького уряду вiд 26.10.1917 всi монастирськi й церковнi землi були “нацiоналiзованi”. Iншими декретами православна церква була вiдсторонена вiд держави, школи, армiï, втратив юридичну чиннiсть церковний шлюб. Видача державних засобiв на змiст церков i духiвництва припинилося, навпаки, бiльшовики стали по-варварськи грабувати церква
 Наприкiнцi 20-х релiгiйнi органiзацiï були оголошенi ворожими радянськi влада й “класовими ворогами”, почалася широкомасштабна кампанiя по закриттю храмiв
 Православна релiгiя була замiнена на комунiстичну. Комунiстична iдеологiя СРСР мала масу ознак релiгiï: свого бога i його сподвижникiв, мученикiв, святих i святинi; рай i пекло (на землi) , i iнше. I коли кiлька рокiв назад була зруйнована вiра у В. И. Ленiна, тобто з метафiзичноï точки зору, Ленiн залишився без енергетичного пiдживлення, вся радянська магiчна система звалилася. Також, як i у випадку руйнування палацу пануючи Кащея: голку висмикнули — i палац зруйнувався. Взагалi дуже багато навчань, навiть не релiгiйного характеру, стають религиями через потребу багатьох людей вiрити в що- небудь, вiрити саме слiпо. Так “загальнолюдськi цiнностi” i iдеали демократiï сприймаються часто не критично, а догматично. Щось може не подобатися — але адже так пишуть у газетах i говорять по телевiзорi… Жити тiльки своïм розумом важко. Фашизм також може розглядатися як релiгiя — вчення про перевагу однiєï нацiй. Комунiзм того ж саме, тiльки свiтового панування повинна домогтися не нацiï, а клас
 Державний лад СРСР — мав безлiч рис феодалiзму
 В 1943, пiсля зустрiчi И. В. Сталiна з керiвництвом Росiйськоï православноï церкви, на Архiєрейському соборi був вибраний патрiарх Московський i Всея Русi. В 1945 релiгiйним органiзацiям у СРСР минулому наданi права юридичних осiб. Правда, до кiнця 1940-х процес “потеплiння” вiдносин мiж церквою й державою був припинений
 Наприкiнцi 1980-х були знятi багато обмежень на дiяльнiсть релiгiйних органiзацiй. Практично всi релiгiйнi плини розгорнули бурхливу дiяльнiсть. З'явилися й серйозно поширилися рiзнi секти. Взагалi кожна релiгiя змiнює свiдомiсть людини, перебування ж у багатьох сектах змiнює свiдомiсть людини так, що вiн не здатний уже до нормального життя. Причому сама людина цього не зауважує, йому подобається, чого не можна сказати про навколишнiй
 У цей час по конституцiï 1993 року (роздiл 2, статтi 14-19) Росiйська Федерацiя є свiтською державою, у якому нiяка релiгiя не може встановлюватися в якостi державноï або обов'язковоï. Релiгiйнi об'єднання вiддiленi вiд держави й рiвнi перед законом. Держава закрiплює рiвнiсть прав i воль людини й громадянина незалежно вiд раси, пiдлоги, нацiональностi, мови, походження, майнового й посадового положення, мiсця проживання, вiдносини до релiгiï, переконань, приналежностi до суспiльних об'єднань. Конституцiя забороняє будь-якi форми обмеження прав громадян за ознаками соцiальноï, расовоï, нацiональноï, язиковоï або релiгiйноï приналежностi
 Кожному громадяниновi Росiйськоï Федерацiï гарантується воля совiстi, воля вiросповiдання, включаючи право сповiдати iндивiдуально або разом з iншими будь-яку релiгiю або не сповiдати нiякий, вiльно вибирати, мати й поширювати релiгiйнi й iншi переконання й дiяти вiдповiдно до них (Ст. 28) .
 У конституцiï зафiксована воля дiяльностi громадських органiзацiй, при цьому нiхто не може бути притягнутий до вступу в яке-небудь об'єднання або перебування в ньому (Ст. 30) .
 Стаття 59, пункт 3 Конституцiï встановлює правову норму, вiдповiдно до якоï громадянин Росiйськоï Федерацiï у випадку, якщо його переконанням або вiросповiданню суперечить несення вiйськовоï служби, має право на замiну ïï альтернативною цивiльною службою
 Кожному громадяниновi надана воля думки й слова. Не допускається пропаганда або агiтацiя, що збуджують соцiальну, расову, нацiональну або релiгiйну ненависть i ворожнечу. Забороняється пропаганда соцiальноï, расовоï, нацiональноï, релiгiйноï або язиковоï переваги (Ст. 29) .
