Населення Узбекистану
Узбекистан одна iз самих густонаселених республiк; загальна чис-ленностьïï населення 17 044 тис. чоло-вiк (на 1 сiчня 1983 р.). Тут
живуть представники бiльше 100 национальностей i народностей. Основна
частина населення (68,7%) узбеки, тюркомовний народ iз древньою,
самобутньою культурою. У республiцi 1 живе також значне число
представникiв iнших народiв: ка-захов, таджикiв, каракалпакiв, кирги-
заклик, туркмен. Численне росiйське населення, особливо в мiстах. В
Узбекистанi проживають також татари, корейцi, уйгури, араби, цигани й
iн. Узбеки — одна з найбiльших нацiй — 12,5 млн. чоловiк (
1981 р.). Основна територiя ïхнього розселення — Узбекистан,
тут вони живуть повсюдно. Сурхандарьинская, Кашкадарьинская й Хорезмская
областi — регiони “Майже суцiльного узбецького населення.
Нацiональний склад iнших областей Узбекистану досить строкатий, але
майже скрiзь узбеки чисельно переважають. Каракалпацька АРСР, що входить
до складу Узбекистану, — багатонацiональна республiка. 31,1%
ïï населення — кара-калпаки, основна частина яких занi-
томить пiвнiчнi правобережнi райони нижньоï Амудар'ï
(Кегейлийский, Чимбайский, частина Тахтакупирского) i рас-покладенi в
дельтi Амудар'ï Муйнакский i Кунградский райони; узбеки становлять
31,5% населення, казахи — 27,0%. У республiцi також живуть, турк-
мiни, росiяни, корейцi, татари
В антропологiчному вiдношеннi узбе-ки — народ змiшаного
походження, що включив як европеоидние, так i монголоïднi
компоненти. Антрополо-Гi вiдносять узбекiв до пiвденних европео-идам
типу Середньоазiатського между-речья. Узбецьке населення мiст i древнiх
землеробських оазисiв має порiвняно малу домiшку монголоïдних
рис. Бiльше монголоидни нащадки колишнiх напiвкочових узбекiв, зв'язаний-
ние своïм походженням iз племена-мi, що переселилися в
Середньоазiатське, межирiччя в XVI-XVII вв. зi степiв Казахстану
Лiтературна мова узбекiв ставиться до карлукской групи захiдноï
галузi тюркських мов. Многодиалектность узбецькоï розмовноï
мови объяс-няется строкатим складом етнiчних груп, що брали участь у
формуваннi узбецького народу, а також уповiльнено-стью процесiв його
етнiчноï консолi-дации в XVI — першiй половинi XIX в.
внаслiдок феодальноï раздробленно-сти Середнiй Азiï й
мiжусобним вiйнам, вiдсутностi єдиного централiзованийi-ного
держави з мiцними внутренни-мi й зовнiшнiми економiчними зв'язками
Формування лiтературного старо-узбецького (чагатайского) мови вiдносить-
ся до XIV-XVI вв. У його основi лежали лiтературна мова Караханидского
госу-дарства (X-XII вв.) i огузо-кипчакский лiтературна мова, що
зложилася до XII в. Розквiт староузбекского лiтера-турного мови
пов'язаний iз творчiстю ос-новоположника узбецькоï класичноï
лiтератури Алишера Навои (1441- 1501), Захиреддина Мухаммеда Бабура (1483-
1530), Мухаммеда Салиха (1455-1535) i iнших поетiв
Сучасна лiтературна узбецька мова зложилася на основi деяких говорiв
мiського населення пiсля Ве-Ликой Жовтневоï соцiалiстичноï ре-
волюции в процесi формування узбецькоï соцiалiстичноï
нацiï
За роки Радянськоï влади в Узбеки-Станi з'явилася бiльша художнiй-
ная, наукова й суспiльно-политичес-кая лiтература на узбецькому лiтера-
турном мовi
Одна з характерних рис узбецькоï мови — його глибока исто-
рическая зв'язок з таджицькою мовою, що проявляється й у фонетику,
i в синтаксисi, i особливо в лексицi. Вза-Имодействие узбецькоï й
таджицькоï мов проявляється не тiльки в ïх диа-лектах,
але й у письмовому мовленнi. У перiод з XV до кiнця XIX в. узбецько-
таджицька двомовнiсть стає распростра-ненним явищем у лiтературi.
Великий Алишер Навои й багато поетiв його вре-мени писали на двох мовах.
Ця многове-ковая лiтературна традицiя сохраня-лась i на початку XX в.
Садриддин Айни, родоначальник сучасноï таджицькоï лiтератури,
на початку своєï творчоï дiяльностi також писав на
обоє язiв-ках.
