В. А. Обручев — вiдомий географ-мандрiвник

C реди видатних вiтчизняних учених, внесших великий внесок у скарбницю
людських знань, значне мiсце займає В. А. Обручев — вiдомий
географ-мандрiвник, видний исседователь-геолог, суспiльний дiяч.
Загальна любов i повага, який користувався Обручев, — природний
пiдсумок його життя, що з'явилася прикладом беззавiтного служiння
Батькiвщинi, трудового подвигу в науцi. Величезний дiапазон його
науковоï дiяльностi, що включає роботи iз загальноï й
регiональноï геологiï, походженню лесу, тектонiцi,
геоморфологiï, мерзлотоведению, палеогеографiï,
стратиграфiï, рудним родовищам i др.
Обручев народився в с. Клепенино на Волзi, у колишньоï Тверской
губернiï, у сiм'ï армiйського офiцера. Тому що розташування
полку, у якому служив батько, часто мiнялося, сiм'я Обручевих
переïжджала з одного мiста в iншiй, Володя перемiнив кiлька
навчальних закладiв, поки, нарештi, Обручеви не влаштувалися у Вiльнi
(Вiльнюс), де Володимир закiнчив реальне училище. В 1881 р. Обручев
надiйшов у Петербурзький гiрничий iнститут, що закiнчив в 1886 р. Тут
вiн слухав лекцiï вiдомого росiйського географа й геолога И. В.
Мушкетова, пiд впливом якого ще в студентськi роки зацiкавився вивченням
азiатських просторiв Росiï, Монголiï, Китаю
Одержавши пiсля закiнчення iнституту звання гiрського iнженера, Обручев
взяв участь в експедицiï, що проводила геологiчнi дослiдження
уздовж траси, що будується Закаспiйськоï залiзницi. Вiн
вивчав територiю уздовж лiвого берега Амудар'ï вiд Чарджоу до
Керки. Перетнули Каракуми й уперше встановив, що пiски сюди принесенi
рiками, а не є морськими вiдкладеннями, як затверджувалося ранiше.
У сухих руслах, вiдзначених ланцюжком горько-солених озер, вiн розгадав
древнi рiчковi долини, по яких багато тисячорiч тому назад текли рiки.
Результати цих спостережень були викладенi в рядi статтею й у книзi
Закаспiйська низовина. Вивчаючи пiски Каракумiв, Обручев визначив три
ïхнi типи: барханнi, горбистi й грядовие. Цi спостереження
виявилися дивно точними й в основному пiдтвердилися згодом дослiдженнями
радянських географiв i геологiв
Другий перiод його дослiдницькоï роботи починається в 1889
р., коли Обручев був призначений геологом Iркутського гiрського
керування, що вiдало Iркутськоï, Енисейской губернiями, Якутською й
Забайкальською областями. Велична природа Схiдного Сибiру скорила
Володимира Опанасовича, i вiн починає детально вивчати
ïï. Вiн дослiджує кориснi копалини регiону, вивчаючи
геологiчну будову берегiв р. Лени вiд Качуга до устя р. Витима. Великий
вплив на розвиток його подань про геологiю Схiдного Сибiру зробили
враження про Байкал. Вiн спростував думку вiдомого дослiдника Сибiру И.
Д. Черского про те, що западина Байкалу — результат тривалого
розмиву й повiльних складкообразних рухiв земноï кори. Занадто вона
глибока, — писав Обручев, — занадто велика й занадто крутi й
стрiмчастi ïï схили. Така западина могла бути створена тiльки
диз'юнктивними рухами земноï кори (перемiщеннями дiлянок
земноï кори по розламах i трiщинам.) i створенаi порiвняно недавно,
iнакше ïï крутi схили були б уже згладженi розмивом, а озеро
його продуктами (Думитрашко Н. В., В. А. Обручев. М.: географiя, 1955.
С. 13). Широко вiдома робота Обручева про палеозойськi вiдкладення
Верхньоï Лени, у якiй вiн уперше докладно розчленував палеозойськi
вiдкладення Приленского краю на яруси й звитi
Наступними дослiдженнями iнших учених пiдтвердилися також висновки
Обручева про древнi й молодi дiлянки долин Ленского золотоносного
району, генезисi золотих розсипiв i ïх розподiлi
Опублiкованi звiти Обручева по Прибайкаллi й Ленскому району високо
оцiнив И. В. Мушкетiв. Саме по його клопотанню В. А. Обручев одержав
речення вiд Росiйського географiчного суспiльства взяти участь в
експедицiï вiдомого мандрiвника Г. Н. Потанина в Центральну Азiю
Збувалися моï мрiï, — писав Обручев, — вiдмовитися
вiд участi в цiй експедицiï — це значило поховати ïх
назавжди. Я вiдповiв негайно згодою, хоча експедицiя рiзко мiняла всi
плани майбутнього (Обручев В. А. Моï подорожi по Сибiру. М.; Л.,
1948. С. 88). Експедицiя працювала в 1892 — 1894 роках . У
завдання Обручева входило ознайомлення з геологiєю Пiвнiчного
Китаю й схiдноï половини Центральноï Азiï
Пiд час цiєï експедицiï Обручев дослiджував степ i
пустелю Гобi, сипучi пiски Ордоса, пройшов у Пiвнiчному Китаï по
лесових територiях. Вiн пiднiмався на Алашанский хребет, дослiджував
гiрськi ланцюги Всточного й Захiдного Наньшаня, двiчi перетнув Схiдний
Куньлунь, був на берегах оз. Кукунор, пройшов уздовж р. едзин-Гол i
побував на берегах великоï китайськоï рiки Хуанхе. Закiнчуючи
маршрут через гiрську Хамийскую пустелю, пройшов уздовж Схiдного Тань-
Шаня в г. Кульджу.
