Господарство народiв Ефiопiï (середина ХХ в.)
Серед рас сучасних людей, що належать до одного виду Homosapiens, упершу чергу видiляють найбiльш великi пiдроздiли, звичайно називанi
бiльшими расами. Це европеоидная (євразiйська), монголоïдна (
азиатско-американська), негроïдна (африканська) i австралоидная
(океанийская). Двi останнiх звичайно поєднують в одну австрало-
негроïдну (екваторiальну) расу
У зонi контактiв бiльших рас iснує ряд перехiдних i змiшаних
расових типiв. Перехiдними звичайно називають такi раси, якi
сформувалися в настiльки вiддаленi часи, що тепер важко встановити, чи
є вони результатом змiшання двох рас або ж зберiгають древнi риси,
що iснували в бiльших расових стовбурiв до ïхнього розчленовування.
Змiшанi ж расовi типи утворювалися не тiльки в стародавностi, але й у
середньовiччя, а також у новий i новiтнiй час у процесi метисации. Так,
перехiдний уважають ефiопську расу на сходi Африки, що виникла на
Африканському Розi в далекiй давнинi. За формою носа й будовi лицьового
кiстяка ефiопи майже не вiдрiзняються вiд пiвденних европеоидов, але
шкiра в них майже така ж темна, як у негрiв. Серед негроïдних рис
— спиралевидние волосся, темнi очi. Европеоидние риси —
вузька особа, вузький довгий нiс, середнi губи
Етногенез. Древня iсторiя , мiфологiя й культура
Походження. Етимологiя слова “Ефiоп”. Виникнення мови.
Джерела культури. Початку релiгiï. Правителi Абiссiнiï.
Мiжнароднi вiдносини
Ефiопська перехiдна раса має глибокi корiння в найдавнiшiй
iсторiï й мiфологiï. До нашого часу дiйшла стародавня назва
Ефiопiï — “Абiссiнiя”. Незалежна держава
Абiссiнiя, населена в той час кольоровими християнами, уважається
найстаршим з доiсторичних утворень на африканському ґрунтi.
Початку цiєï держави, втiм, досить темнi. Переказ сходить до
часiв пануючи Соломона, i першим засновником абиссинского царства
називається мiфiчний син Хама, по iм'ю Куш, що оселився в Аксуме,
найдавнiшому царському мiстi на захiд вiд Адуа втигре; по iм'ю його,
також мiфiчного, сина Ефiопа, нiбито вся краïна названа
Ефiопiєю Царицю Сабейскую легенда переносить в Абiссiнiю i
ïï сина, пануючи Менелика або Давида, видає за нащадок
ïï зближення iз Соломоном, царем Iудейським. У всiх цих
сказаннях утримується згадування про колишнi тiснi зносини
Абiссiнiï iз протилежним арабським материком. У першому
дохристиянському тисячорiччi, не пiзнiше 300 р. до Р.Х., сабейци
Ємену вiдправили надлишок свого населення через Червоне море в
Абiссiнiю; тiльки тодi, коли “ефiопський” мова , завдяки
християнству, придбав свою лiтературу, як указує Гуго Винклер,
сабейский мова був витиснутий з Абiссiнiï. Згодом справа
повернулася iнакше: в останнi дохристиянськi столiття володарi
Абiссiнiï, у свою чергу, переступивши за море, затвердилися в Сабе,
пiдпорядкованоï в той час гимиаритам; тiльки часом iудеям, що
домоглися зрештою панування над Сабой, вдавалося звiльнятися вiд
абиссинской опiки. Але з 525 р. по Р.Х. Инмен протягом семи сторiч
перебував пiд владою абиссинских вiце-королiв. Подiбнiсть прислiвника
геез, считавщегося в Абiссiнiï й тепер священною, богослужбовою
мовою, з гимиаритским прислiвником Пiвденноï Аравiï досить
значно. З гееза, на якому писанi рукописи XIII сторiччя, що дiйшли до
нас, утворився нинiшнiй дiалект Тигрi, i мови Амхари й Шоа вважаються
похiдними невiдомоï вже нинi, бiчноï галузi гееза. Все це
доводить, що пiвдень Червоного моря завжди скорiше зв'язував, чим
роздiляв народи Аравiï й схiдноï Африки
Iснування за старих часiв зв'язку мiж Абiссiнiєю i Єгиптом
пiдлягає сумнiву. По Геродоту, з вiйська пануючи Псамметиха 240
тис. воïнiв вийшли до царя ефiопiв, що оселив ïх у своïй
краïнi. Досить iмовiрно, однак, що в цьому й у деяких iнших