Особливо яскраво й своєрiдно узбецько-таджицькi
взаємозв'язки проявляються у фольклорi. У районах, де говорять на
обох мовах, спостерiгається паралельне вживання узбецьких i
таджицьких по-словиц, приказок i крилатих изрече-ний. Узбецько-таджицька
двомовнiсть, — широко iснуюче явище, особливо в районах змiшаного
розселення цих на-пологiв Каракалпацька мова ставиться до стосiв-чакской
групi тюркських мов. До Жовтневоï революцiï вiн не мав свого
алфавiту й загальнонародноï пись-менности, а нечисленнi грамот-ние
представники каракалпацького на-роду (0,2 % населення) користувалися араб-
ской графiкою. Одними з перших дости-жений культурного будiвництва в Ка-
Ракалпакии були створення письменно-сти й розробка граматичних норм
каракалпацькоï лiтературноï мови. Зараз каракалпацька
лiтературна мова — основна мова автономноï рес-публiки, що
застосовується у всiх обла-стях суспiльно-полiтичноï, лантух-
турной, наукового й повсякденного життя. Значна частина населення Каракал-
Пакии двуязична.
По релiгiйнiй приналежностi вiру-ющая частина узбекiв i каракалпакiв— мусульмане-суннити. Для iсламу в Узбе-Кистане, як i у всiй
Середнiй Азiï, було характерно злиття ортодоксальноï його
форми з мiстичним напрямком — суфiзмом, а також присутнiсть
багатьох елементiв древнiх доисламских верова-ний. За роки
Радянськоï влади завдяки вiддiленню церкви вiд держави, росту
культури й освiти широко рас-пространилось матерiалiстичний свiтогляд, i
основна частина населення республiки стала дотримуватися атеис-тических
поглядiв
В Узбекистанi вiдбуваються тi ж етни-ческие процеси, що й в iнших республи-
ках краïни: змiцнює монолiтнiсть узбецькоï й
каракалпацькоï социалисти-ческих нацiй i в той же час iде меж-
етнiчна iнтеграцiя, взаимопроникно-вение й взаємовплив культур
народiв, що населяють республiку. Цi процеси найбiльш активнi в етнiчнi
змiшаний-них районах. Тут значна частина населення двуязична: другою
мовою для каракалпакiв служить узбецький або казахський, а для узбекiв
— таджицький, казахський i iн. Iстотну роль у спiлкуваннi мiж
всiма народами респуб-лики грає росiйський мова
Населення Узбекистану збiльшує-ся швидкими темпами. Тiльки за 1970-
1982 р. чисельнiсть населення респу-вiдблиски зросла з 11,8 млн. до 16,6
млн. чоловiк. Абсолютний прирiст за цi го-ди склав 4,8 млн., вiдносний
— 40,7 %, а середньорiчний темп приросту — 2,9 %. По темпах
росту чисельностi на-селища республiка уступає в краïнi лише
Таджикистану. Високi темпи росту населення обумовлюють вище-ние частки
Узбекистану в чисельностi населення краïни (в 1982 р. — 6,2
%).
У дореволюцiйному Узбекистанi смертнiсть становила 3539%,а Дет-Ская
смертнiсть була вище, нiж у цент-ральних районах Росiï, на 6570%.
Пiсля перемоги Великоï Жовтневоï соцiалiстичноï
революцiï в ходi з-циалистического будiвництва неизме-римо вирiс
матерiальний i духовний рiвень життя мiсцевого населення. До-Ренним
образом покращилися система охорони здоров'я, умови життя й працi
населення. Були здiйсненi еффек-тивние заходу щодо охорони материн-ства
й дитинства. Все це рiзко полiпшило демографiчнi показники. В 1980 р.
природний прирiст населення збiльшився майже до 28 чоловiк на 1000
жителiв i є одним з найвищих в 1 краïнi. За 1922-1981 р.
населення рес-публiки виросло на 12,2 млн. чоловiк, тобто в 3,8 рази.
Середньорiчний абсолют-ний прирiст за цi роки склала бiльше 200 тис.
людина
Узбеки здебiльшого издревле вiдрiзнялися прихильнiстю до осiлого способу
життя й малою мiграцiйною рухливiстю. Тому й нинi подавля-ющая частина
мiсцевого населення концен-трируется в порiвняно невеликi по
територiï оазисах — Ташкентському, Фер-Ганском.
Самаркандському, Хорезмском i iн. У зазначених районах, особливо в
схiднiй частинi Ферганськоï долини, щiльнiсть населення —
одна з найвищих (до 400-500 чоловiк на 1 кв. км). Поряд iз цим захiднi,
бо-гатие корисними копалинами, пасовищ-ними й земельними ресурсами террито-
рии заселений надзвичайно слабко ( плiт-ность населення в пустельних
частинах Ка-Ракалпака й Бухарськоï областi найчастiше не
перевищує 1 чоловiк на 10 кв. км).