По багатству зiбраного матерiалу й широтi охоплення територiï
подорож Обручева по Центральнiй Азiï залишається дотепер
неперевершеним. Виконавши окремий вiд дiловий вiд основного загону
експедицiï Потанина маршрут, Обручев за два роки й два мiсяцi зi
своïм загоном на конях, мулах, верблюдах i пiшки пройшов понад 13
тис. кiлометри , з них майже половину по тимi мiсцям, де ще не ступала
нога європейця. Пiд час шляху вiн вiв щоденник з докладним записом
щоденних географiчних i геологiчних спостережень, маршрутну зйомку iз
кресленням карт протягом 9 тис. кiлометрiв. В 838 крапках зробив
iнструментальний вимiр висот. Було зiбрано кiлька тисяч зразкiв гiрських
порiд i вiдбиткiв копалин тварин i рослин
Своïми дослiдженнями вiн спростував iснуючу в той час гiпотезу,
начебто пустеля Гобi в далеку геологiчну епоху була морським дном. По
знайденим останкам вимерлих тварин i рослин Обручев ствердно довiв, що
тут була суша з найбагатшим рослинним i твариною миром. У результатi
багатьох спостережень вiн також з'ясував походження лесу як продукту
вивiтрювання гiрських порiд Центральноï Азiï, якi у виглядi
пилу переносилися вiтром у Пiвнiчний Китай, утворивши за мiльйони рокiв
потужнi товщi. Обручев заповнив на картi Центральноï Азiï
багато хто бiлi плями, визначив основнi риси будови рельєфу
Схiдноï й Центральноï Монголiï, Пiвнiчного Китаю й iнших
районiв, про що до нього практично нiчого не було вiдомо. У системi
Наньшаня Обручев вiдкрив кiлька нових хребтiв i назвав ïхнiми
iменами И. В. Мушкетова, П. П. Семенова й Росiйського географiчного
суспiльства. Нарештi, як географ вивчав культуру й побут населяющих
Центральну Азiю народiв
Пiсля цiєï експедицiï iм'я Обручева як великий ученого й
мандрiвника одержало свiтову популярнiсть. Про пiдсумки експедицiï
вiн написав кiлька наукових робiт (Центральна Азiя, Пiвнiчний Китай i
Нань-Шань, Природа й жителi Центральноï Азiï i його пiвденно-
схiдноï окраïни i iн.), що завоювали велике визнання як у
Росiï, так i за рубежем. Обручев був визнаний одним з найбiльш
видатних дослiдникiв Азiï. Про значення проведених дослiджень
свiдчить той факт, що й у цей час при вивченнi природних ресурсiв
своєï краïни китайськi геологи користуються науковими
матерiалами Обручева.
В 1895 — 1894 роках Володимир Опанасович знову в Сибiру, де
стає про главу великих геологiчних дослiджень. У зв'язку з
будiвлею Великоï Сибiрськоï залiзничноï магiстралi вiн
органiзує планомiрнi геологiчнi дослiдження в пiвденному й пiвденно-
схiдному Забайкалье й вивчає природу пiвденно-захiдного
Забайкалья. Цi дослiдження послужили матерiалом для монографiï про
Селенгинской Даурии. У наукових працях цього перiоду Обручев довiв, що
Сибiр, як i європейська частина Росiï, була у свiй час
покрита льодовиками, що сучасний рельєф азiатськоï частини
Євразiï порiвняно молодий, вiн утворився в останню геологiчну
епоху
Перебуваючи в Сибiру, Обручев брав активну участь у дiяльностi Схiдно-
Сибiрськоï фiлiï Росiйського географiчного суспiльства, був
редактором його журналу й головою секцiï фiзичноï
географiï
Навеснi 1898 року Обручев переïхав у Петербург i протягом трьох
рокiв детально обробляв матерiали своïх попереднiх експедицiй. До
цього ж часу ставляться трохи його поïздок за кордон — у
Нiмеччину, Австрiю, Швейцарiю й Францiю. Вiн взяв участь у Географiчному
конгресi, що проходив у Берлiнi, i в геологiчному конгресi в Парижу,
брав участь у геологiчнi екскурсiях
В 1901 — 1912 роках Обручев працював у Томськом технологiчному
iнститутi, а з 1912 року — у науково-дослiдних i навчальних
закладах Москви, сполучаючи педагогiчну дiяльнiсть iз науково-дослiдною
роботою. У лiтнi канiкули вiн виïжджав дослiджувати басейн р.