випадках пiд древньою Ефiопiєю варто розумiти не абиссинское
плоскогiр'я, а краïну верхнього Нила; передбачуванi древнi
єгипетськi пам'ятники в Абiссiнiï виявилися пiзнiшого,
давньоєгипетського походження. Набагато ймовiрнiше древнi
вiдносини до грецького i єврейського культурного кола; але не
можна затверджувати, що в Абiссiнiï до введення християнства
панувало iудейське вiровчення. Втiм, i тепер ще в Абiссiнiï живе
багато євреïв (фалаши), i в абиссинском християнствi є
деякi єврейськi риси
Християнство було уведено в Абiссiнiï в IV столiттi нашоголiточислення, двома полоненими молодими християнами iз заходу, Фрументом
i едесием. Абиссинская церква зав'язала стосунки з Коптской церквою в
Єгиптi, вiд патрiархiв якоï, що мають своє
мiсцеперебування в Каïрi, патрiарх Абiссiнiï, абуна,
одержує свою присвяту. У першi сторiччя християнськоï ери й
грецький вплив дiяло на Абiссiнiю з тодiшньоï головноï гаванi
Адулис. У це й наступний час Абиссинское царство називалося, по iм'ю
головного мiста, Аксумским або Аксумитским; пiзнiше й навiть до нового
часу часто зустрiчаються назви Хабаш або Хабеш. На думку Рейниша,
можливо, що це iм'я й навiть слово Абiссiнiя походить вiд слова habasat,
що означає суспiльство або товариство, отже, що натякає на
колишнi торговельнi пiдприємства пiвденних арабiв. Назва Хабасат,
по Глазеру, зустрiчається й у Пiвденнiй Аравiï й значать тут
“збирачi смоли”; подiбне значення має й
“Атиоб” (ефiопи).
У середнi столiття iслам почав своє вторгнення в пiвнiчно-схiдну
Африку, проникав туди всi далi й далi й, нарештi, в XVI столiттi
наводнив всю Абiссiнiю. З тих пор християнська церква краïни
вiддiлилася вiд iншого християнства, але, хоча й у нерухливому станi,
удержалася до нинiшнього часу. Однак, саме в перiодi натиску iсламу
зав'язалися зносини мiж абиссинскими християнами й римсько-католицькою
церквою. Тодi думали знайти в Абiссiнiï царство первосвященика
Iоанна, що захiднi народи шукали так довго. Бажання ввiйти в
безпосереднiй зв'язок iз цим царством, що вважалося досить могутнiм,
впливало на експедицiï, вiдправленi Генрiхом Мореплавцем. У
своïх поïздках в Iндiю португальцi, дiйсно, попадали в
Абiссiнiю; єзуïти з'явилися в краïнi, i в 1626 р.
правитель iз усiм своïм двором приєднався до римськоï
церкви. Це звертання тривало, втiм, недовго,- уже через шiсть рокiв
пiсля цього католицькi священики були вигнанi, i з тих пор абиссинская
церква, що коштує всього ближче до греко-росiйського, не
зачiпалася вже нiякими зовнiшнiми впливами
До половини XVIII столiття вся Абiссiнiя перебувало пiд владою негуса
негести, пануючи царiв, що доручав керування окремих провiнцiй
намiсникам, расам. Однак, влада негуса стала поступово слабшати, i в
1831 роцi краïна розпалася на 3 держави — Тигрi, Амхару й
Шоа, до яких у пiзнiший час приєдналися Годжам i Каффа. Мiжусобнi
вiйни усе бiльше й бiльше руйнували згуртованiсть держави, i з пiвдня
набiги галласов заподiювали постiйнi утруднення
Лише в 1853 роцi один з нижчих чиновникiв в Амхаре, по iм'ю Казаи, знову
з'єднав все царство й вступив на престол Абисинии пiд iм'ям
Феодора I. На початку керування його вiдрiзнялося помiрнiстю, але коли
багато листiв i клопотання його, зверненi до англiйського уряду,
залишалися без вiдповiдi й уваги, вiн здiйснився озлобленням проти
європейцiв взагалi, i насильно затримав у своïй краïнi
англiйського консулаи iнших європейцiв. Коли переговори з ними
виявилися марними, Англiя оголосила йому вiйну, i наприкiнцi 1867 року
почався один iз самих визначних гiрських походiв новiтнього часу. Мули з
Iспанiï, Iталiï й Малiй Азiï, верблюди з Аравiï i
Єгипту й слони з Iндiï супроводжували невелике вiйсько,
чисельнiстю близько 12 тисяч чоловiк. Проти очiкування, абиссинци не
