КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/GEOGRAFIA/naselennja_uzbekistanu.dhtml

	Населення Узбекистану Узбекистан одна iз самих густонаселених республiк; загальна чис-ленность ïï населення 17 044 тис. чоло-вiк (на 1 сiчня 1983 р.). Тут живуть представники бiльше 100 национальностей i народностей. Основна частина населення (68,7%) узбеки, тюркомовний народ iз древньою, самобутньою культурою. У республiцi 1 живе також значне число представникiв iнших народiв: ка-захов, таджикiв, каракалпакiв, кирги- заклик, туркмен. Численне росiйське населення, особливо в мiстах. В Узбекистанi проживають також татари, корейцi, уйгури, араби, цигани й iн. Узбеки — одна з найбiльших нацiй — 12,5 млн. чоловiк ( 1981 р.). Основна територiя ïхнього розселення — Узбекистан, тут вони живуть повсюдно. Сурхандарьинская, Кашкадарьинская й Хорезмская областi — регiони “Майже суцiльного узбецького населення. Нацiональний склад iнших областей Узбекистану досить строкатий, але майже скрiзь узбеки чисельно переважають. Каракалпацька АРСР, що входить до складу Узбекистану, — багатонацiональна республiка. 31,1% ïï населення — кара-калпаки, основна частина яких занi- томить пiвнiчнi правобережнi райони нижньоï Амудар'ï (Кегейлийский, Чимбайский, частина Тахтакупирского) i рас-покладенi в дельтi Амудар'ï Муйнакский i Кунградский райони; узбеки становлять 31,5% населення, казахи — 27,0%. У республiцi також живуть, турк- мiни, росiяни, корейцi, татари
 В антропологiчному вiдношеннi узбе-ки — народ змiшаного походження, що включив як европеоидние, так i монголоïднi компоненти. Антрополо-Гi вiдносять узбекiв до пiвденних европео-идам типу Середньоазiатського между-речья. Узбецьке населення мiст i древнiх землеробських оазисiв має порiвняно малу домiшку монголоïдних рис. Бiльше монголоидни нащадки колишнiх напiвкочових узбекiв, зв'язаний- ние своïм походженням iз племена-мi, що переселилися в Середньоазiатське, межирiччя в XVI-XVII вв. зi степiв Казахстану
 Лiтературна мова узбекiв ставиться до карлукской групи захiдноï галузi тюркських мов. Многодиалектность узбецькоï розмовноï мови объяс-няется строкатим складом етнiчних груп, що брали участь у формуваннi узбецького народу, а також уповiльнено-стью процесiв його етнiчноï консолi-дации в XVI — першiй половинi XIX в. внаслiдок феодальноï раздробленно-сти Середнiй Азiï й мiжусобним вiйнам, вiдсутностi єдиного централiзованийi-ного держави з мiцними внутренни-мi й зовнiшнiми економiчними зв'язками
 Формування лiтературного старо-узбецького (чагатайского) мови вiдносить- ся до XIV-XVI вв. У його основi лежали лiтературна мова Караханидского госу-дарства (X-XII вв.) i огузо-кипчакский лiтературна мова, що зложилася до XII в. Розквiт староузбекского лiтера-турного мови пов'язаний iз творчiстю ос-новоположника узбецькоï класичноï лiтератури Алишера Навои (1441- 1501), Захиреддина Мухаммеда Бабура (1483- 1530), Мухаммеда Салиха (1455-1535) i iнших поетiв
 Сучасна лiтературна узбецька мова зложилася на основi деяких говорiв мiського населення пiсля Ве-Ликой Жовтневоï соцiалiстичноï ре- волюции в процесi формування узбецькоï соцiалiстичноï нацiï
 За роки Радянськоï влади в Узбеки-Станi з'явилася бiльша художнiй- ная, наукова й суспiльно-политичес-кая лiтература на узбецькому лiтера- турном мовi
 Одна з характерних рис узбецькоï мови — його глибока исто- рическая зв'язок з таджицькою мовою, що проявляється й у фонетику, i в синтаксисi, i особливо в лексицi. Вза-Имодействие узбецькоï й таджицькоï мов проявляється не тiльки в ïх диа-лектах, але й у письмовому мовленнi. У перiод з XV до кiнця XIX в. узбецько- таджицька двомовнiсть стає распростра-ненним явищем у лiтературi. Великий Алишер Навои й багато поетiв його вре-мени писали на двох мовах. Ця многове-ковая лiтературна традицiя сохраня-лась i на початку XX в. Садриддин Айни, родоначальник сучасноï таджицькоï лiтератури, на початку своєï творчоï дiяльностi також писав на обоє язiв-ках.
