Теодор Рузвельт: iсторичний портрет

Теодор Рузвельт ( 1858-1919) ставши президентом США в 1901 р. пiсля
убивства свого попередника Мак-Кiнлi (доти вiн виконував обов'язки вiце-
президента). Уперше за довгi роки президентську посаду обiйняв
освiчений, здiбний, далекоглядний i розумний полiтик. Саме вiн поклав
качан реформаторськiй дiяльностi американськоï адмiнiстрацiï,
завдяки чому качан ХХ ст. увiйшов до iсторiï краïни пiд назвою
Прогресивна ера.
Рузвельт походивши з багатоï американськоï родини, предки
якоï прибули до Америки ще в 1644 р. Свою полiтичну дiяльнiсть вiн
почав з боротьби проти корупцiï в державному апаратi й цим заживши
популярностi й репутацiï чесного полiтика. Наприкiнцi XIX ст,
займаючи високий пост у морському мiнiстерствi, Рузвельт ставши одним з
iнiцiаторiв змiцнення американського флоту. Вiн не тiльки готував iспано-
американську вiйну, алi й узяв у нiй безпосередню доля, повернувшись з
вiйни в ореолi слави. Цим не забарилися скористатися республiканцi.
Рузвельта було обрано губернатором штату Нью-Йорк, а згодом й вiце-
президентом краïни.
Перетворення Рузвельта на господаря Бiлого будинку консервативний
верхiвка республiканськоï партiï зустрiла з тривогою: 42-
рiчний президент вiдрiзнявся незалежнiстю й вважався прихильником
реформ. Наступнi подiï пiдтвердили побоювання босiв. В 1901-1908
рр. уряд органiзував понад 20 судових процесiв проти великих корпорацiй,
висунувши ïм обвинувачення в порушеннi закону Шермана. Частину
компанiй за рiшенням суду було розпущено або роздiлено на двi-три
корпорацiï, а Рузвельт заживши слави руйнiвника трестiв.
Однак президент аж нiяк не прагнув знищити корпорацiï, прекрасно
розумiючи ïхнє значення в економiцi краïни. Його iдея
полягала в державному регулюваннi великих компанiй, обмеженнi ïхнiх
спроб моно полiзувати ринок. Проводячи цей курс, Рузвельт усiляко
намагався розширити повноваження федерального уряду, пiдвести пiд
регулятивну дiяльнiсть держави законодавчу базу. Вiн неодноразово
заявляв, що коли уряд здобуде повну владовi, тодi цю владовi можна буде
використати для контролю над шкiдливими впливами точно так, як у
поточний момент уряд використовує владовi, надану йому
антитрестiвським законом Шермана.
Переконуючи Моргана та iнших капiтанiв американськоï iндустрiï
у доцiльностi державного нагляду й контролю за дiяльнiстю великих
корпорацiй, президент неодноразово попереджав ïх про небезпеку
народного невдоволення, про необхiднiсть уникати рiзких i раптових змiн
у суспiльствi, якi можуть бути викликанi вiдмовою здiйснити необхiднi
змiни обережними й помiркованими заходами. У дiлових колах повторювали
його слова: Мi повиннi розвиватися шляхом еволюцiï, а не
революцiï.
Справжнiм лихому для американських фермерiв було свавiлля монополiстiв
— залiзничних компанiй. Пiд година збирання врожаю смороду значно
пiдвищували тарифи на перевезення, змушуючи фермерiв платити втридорога
за доставку зерна на ринки. В 1903 р. за iнiцiативою Т. Рузвельта
конгрес США заборонивши залiзничним компанiям змiнювати оголошенi ранiше
тарифи за перевезення вантажiв, а в 1906 р. було прийнято акт Хепберна,
що дозволяв урядовi встановлювати граничну межу пiдвищення тарифних
ставок на залiзницях.