зробили спершу майже нiякого опору; таким чином, англiйське вiйсько, не
стримуване ворогом, могло досягти внутрiшньоï частини плоскогiр'я,
де Феодор зi своïм вiйськом думав удержатися в скелястому змiцненнi
Магдале, що вважалося неприступним. Але коли у квiтнi 1867 року почалося
бомбардування Магдали, Феодор був покинутий здебiльшого своïх
вiйськ i покiнчило життя самогубством
Потiм пiшли виснажливi внутрiшнi вiйни, поки Iоанн II з Тигрi не вступив
в 1872 роцi на престол. Йому вдалося, незважаючи на багато зiткнень iз
єгиптянами й галласами й на непокору Менелика, правителя Шоа й
Каффи, удержатися на престолi довгий час, поки в 1888 роцi вiн не
вступив одночасно в боротьбу з iталiйцями, якi тим часом з'явилися на
морському березi, з махдистами й з Менеликом. Численне вiйсько махдистов
виступило в похiд проти Абiссiнiï; абиссинци були зовсiм розбитi на
рiвнинi Дебра-Сина, i стародавнє мiстечко Гондар був узятий,
розграбований i зруйнований махдистами. 9 березня 1889 року знову
вiдбулася битва пiд Галабате; перемога вiдмiнювалася вже на сторону
абиссинцев, коли король Iоанн упав, уражений кулею. Цим була вирвана
перемога в абиссинцев; тiло короля було вiдправлено в Омдурман i
виставлене там; влада халiфа перебувала, очевидно, на висотi
своєï могутностi
Але в Абiссiнiï ще раз з'явився енергiйний владар, не сомненно
переважаючих своïх попередникiв, Менелик II iз Шоа, якого iталiйцi
спершу охоче пiдтримували, внаслiдок чого вiн ще в 1889 роцi мiг
вступити на престол Абiссiнiï. Згодом, втiм, правлiння виявилося
несприятливим для iталiйцiв. Розбрати й внутрiшнi вiйни в Абiссiнiï
не припинилися й при Менелике, але давно вже краïна не була
обширнее й замечательнее, чим тепер. На заходi домагання Абiссiнiï
доходять до Бiлого Нила; на пiвднi абиссинские вiйська спустилися iз
плоскогiр'я, спустошуючи краïни галласов; на сходi iталiйська
область знову звузилася, i про протекторат Iталiï над
Абiссiнiєю не може бути й мовлення. Як справедливо зауважує
Карл фон Брухгаузен, “ще небагато рокiв тому глузували з домагань
абиссинского володаря, що бажав розсунути своï границi до Хортума й
до озер Рудольфа й Вiкторiï, а тепер уже нiхто не смiється
над ними. Абiссiнiя,- чого ще кiлька десятилiть тому назад нiяк не можна
було припустити,- зробилася фактором у європейськiй полiтицi й
перебуває в дружнiх вiдносинах, особливо iз Францiєю й
Росiєю, але також i з Англiєю, що вiдмовилася на
ïï користь вiд частини своєï Сомалiйськоï
областi, i, зрештою, з Iталiєю”. Цар Менелик, що народився в
1842 роцi, по оповiданнях знаючих його осiб, був талановитим правителем,
добре ознайомленим з полiтичними умовами й поза межами своєï
держави. Вiн був високого зросту й темного кольору шкiри. Можливо,
разюче вiдродження Абiссiнiï в стародавностi iз глибокого
зацiпенiння залежало як вiд самого народу, так i заснована на якостях
правителя i його вiйська
У господарствi народiв центральноï й пiвнiчно-захiдноï
Ефiопiï значне мiсце займають такi ремесла, як ткацтво, обробка
шкiри, плетиво, гончарство, обробка дерева й металу
Одяг виготовляють iз домоткани. Горизонтальний ткацький верстат амхара,
тигрi й галла досить широкий i дозволяє довести ширину тканини до
1 м. Вироблення тканин для широкого вжитку майже припинилося в мiстах ще
до iталiйськоï окупацiï, тому що мiсцеву тканину витиснули
англiйськi, американськi i японськi ситцi, але вона знову вiдродилася
пiд час другоï свiтовоï вiйни у зв'язку зi скороченням iмпорту
Чоловiчий костюм працюючого населення складається зi штанiв,
довгоï сорочки, накидки- шамми й бурнуса. Чоловiча сорочка
туникообразного покрою — камис шиється з одного шматка
тканини з вирiзом для голови; вшитi довгi рукави сильно звуженi в кистi.