 Особливо яскраво й своєрiдно узбецько-таджицькi взаємозв'язки проявляються у фольклорi. У районах, де говорять на обох мовах, спостерiгається паралельне вживання узбецьких i таджицьких по-словиц, приказок i крилатих изрече-ний. Узбецько-таджицька двомовнiсть, — широко iснуюче явище, особливо в районах змiшаного розселення цих на-пологiв Каракалпацька мова ставиться до стосiв-чакской групi тюркських мов. До Жовтневоï революцiï вiн не мав свого алфавiту й загальнонародноï пись-менности, а нечисленнi грамот-ние представники каракалпацького на-роду (0,2 % населення) користувалися араб- ской графiкою. Одними з перших дости-жений культурного будiвництва в Ка- Ракалпакии були створення письменно-сти й розробка граматичних норм каракалпацькоï лiтературноï мови. Зараз каракалпацька лiтературна мова — основна мова автономноï рес-публiки, що застосовується у всiх обла-стях суспiльно-полiтичноï, лантух- турной, наукового й повсякденного життя. Значна частина населення Каракал- Пакии двуязична.
 По релiгiйнiй приналежностi вiру-ющая частина узбекiв i каракалпакiв — мусульмане-суннити. Для iсламу в Узбе-Кистане, як i у всiй Середнiй Азiï, було характерно злиття ортодоксальноï його форми з мiстичним напрямком — суфiзмом, а також присутнiсть багатьох елементiв древнiх доисламских верова-ний. За роки Радянськоï влади завдяки вiддiленню церкви вiд держави, росту культури й освiти широко рас-пространилось матерiалiстичний свiтогляд, i основна частина населення республiки стала дотримуватися атеис-тических поглядiв
 В Узбекистанi вiдбуваються тi ж етни-ческие процеси, що й в iнших республи- ках краïни: змiцнює монолiтнiсть узбецькоï й каракалпацькоï социалисти-ческих нацiй i в той же час iде меж- етнiчна iнтеграцiя, взаимопроникно-вение й взаємовплив культур народiв, що населяють республiку. Цi процеси найбiльш активнi в етнiчнi змiшаний-них районах. Тут значна частина населення двуязична: другою мовою для каракалпакiв служить узбецький або казахський, а для узбекiв — таджицький, казахський i iн. Iстотну роль у спiлкуваннi мiж всiма народами респуб-лики грає росiйський мова
 Населення Узбекистану збiльшує-ся швидкими темпами. Тiльки за 1970- 1982 р. чисельнiсть населення респу-вiдблиски зросла з 11,8 млн. до 16,6 млн. чоловiк. Абсолютний прирiст за цi го-ди склав 4,8 млн., вiдносний — 40,7 %, а середньорiчний темп приросту — 2,9 %. По темпах росту чисельностi на-селища республiка уступає в краïнi лише Таджикистану. Високi темпи росту населення обумовлюють вище-ние частки Узбекистану в чисельностi населення краïни (в 1982 р. — 6,2 %).
 У дореволюцiйному Узбекистанi смертнiсть становила 3539%,а Дет-Ская смертнiсть була вище, нiж у цент-ральних районах Росiï, на 6570%.
 Пiсля перемоги Великоï Жовтневоï соцiалiстичноï революцiï в ходi з-циалистического будiвництва неизме-римо вирiс матерiальний i духовний рiвень життя мiсцевого населення. До-Ренним образом покращилися система охорони здоров'я, умови життя й працi населення. Були здiйсненi еффек-тивние заходу щодо охорони материн-ства й дитинства. Все це рiзко полiпшило демографiчнi показники. В 1980 р. природний прирiст населення збiльшився майже до 28 чоловiк на 1000 жителiв i є одним з найвищих в 1 краïнi. За 1922-1981 р. населення рес-публiки виросло на 12,2 млн. чоловiк, тобто в 3,8 рази. Середньорiчний абсолют-ний прирiст за цi роки склала бiльше 200 тис. людина
 Узбеки здебiльшого издревле вiдрiзнялися прихильнiстю до осiлого способу життя й малою мiграцiйною рухливiстю. Тому й нинi подавля-ющая частина мiсцевого населення концен-трируется в порiвняно невеликi по територiï оазисах — Ташкентському, Фер-Ганском. Самаркандському, Хорезмском i iн. У зазначених районах, особливо в схiднiй частинi Ферганськоï долини, щiльнiсть населення — одна з найвищих (до 400-500 чоловiк на 1 кв. км). Поряд iз цим захiднi, бо-гатие корисними копалинами, пасовищ-ними й земельними ресурсами террито- рии заселений надзвичайно слабко ( плiт-ность населення в пустельних частинах Ка-Ракалпака й Бухарськоï областi найчастiше не перевищує 1 чоловiк на 10 кв. км).