Популярнiсть президентовi принесли також законi про контроль над
виготовленням харчових продуктiв i лiкiв, над умовами працi робiтникiв
на м'ясобойнях. Особливо ефективною виявилася дiяльнiсть Рузвельта з
охорони природних багатств краïни. Своïм президентським указом
вiн у чотири рази збiльшив невiдчужуваний фонд громадських земель, ужив
заходiв для охорони й рацiонального використання водних, лiсових i
сировинних ресурсiв. Рузвельт неодноразово заявляв про необхiднiсть
справедливого ставлення не тiльки до пiдприємцiв, алi й до
робiтникiв, готовностi проводити в робiтничому питаннi чесний курс. За
годину його перебування при владi уряд неодноразово втручався в трудовi
конфлiкти, виступаючи арбiтром на переговорах мiж профспiлками й
пiдприємцями. Iнодi адмiнiстрацiя навiть приймала бiк страйкуючих
робiтникiв.
У. Тафт, який змiнив Рузвельта на постi президента в 1909 р., не мав анi
здiбностей, анi гнучкостi свого попередника. Хоча його уряд продовжив
полiтику державного регулювання корпорацiй, зближення Тафта з
консервативною верхiвкою республiканцiв викликало невдоволення й кризу в
партiï. З неï видiлилася група реформiстiв на чолi з сенатором
Р. Лафоллетом, до яких незабаром приєднався й Т. Рузвельт. В 1912
р. реформiсти утворили Нацiональну прогресивну партiю, що висунула
програму демократичних реформ у галузi виборчого права, митноï
полiтики, робiтничого питання тощо.
в4 Нова демократiя В. Вiльсона. Розкол у лавах республiканцiв дозволивши
здобути переможу на президентських виборах 1912 р. кандидатовi вiд
демократичноï партiï Вудро Вiльсону, за якого проголосувало 42
% американцiв. У минулому професор iсторiï й права Прiнстонського
унiверситету, Вiльсон завоював довiру виборцiв, перебуваючи на постi
губернатора штату Нью-Джерсi. Свою передвиборну програму вiн назвавши
новою свободою або новою демократiєю. Схематично вона укладалася в
три пункти: iндивiдуалiзм, воля особини й воля конкуренцiï, якi, на
думку новоï адмiнiстрацiï, i мала захищати держава. Уряд В.
Вiльсона не прагнув жорстко контролювати дiяльнiсть великих корпорацiй,
а лише намагався боротися проти нечесноï конкуренцiï i
ïï наслiдку -монополiзацiï ринку
Програма демократiв мiстила всi вимоги прогресистiв, i новий президент
продовжив курс реформ, розпочатий Рузвельтом. В iнтересах споживачiв
уряд зменшив до 27 % мита на ввезенi до краïни товари, причому ряд
продуктiв харчування звiльнявся вiд ïх цiлком. В 1913 р. згiдно
прийнятоï 16-ï виправлення до конституцiï в краïнi
було запроваджено систему прогресивного оподаткування та створено
Федеральну резервну систему, покликану забезпечити контроль над грошовим
обiгом та кредитно-фiнансовими установами краïни. Закон Клейтона,
прийнятий в 1914 р., внiс необхiдну для пiдприємцiв яснiсть в
антимонопольне законодавство й заборонивши його використання проти
профспiлок i страйкуючих робiтникiв.
Адмiнiстрацiя Вiльсона провела також ряд помiрних соцiальних реформ. В
1916 р. у США було законодавчо обмежено застосування дитячоï працi
й запроваджено страхування робiтникiв вiд нещасних випадкiв на
виробництвi тощо.
в5) Зовнiшня полiтика. Iспано-американська вiйна та ïï
наслiдки. Розширення сфер впливу на Далекому Сходi. У першi десятилiття
пiсля громадянськоï вiйни краïну захопило освоєння
захiдних земель i бурхливе господарське будiвництво. Алi вже наприкiнцi
XIX ст. у США зростає прагнення до територiальних загарбань.
Великi компанiï дедалi наполегливiше вимагали нових ринкiв збуту й
джерел сировини. Активiзацiя зовнiшньоï полiтики ставала неминучою.
Однак вiдносна вiйськова слабкiсть краïни не дозволяла ïй
провадити експансiю на всiх континентах, як це робили європейськi
держави. Головну увагу в цей перiод Сполученi Штати придiляли Пiвденнiй
Америцi й басейну Тихого океану