Ворiт сорочки стоячий. Короткi й вузькi штани — сури зшиваються iз
двох полотнищ i чотирикутного клина, що утворить широкий крок, i трохи
нижче колiн щiльно обтягають ногу. Сорочку носять поверх штанiв. Широкий
пояс (маканат) має в довжину 6-10 м, завширшки 15-35 см; на обох
кiнцях пояса витканi рiзнобарвними шовковими нитками поперечнi смужки.
Цей пояс обертається навколо талiï трохи раз
Шамму носять поверх сорочки. Шамми бувають рiзнi: властиво шамма —
з вузькою кольоровою облямiвкою по двох довгих сторонах, шамма без
облямiвки — рiк зекзек, тонка шамма iз широкою червоною смугою, що
йде уздовж шамми посерединi, — джано, або кута, i тонка шамма iз
широкою рiзнобарвною шовковою вишивкою посерединi — макалькем, i
т.д. Способи носiння шамми дуже рiзноманiтнi
У холодну погоду поверх шамми надягають бурнус iз чорноï вовни з
каптуром для голови. Бурнуси-Накидки без рукавiв надiваються через
голову. У гарну погоду звичайно головного убору не носять i в дуже
рiдких випадках пов'язують голову шматком бiлоï тканини —
шаш, серпанковоï або бавовняноï Взуття в бiльшостi випадкiв
вiдсутнiй. Тiльки коли селяни направляються в пустельнi мiсцевостi, де
розпечений пiсок обпалює пiдошви нiг, вони надягають
сандалiï. Сандалiï зшиваються iз семи-восьми шарiв шкiри, що
вирiзується по ступнi
Чоловiчий одяг iмущих класiв населення звичайно складається iз
сорочки, штанiв i особливого виду бурнуса — кабби. Сорочку й штани
шиють iз дорогою тонкоï матерiï, часто iз шовковоï. Ворiт
сорочки й рукави застiбаються на безлiч дрiбних круглих мiдних або
срiбних ґудзикiв i обшитi чорним шовковим бордюром. Кабба, це
накидка iз чорного тонкого сукна, шовку або атласу, що часто обшли
бахромою або золотий тасьмою. Як головний убiр носять бiлу або кольорову
пов'язку або солом'яний капелюх. Шкiрянi орнаментованi сандалiï
поступаються мiсцем європейського взуття зi шнурками й гетрами.
Сучасний костюм — штани, сорочку iз краваткою й пiджак —
носять переважно iнтелiгенти, чиновники й купцi. Бiльшiсть населення
дотримується нацiонального костюма
Одяг селянки складається з довгоï щiльноï сорочки, шамми
й бурнуса. Шамма iнодi прикрашається вузькою вишитою облямiвкою з
бокiв. Штани селянки носять тiльки при верхiвковiй ïздi. Селянки
ходять босонiж, з оголеною головою, лише зрiдка пов'язуються хусткою.
Волосся заплiтаються в численнi кiски, що починаються в чола й
спускаються на плечi
Костюм жiнки iмущих класiв вiдрiзняється вiд описаного вище тiльки
якiстю матерiалу. Сорочки мають той же покрiй, що й у селянок. Рукава
дуже вузькi, iнодi бiльше пiвтора метрiв довжини. Сорочку пiдперiзують
широким поясом, як у чоловiкiв. Шаровари довжиною бiльше трьох метрiв,
сильно звуженi в щиколотки, утворять поперечнi складки. Рукава сорочок i
краю штанiв розшитi кольоровим шовком. Нацiональний ефiопський орнамент
вишивки на одязi вiдрiзняється дуже своєрiдним i складним
малюнком, що нагадує тi квiти, те геометричнi фiгури, i
виконується чорним, червоним i сiрим шовком. Шамми жiнок iмущих
класiв виготовляються з тонкоï привiзноï тканини; кабби шиють
iз чорного сукна, атласу або шовку з яскравою бахромою. Жiнки носять
головну пов'язку, поверх якоï надягають фетровий капелюх. На ногах
— шкiрянi сандалiï або привiзнi європейськi туфлi
И жiнки, i чоловiка люблять рiзнi прикраси мiсцевого виробництва, по
своïй якостi майже що не уступають тонким виробам ювелiрiв
Європи. Жiнки носять рiзноманiтнi коштовностi: серги — гутча
тонкоï фiлiгранноï роботи, намиста, браслети, кiльця iз золота
й срiбла, головнi шпильки — вальба, срiбнi колечка, що надягаються
по нескольку штук на перший суглоб пальця — калабат. Чоловiка
носять мiднi й золотi серги, iнодi з пiдвiсками з ланцюжкiв
Ще наприкiнцi XIX в. ефiопськi воïни носили поверх сорочки джано
(шамму iз червоною смугою внизу), лемд (накидку) i головнi пов'язки з
левиноï гриви. У цей час лемд (оксамитова накидка, за формою
напоминающая шкiру лева, леопарда або барса) надiвається в дуже
рiдких випадках. Майже повсюдно уведений європейський вiйськовий
костюм, якому доданi деякi нацiональнi риси: до верху офiцерського
кашкета пришивається шматок хутра, тому що ранiше воïни
носили на головi пов'язки з левиноï гриви. Iнодi замiсть погонiв
пришивають шматки хутра. Воïни носять обмотки й майже всi ходять
босонiж, лише деякi мають шкiрянi сандалiï
Обробка шкiр, так само як i ткацтво, має велике значення в
господарствi народiв Ефiопiï. Зi шкiри виготовляють сiдла, збрую,
ременi, сумки, щити й пiхви, глечики для води, формою чайники, що
нагадують, рiзноманiтний посуд, футляри для рогових i дерев'яних кубкiв.
