Основнi особливостi клiмату визначаються

КЛIМАТ [греч. klima нахил (земноï поверхнi до сонячних променiв)], статистичний багаторiчний режим погоди, одна з основних географiчних характеристик тоï або iншоï мiсцевостi. Основнi особливостi клiмату визначаються
надходженням сонячноï радiацiï
процесами циркуляцiï повiтряних мас
характером поверхнi, що пiдстилає
З географiчних факторiв, що впливають на клiмат окремого регiону, найбiльш iстотнi:
широта й висота мiсцевостi,
близькiсть його до морського узбережжя,
особливостi орографiï й рослинного покриву,
наявнiсть снiгу й льоду,
ступiнь забруднення атмосфери
Цi фактори ускладнюють широтну зональнiсть клiмату й сприяють формуванню мiсцевих його варiантiв
Поняття клiмат набагато складнiше визначення погоди. Адже погоду можна увесь час безпосередньо бачити й вiдчувати, можна вiдразу описати словами або цифрами метеорологiчних спостережень. Щоб скласти собi навiть саме приблизне подання про клiмат мiсцевостi, у нiй потрiбно прожити принаймнi кiлька рокiв. Звичайно, не обов'язково ïхати туди, можна взяти за багато рокiв данi спостережень метеорологiчноï станцiï цiєï мiсцевостi. Однак такий матерiал — це багато хто й багато тисяч рiзних цифр. Як же розiбратися в цьому достатку цифр, як знайти серед них тi, що вiдбивають властивостi клiмату даноï мiсцевостi?
Стародавнi греки думали, що клiмат залежить тiльки вiд нахилу падаючих на Землю сонячних променiв. По-гречески слово клiмат означає нахил. Греки знали, що чим вище сонце над обрiєм, чим крутiше сонячнi променi падають на земну поверхню, тим повинне бути теплiше
Плаваючи на пiвнiч, греки попадали в мiсця з бiльше холодним клiматом. Вони бачили, що сонце опiвднi тут коштує нижче, нiж у той же час року в Грецiï. А в печенi Єгиптi воно, навпаки пiднiмається вище. Тепер нам вiдомо, що атмосфера пропускає в середньому три чвертi тепла сонячних променiв до земноï поверхнi й тiльки одну чверть затримує. Тому спочатку земна поверхня нагрiвається сонячними променями, i тiльки потiм уже вiд ïï починає нагрiватися повiтря
Коли сонце коштує високо над обрiєм (А1), дiлянка земноï поверхнi одержує шiсть променiв; коли бiльш низько, те лише чотири променi й шести (А2). Виходить, греки були правi, що тепло й холод залежать вiд висоти сонця над обрiєм. Цим визначається рiзниця в клiматi мiж вiчно жаркими тропiчними краïнами, де сонце опiвднi цiлий рiк пiднiмається високо, а двiчi або один раз у рiк коштує прямо над головою, i крижаними пустелями Арктики й Антарктики, де кiлька мiсяцiв сонце взагалi не показується
Однак не однiєï й тiй же географiчнiй широтi навiть по одному ступенi тепла климати можуть дуже рiзко вiдрiзнятися друг вiд друга. Так, наприклад, в Iсландiï в сiчнi середня температура повiтря дорiвнює майже 0 њ , а на тiй же широтi в Якутiï вона нижче -48 њ . По iнших властивостях (кiлькостi опадiв, хмарностi й т.д.) климати на однiй широтi можуть вiдрiзнятися друг вiд друга навiть сильнiше, нiж климати екваторiальних i полярних краïн. Цi розходження климатов залежать вiд властивостей земноï поверхнi, що сприймає сонячнi променi. Бiлий снiг вiдбиває майже всi падаючi на нього променi й поглинає тiльки 0, 1-0,2 частини принесеного тепла, а чорна мокра рiлля, навпаки, майже нiчого не вiдбиває. Ще важливiше для клiмату рiзна теплоємнiсть води й суши, тобто рiзна ïхня здатнiсть запасати тепло. Удень i влiтку вода значно повiльнiше нагрiвається, чим суша, i виявляється холоднiше ïï. Уночi й узимку вода остигає набагато повiльнiше, нiж суша, i виявляється, таким чином, теплiше ïï
Крiм того, на випар води в морях, озерах i на вологих дiлянках суши затрачається дуже велика кiлькiсть сонячного тепла. За рахунок охолодноï дiï випару в зрошуваному оазисi буває не так пекуче, як у навколишнiй його пустелi
Значить двi мiсцевостi можуть одержувати зовсiм однакову кiлькiсть сонячного тепла, але по-рiзному його використовувати. Через цього температура земноï поверхнi навiть на двох сусiднiх дiлянках може вiдрiзнятися на багато градусiв. Поверхня пiску в пустелi лiтнiм днем нагрiвається до 80 њ , а температура ґрунту й рослин у сусiдньому оазисi виявляється на кiлька десяткiв градусiв холоднiше