 Взагалi, кожна релiгiя — форма свiтовiдчування. Переважна бiльшiсть вiруючих не розбирається в складних теологiчних проблемах, вони просто почувають феномен свiтовiдчування тоï або iншоï релiгiï й вибирають (якщо є така можливiсть) той варiант релiгiï, що вiдповiдає ïх психологiчному настрою. Iснують етноси — тобто народи — об'єднання людей по нацiональнiй ознацi, а iснують суперетноси або цивiлiзацiï — об'єднання людей по подiбностi свiтовiдчувань. Наприклад, слов'яно-православна цивiлiзацiя поєднує росiян, украïнцiв, бiлорусiв, сербiв; захiдноєвропейська — народи Захiдноï Європи й Пiвнiчноï Америки, що мають католицьку й протестантську релiгiï, туди входять етнiчно рiзнi народи, але всi вони мають схожу культуру. Можна бути наполовину французом i наполовину арабом, але не можна бути наполовину християнином i наполовину мусульманином
 Зараз популярнi iсторичнi навчання, що розглядають всi явища свiтовоï полiтики крiзь призму глобальноï боротьби цивiлiзацiй. У нас у цьому напрямку працював Л. Н. Гумилев , на заходi зараз популярнi роботи Семюела Хантингтона. Вони досить цiкавi, тому що вiн є директором iнституту стратегiчних дослiджень при Гарвардському унiверситетi, де зараз i розробляються перспективнi моделi нового свiтового пристрою
 З погляду Хантингтона, “Свiтова полiтика вступає в нову фазу, у якiй основним джерелом конфлiктiв буде вже не iдеологiя й не економiка. Великi розбрати в середовищi людства будуть породженi культурно- iсторичними розходженнями. Зiткнення цивiлiзацiй стане домiнуючим фактором у свiтовiй полiтицi. “. Серед iснуючих зараз цивiлiзацiй професор указує захiдно-християнську, мусульманську, слов'яно- православну, iндуïстську, конфуцианскую, японську, африканську й латиноамериканську. Самi серйознi й кровопролитнi конфлiкти будуть вiдбуватися уздовж границь, що роздiляють цiєï цивiлiзацiï
 На пiдтвердження справедливостi своïх поглядiв Хантингтон приводить наступнi доводи:
 1. Розходження мiж цивiлiзацiями серйознiше й древнє будь-яких
 iнших розподiлiв людства. Вони пов'язанi з iсторiєю, мовою,
 культурою, традицiями, i саме головне — срелигией.
 2. Мир стає бiльше тiсним
 3. Швидко мiнливi соцiальнi й економiчнi умови породжують свiтоглядний
 вакуум, що заповнюється религиями, причому часто в
 екстремiстських формах. Соцiологи вiдзначають, що повернення до
 релiгiйних мировоззрениям — одна iз серйозних соцiальних
 тенденцiй кiнця 20 столiття
 4. Прагнення Заходу насадити по всiй планетi своï свiтогляднi
 iдеали — демократiю й лiбералiзм, а також ставка на вiйськову й
 економiчну перевагу викликають у всiм iншому протидiю, диктуемое
 просто iнстинктом самозбереження 5. Стiйкiсть культурних i релiгiйних
 розходжень. Якщо економiчнi й полiтичнi протирiччя можуть бути
 усунутi, то росiяни залишаться росiянами, а естонцi естонцями
 5. Економiчна iнтеграцiя окремих регiонiв. Приклади — Захiдна
 Європа, Пiвденно-Схiдна Азiя
 Всi цi дослiдження проводяться, звичайно, з метою знаходження стратегiï збереження свiтового лiдерства за захiдною цивiлiзацiєю. Для цього Хантингтон вважає за необхiдне:
 - включити в сферу монопольного впливу Заходу Схiдну Європу й
 Латинську Америку;
 - у Росiï i Японiï пiдтримувати прозахiднi угруповання;
 - усiляко обмежити вiйськовий розвиток “потенцiйно ворожих
 цивiлiзацiй”, тобто, видимо, всiх iнших;
 - виявити помiрнiсть у скороченнi захiдних вiйськових можливостей
 Менi здається в “внеисповедальном” станi як i ранiше залишається переважна бiльшiсть людей. Складно жити повнiстю самостiйно, приймати вiдповiдальнi рiшення, визначати свiй свiтогляд. Напевно, це й не треба. На жаль, у пошуках свого шляху багато хто звернулися до рiзних сект, богошукачам типу Вл. Соловйова, С. Булгакова, Л. Толстого й iнших, Православною же церквою ïхнього навчання характеризуються як єресi. Iнша крайнiсть — iдеалiзацiя минулого, так звана “нова релiгiйнiсть”. Не приведе до доброго результату насильницьке заняття цим. А якщо щось гарне й вийде, то на шкоду iншому
 Лiтература:
 1. Гумилев Л. Н. Древня Русь i Великий Степ. М., “Думка”, 1993.2. Коммерсантъ 36(147) за 1995 рiк. Артем'єв Р. Краще бути в Римi чим поза його.3. Сучасна Росiйська Iдея й Держава. М., ” Рау-Корпорацiя”, 1995.4. Основи Религиоведения. Пiдручник. М., “ВШ”, 1994.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/opis_religiynogo_jittja_rosii.dhtml