 Переважна частина населення респу-вiдблиски (58%) живе в сiльськiй мiсцевостi в упоряджених кишлаках i радгоспних селищах
 У передгiрних оазисах i в долинах великих рiк сiльськi населенi пун-кти, як правило, крупнiше (до неяк-ких стiльник i навiть тисячi жителiв), чим у пустельних i гiрських районах, распо-ложени густiше (50100 i бiльше поселе-ний на 1000 кв. км). В останнi роки в республiцi вiдбувалося укрупнення сiльських населених пунктiв. Середня чисельнiсть жителiв в одному поселеннi збiльшилася з 430 в 1959 р. до 1050 чоло-вiк в 1980 м. Однак цей процес iде уповiльнено, i частка поселень iз числом жителiв до 500 чоловiк усе ще велика (близько 40%).
 Узбекистан — республiка древнiх i молодих iндустрiальних мiст. В 115 мiстах i 91 селищi мiського типу зосереджено 42% населення республи- ки. При цьому в Узбекистанi переважають малi мiста (з населенням до 50 тис. жителiв).
 Разом з бурхливим ростом народного господарства, i особливо промисловостi, збiльшенням чисельностi промишлен-них робiтникiв, iнженерiв, технiкiв рас-ширялися старi мiста — Ташкент, Са- Марканд, Бухара, Коканд, Наманган, Ан-Дижан. У районах, богатих корисними копалинами й гидро-енерго ресурсами, виросли новi мiста — Чирчик, Ан-Грен, Алмалик, Навои, Бекабад, Кувасай, Тахиаташ. На знову освоєних зем-лях як центри переробки сельскохо-зяйственного сировини виникли Янгиюль, Ходжейли, Ленинск, Гулистан.
 Ще швидше розвивалися мiськi селища, що виросли за роки Радянськоï влади бiля рудникiв, нафтових i газо-вих промислiв, розробок месторожде- ний будiвельних матерiалiв У мiстах i селах Узбекистану усе бiльше використовуються принципи совре-менного мiстобудування. Проклади-Ваются широкi вулицi й проспекти, при-способленние для iнтенсивного движе-ния транспорту. Майже в кожному мiстi є район новобудов квартали мно- гоетажних великопанельних будинкiв. В оформленнi будинкiв часто використовуються елементи традицiйноï архiтектури: схiдний своєрiдний орнамент, купо-лообразние форми, блакитнi й бирюзо-вие керамiчнi плитки
 У дореволюцiйному Узбекистанi рабо-чие й службовцi становили 5% населе- ния, селяни — 74,6, буржуазiя — 19, iншi соцiальнi групи — 1,4%.
 Побудова розвиненого соцiалiзму в краïнi з'явилося новим етапом у совер-шенствовании суспiльних вiдносин i соцiально-класовоï структури обще-ства. З 1940 по 1980 р. чисельнiсть заня-того населення виросла бiльш нiж в 2,5 рази. Кiлькiсть робiтникiв та службовцiв за цi роки зросло в 5,6 рази, i вони соста-вили бiльше 3/4 самодiяльного населе- ния республiки, а чисельнiсть колгосп-ников бiльш нiж на 1/4 зменшилася. В 1980 р. у народному господарствi Узбеки-Стана було зайнято 4,1 млн. робiтникiв i слу-жащих i бiльше 1 млн. колгоспникiв
 За останнi 20 рокiв вiдбулися замет-ние змiни в структурi зайнятого насе- ления. У невиробничiй сферi сей-година працює бiльше 27% населення, заня-того в народному господарствi республiки (проти 15% в 1960 р.). У той же час у промисловостi зараз зайнято вдвiчi менше трудових ресурсiв, чим у сель-ском господарствi. Хоча частка зайнятих у про-щественном виробництво за 1961- 1980 р. збiльшилася в 2,1 рази, в особистому пiдсобному й домашнiм господарствi усе ще зайнято бiльше % трудових ресурсiв респуб-лики
 З розвитком науково-технiчного про-гресса й стрiмким зростанням произво- дительних сил республiки традицiйно малорухомий спосiб життя узбецького населення поступово мiняється. Усе бiль-шиï число узбекiв — фахiвцiв всiх галузей народного господарства, особливо молодi, вiдправляється на ударнi кому-сомольские будiвництва Сибiру, Далекого Сходу, Нечорнозем'я, приймає ак-тивное участь у будiвництвi нових бавовносiйних радгоспiв Голодноï, Каршинской i Джизакской степiв, в осво-ении районiв рисосiяння в низов'ях Амудар'ï, працює на багатьох iнших зеландско-будiвництвах республiки й краïни. Багато квалiфiкованих робiтникiв i специа- аркушiв працюють у що розвиваються стра-нах.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/GEOGRAFIA/naselennja_uzbekistanu.dhtml