Дотичний iз ґрунтом, рослинним покривом або водною поверхнею повiтря або нагрiвається, або прохолоджується залежно вiд того, що теплiше — повiтря або земна поверхня. Тому що саме земна поверхня в першу чергу одержує сонячне тепло, те вона в основному передає його повiтрю. нижнiй шар, Що Нагрiвся самий, повiтря швидко перемiшується з лежачим над ним шаром, i таким шляхом тепло вiд землi усе вище поширюється в атмосферу
Однак так буває далеко не завжди. Наприклад, уночi земна поверхня прохолоджується швидше повiтря, i вiн вiддає ïй своє тепло: потiк тепла направляється долiлиць. А взимку над заснiженими просторами материкiв у наших помiрних широтах i над полярними льодами такий процес iде безупинно. Земна поверхня тут або зовсiм не одержує сонячного тепла, або одержує його занадто мало й тому безупинно вiдбирає тепло в повiтря
Якби повiтря було нерухливе й не iснувало вiтру, то над сусiднiми по- рiзному нагрiтими дiлянками земноï поверхнi спочивали б маси повiтря з рiзними температурами. Ïхньоï границi можна було б простежити до верхнiх меж атмосфери. Але повiтря безупинно рухається, i його плини прагнуть знищити цi розходження
Уявимо собi, що повiтря рухається над морем з температурою води 10 њ i на своєму шляху проходить над теплим островом з температурою поверхнi 20 њ . Над морем температура повiтря така ж, як води, але, як тiльки потiк переходить через берегову лiнiю й починає просуватися в глиб суши, температура його самого нижнього тонкого шару починає пiдвищуватися, i наближається до температури суши. Суцiльнi лiнiï однакових температур — iзотерми — показують, як нагрiвання поширюється усе вище й вище в атмосферi. Але от потiк доходить до протилежного берега острова, вступає знову на море й починає прохолоджуватися — теж знизу нагору. Суцiльнi лiнiï окреслюють похилу й зрушену щодо острова шапку теплого повiтря. Ця шапки теплого повiтря нагадує форму, що приймає дим при сильному вiтрi
Те, що ми бачимо на малюнку, повторюється всюди над малими й бiльшим по-рiзному нагрiтими дiлянками. Чим менше кожна така дiлянка, тим нижче над ним буде рiвень в атмосферi, до якого встигне поширитися нагрiвання (або охолодження) повiтряного потоку. Якщо повiтряний плин з моря переходить на покритий снiгом материк i рухається над ним багато тисяч кiлометрiв, то воно остудиться на кiлька кiлометрiв нагору. Якщо холодна або тепла дiлянка простирається на сотнi кiлометрiв, то його вплив на атмосферу можна простежити тiльки на сотнi метрiв нагору, при менших розмiрах — висота ще менше
Розрiзняють три основних види климатов — великий, середнiй i малий
Великий клiмат складається пiд впливом тiльки географiчноï широти й самих бiльших дiлянок земноï поверхнi — материкiв, океанiв. Саме цей клiмат зображують на свiтових клiматичних картах. Великий клiмат змiнюється плавно й поступово на бiльших вiдстанях, не менш тисяч або багатьох сотень кiлометрiв
Особливостi климатов окремих дiлянок довжиною в кiлька десяткiв кiлометрiв (велике озеро, лiсовий масив, велике мiсто т т.д.) вiдносять до середнього (мiсцевому) клiмату, а бiльше дрiбних дiлянок (пагорби, низини, болота, гаï й т.д.) — до малого клiмату
Без такого подiлу не можна було б розiбратися, якi розходження клiмату головнi, якi другоряднi
Iнодi говорять, що створення Московського моря на каналi iм'я Москви змiнило клiмат Москви. Це невiрно. Площа Московського моря для цього занадто мала
Рiзний приплив сонячного тепла на рiзних широтах i неоднакове використання цього тепла земний поверхня. Не можуть повнiстю пояснити нам всi особливостi климатов, якщо не врахувати значення характеру циркуляцiï атмосфери
Повiтрянi плини увесь час переносять тепло й холод з рiзних областей земноï кулi, вологу з океанiв на сушу, а це приводить до виникнення циклонiв i антициклонiв
Хоча циркуляцiя атмосфери увесь час мiняється й ми вiдчуваємо цi змiни в змiнах погоди, все-таки порiвняння рiзних мiсцевостей показує деякi постiйнi мiсцевi властивостi циркуляцiï. В одних мiсцях частiше дмуть пiвнiчнi вiтри, в iншi — пiвденнi. Циклони мають своï улюбленi шляхи руху, антициклони — своï, хоча, звичайно, у будь-якому мiсцi бувають будь-якi вiтри й циклони всюди перемiняються антициклонами. У циклонах випадають дощi
Список лiтератури
Iльïн М. Людина й стихiя. Изд. 4.М.Молода гвардiя 1954 Рузалин Г.И. Концепцiя сучасного природознавства. М. 1997
Мезенцев В.А. Незвичайнi явища в атмосферi. М. Профиздат. 1959
Гальцов А.П. Як пророкують погоду. М., Воениздат, 1954
Дитяча енциклопедiя. Издетельство Освiта т.1. 1967