Щити служать тепер тiльки для вiйськових парадiв; ïх виробляють зi
шкiри бика, гiпопотама або буйвола
Не менш митецькi народи Ефiопiï в обробцi дерева й рога,
виробництвi глиняного посуду, плетивi кошикiв i iнших виробiв. Плетенi
вироби найрiзноманiтнiшоï форми й призначення дуже поширенi в
побутi. Спосiб плетива кошикiв — спiральний. Для обробки
користуються соломою, пофарбованоï в рiзнi кольори, частiше
зелений, жовтий або фiолетовий; сомалi й данакиль вiддають перевагу
жовтий i лiлувато-червоний. Орнамент — шаховий ромбовидний або у
виглядi концентричних кiл рiзного фарбування. У великому ходi кошика
довгасте й плоскодоннi; дно й отвори ïх мають овальну форму, кришки
— конусоподiбну. Дуже часто зустрiчаються плетенi посудини у
виглядi графинчиков, вiдкритi кошики у формi вази на пiдставцi. Для
впакування кава амхара, галла й тигрi плетуть бiльшi мiшки. Становлять
iнтерес плетенi сита, стiл-кошик i парасольки. Сита з пiдставками
роблять iз товстих, попередньо щiльно скручених мотузок. Стiл-Кошик
— кругле плетене блюдо на високiй широкiй пiдставцi у формi
усiченого конуса; у переверненому видi стiл цей може служити кошиком для
зберiгання запасiв
З дерева виготовляють посудини, частини сiдел, плуги, ратища копiй i
т.д. Виделиваются всiлякi рiзьбленi ложки, дерев'янi посудини, широкi
чашки для зберiгання капусти й м'яса, дерев'янi рiзьбленi кубки для
пити. Всi вироби орнаментованi рiзьбленням у виглядi концентричних кiл
або трикутникiв i часто пофарбованi в червоний, желти й чорний кольору.
Трохи грубiше й простiше по виробленню дерев'яний посуд сомалiйцiв
Рiг iде на виготовлення начиння й табакерок. Дном для рогових кубкiв
звичайно служить дерев'яний або шкiряний кружок Глиняний посуд тепер
витiсняється привiзний металевоï
Гончарний посуд населення виробляє двома способами: амхара, тигрi
й галла — шляхом спiрального нарощування валикiв; каффичо й
сомалiйцi — шляхом витягування. Обидва способи дають прекрасний
результату,, навiть без застосування гончарного кола. Звичайно посудини
пiддаються тривалому випалу на вогнi. Iнодi ïх покривають зовнi
глазур'ю. Форми глиняних посудин рiзноманiтнi: для води виготовляють
бiльшi глечики з бiлоï глини, круглодонние горщики служать для
зберiгання масла або рiдкого тесту; у неглибоких широких мисках iз двома
ручками замiшують тiсто; на глиняних сковорiдках печуть коржа; маленькi
посудини використовуються для варiння й зберiгання приправ ккушаньям.
Дуже поширенi також вироби мiсцевих ковалiв. У Х I Х в. ковалi постачали
воïнiв шаблями, кинджалами, ножами, наконечниками копiй. Ювелiри
виготовляли iз золота й срiбла браслети, серги, ажурнi срiбнi прикраси
для головних уборiв i т.п. зразки, привезенi росiйськими мандрiвниками,
свiдчать про високий рiвень ювелiрного мистецтва Вефиопии.