Переважна частина населення респу-вiдблиски (58%) живе в сiльськiй
мiсцевостi в упоряджених кишлаках i радгоспних селищах
У передгiрних оазисах i в долинах великих рiк сiльськi населенi пун-кти,
як правило, крупнiше (до неяк-ких стiльник i навiть тисячi жителiв), чим
у пустельних i гiрських районах, распо-ложени густiше (50100 i бiльше
поселе-ний на 1000 кв. км). В останнi роки в республiцi вiдбувалося
укрупнення сiльських населених пунктiв. Середня чисельнiсть жителiв в
одному поселеннi збiльшилася з 430 в 1959 р. до 1050 чоло-вiк в 1980 м.
Однак цей процес iде уповiльнено, i частка поселень iз числом жителiв до
500 чоловiк усе ще велика (близько 40%).
Узбекистан — республiка древнiх i молодих iндустрiальних мiст. В
115 мiстах i 91 селищi мiського типу зосереджено 42% населення республи-
ки. При цьому в Узбекистанi переважають малi мiста (з населенням до 50
тис. жителiв).
Разом з бурхливим ростом народного господарства, i особливо
промисловостi, збiльшенням чисельностi промишлен-них робiтникiв,
iнженерiв, технiкiв рас-ширялися старi мiста — Ташкент, Са-
Марканд, Бухара, Коканд, Наманган, Ан-Дижан. У районах, богатих
корисними копалинами й гидро-енерго ресурсами, виросли новi мiста
— Чирчик, Ан-Грен, Алмалик, Навои, Бекабад, Кувасай, Тахиаташ. На
знову освоєних зем-лях як центри переробки сельскохо-зяйственного
сировини виникли Янгиюль, Ходжейли, Ленинск, Гулистан.
Ще швидше розвивалися мiськi селища, що виросли за роки Радянськоï
влади бiля рудникiв, нафтових i газо-вих промислiв, розробок месторожде-
ний будiвельних матерiалiв У мiстах i селах Узбекистану усе бiльше
використовуються принципи совре-менного мiстобудування. Проклади-Ваются
широкi вулицi й проспекти, при-способленние для iнтенсивного движе-ния
транспорту. Майже в кожному мiстi є район новобудов квартали мно-
гоетажних великопанельних будинкiв. В оформленнi будинкiв часто
використовуються елементи традицiйноï архiтектури: схiдний
своєрiдний орнамент, купо-лообразние форми, блакитнi й бирюзо-вие
керамiчнi плитки
У дореволюцiйному Узбекистанi рабо-чие й службовцi становили 5% населе-
ния, селяни — 74,6, буржуазiя — 19, iншi соцiальнi групи
— 1,4%.
Побудова розвиненого соцiалiзму в краïнi з'явилося новим етапом у
совер-шенствовании суспiльних вiдносин i соцiально-класовоï
структури обще-ства. З 1940 по 1980 р. чисельнiсть заня-того населення
виросла бiльш нiж в 2,5 рази. Кiлькiсть робiтникiв та службовцiв за цi
роки зросло в 5,6 рази, i вони соста-вили бiльше 3/4 самодiяльного населе-
ния республiки, а чисельнiсть колгосп-ников бiльш нiж на 1/4 зменшилася.
В 1980 р. у народному господарствi Узбеки-Стана було зайнято 4,1 млн.
робiтникiв i слу-жащих i бiльше 1 млн. колгоспникiв
За останнi 20 рокiв вiдбулися замет-ние змiни в структурi зайнятого насе-
ления. У невиробничiй сферi сей-година працює бiльше 27%
населення, заня-того в народному господарствi республiки (проти 15% в
1960 р.). У той же час у промисловостi зараз зайнято вдвiчi менше
трудових ресурсiв, чим у сель-ском господарствi. Хоча частка зайнятих у
про-щественном виробництво за 1961- 1980 р. збiльшилася в 2,1 рази, в
особистому пiдсобному й домашнiм господарствi усе ще зайнято бiльше
% трудових ресурсiв респуб-лики
З розвитком науково-технiчного про-гресса й стрiмким зростанням произво-
дительних сил республiки традицiйно малорухомий спосiб життя узбецького
населення поступово мiняється. Усе бiль-шиï число узбекiв
— фахiвцiв всiх галузей народного господарства, особливо молодi,
вiдправляється на ударнi кому-сомольские будiвництва Сибiру,
Далекого Сходу, Нечорнозем'я, приймає ак-тивное участь у
будiвництвi нових бавовносiйних радгоспiв Голодноï, Каршинской i
Джизакской степiв, в осво-ении районiв рисосiяння в низов'ях
Амудар'ï, працює на багатьох iнших зеландско-будiвництвах
республiки й краïни. Багато квалiфiкованих робiтникiв i специа-
аркушiв працюють у що розвиваються стра-нах.