Бодайбо, Ленские копальнi, Джунгарию, степу Казахстану вiд
Семипалатинська до границi з Китаєм, берега Єнiсею
пiвнiчнiше Красноярська, Алтай. Результати цих дослiджень були згодом
опублiкованi в монографiï Прикордонна Джунгария i в оглядах у
журналi Платина й золото. Працi по цих золотоносних районах висунули
Обручева як великого фахiвця з геологiï золоторудних родовищ
В 1914 роцi Обручев почав експедицiю на Алтай. Опублiкована за
матерiалами експедицiï робота Алтайськi етюди поклала початок новим
поданням про палеогеографiю цiєï гiрськоï областi.
Дослiдження на Алтаï дозволили також зiбрати значний матерiал, на
базi якого вчений згодом створив нову галузь геологiï —
неотектонiку
Пiсля Великоï Жовтневоï соцiалiстичноï революцiï
Обручев всi сили й знання вiддає молодiй соцiалiстичнiй державi .
В 1918 роцi вiн працює у Вищiй радi народного господарства, по
напрямку якого проводить у Донбасi пошуки й розвiдку вогнетривких глин i
мергелiв
З 1921 року Обручев — член-кореспондент, а з 1929 року —
дiйсний член Академiï наук СРСР. В 1929 — 1933 роках
Володимир Опанасович очолював геологiчний iнститут АН СРСР , i одночасно
з 1930 року вiн — голова комiсiï АН СРСР по вивченню
вiчноï мерзлоти, перетвореноï в 1939 роцi в Iнститут
мерзлотоведения. У роки Великоï Вiтчизняноï вiйни Обручев
— академiк-секретар Вiддiлення геолого-географiчних наук АН СРСР ,
що проводило великi роботи оборонного значення. У цей же час вiн
закiнчує свою багатотомну монографiю Iсторiя геологiчного
дослiдження Сибiру. Загальний обсяг цiєï роботи склав близько
2700 сторiнок!
В 1947 роцi Обручев був вибраний почесним президентом Географiчного
суспiльства СРСР . З-пiд пера вченого вийшло не менш 1750 друкованих
аркушiв науковоï продукцiï . Академiк М. А. Вусiв —
учень Обручева Томськом технологiчному iнститутi — так оцiнив його
титанiчну працю: Рiдка геологiчна установа миру колективно випустилася
стiльки друкованоï продукцiï, скiльки дав один Обручев
(Рябухин Г. Е. Академiк Обручев. М. 1953. С. 36).
Примiтно також те, що Володимир Опанасович виступав не тiльки як автор
книг i статей наукового змiсту. Вiн також широко вiдомий як автор науково-
фантастичних i пригодницьких романiв, як нарисовець i публiцист. Вiн
писав фейлетони й вiршi. Першим добутком, у якому виявилося його
дарування письменника, був науково-фантастичний роман Плутонiю. А потiм
ïм були написанi романи Земля Санникова, Золотошукачi в пустелi,
Рудник убогий, повiсть У нетрях центральноï Азiï i кiлька
цiкавих автобiографiчних книг (Моï подорожi по Сибiру, Вiд Кяхти до
Кульджи i iн.). Написанi правдиво й захоплююче, цi добутку й дотепер
популярнi серед самих широких кiл читачiв, особливо серед школярiв i
студентiв. Багато студентiв географiчних i геологiчних факультетiв
прийшли до своєï спецiальностi завдяки читанню художнiх
творiв Обручева. А Земля Санникова, наприклад, викликала iнтерес не
тiльки читачiв, але й привернула увагу вчених: для пошукiв землi були
органiзованi морськi й повiтрянi експедицiï
За бiльшi науковi заслуги Обручеву в 1945 роцi привласнене звання Героя
Соцiалiстичноï Працi. Вiн лауреат премiï iм'я В. И. Ленiна,
двiчi лауреат Державноï премiï СРСР , нагороджений 5 орденами
Ленiна, орденом Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями, у тому
числi почесними медалями АН СРСР i Географiчного суспiльства СРСР. В
1938 роцi АН СРСР заснувала премiю iм'я Обручева за кращi роботи з
геологiï Сибiру. Його iм'ям названий мiнерал обручевит, а також
гiрський хребет у Тувинськоï АРСР, гора у верхiв'ях р. Витима,
льодовик на полярному Уралi, пiдводна височина в Тихому океанi в берегiв
Камчатки, оазис в Антарктидi й iншi географiчнi об'єкти
Володимир Опанасович — почесний член i лауреат численних
закордонних наукових суспiльств, що свiдчить про свiтове визнання
результатiв його наукових дослiджень