Iсторiя дослiдження Азiï

Обмеженi вiдомостi з географiï Азiï були вiдомi народам
Стародавньоï Месопотамiï. Походи Олександра Македонського (4
ст. до н. е.), торгiвля Єгипту з Iндiєю, iснування
торгiвельного шляху (Шовковий шлях) з Китаєвi в Передню Азiю
сприяли поступовому нагромадженню iнформацiï про Азiю. Однак бiльш
глибокi знання про цю частину сушi були отриманi пiзнiше.
В VII ст. в. буддiйський чернець Сюань-Цзан, що мандрував по Центральнiй
i Середнiй Азiï, Iндiï, виклав вiдомостi з географiï,
етнографiï й iсторiï побачених краïн в одному зi
своïх головних творiв Записки про краïни Заходу, що заверли в
648 р. Арабський мандрiвник i географ Iбн Хордадбех ( IX-X ст.) описавши
провiнцiï Передньоï Азiï. Бiрунi склав працю про Iндiю,
Масудi давши географiчний i iсторичний опис мусульманських краïн,
Iндiï, Китаєвi, Палестини, Цейлону. В IX-XI ст. рiзнi регiони
Середньоï й Передньоï Азiï вивчали Мукадассi, Iбн Сiна,
Iбн Фадлан та Iбн Русту. Арабський мандрiвник Iдрисi (XII ст.), що
проживши велику частину життя на Сицилiï, у зведенiй географiчнiй
працi описавши Малу Азiю, що вiн вiдвiдав. В XIV ст. Iбн Баттута, що
побував у багатьох краïнах Азiï, написавши велику працю, у
якiй давши досить колоритний i живий опис цих краïн, включаючи
вiдомостi про кориснi копалини.
В XII-XIII ст. європейцi, що брали доля в хрестових походах,
збирають вiдомостi про краïни Центральноï та Пiвденноï
Азiï. В 1253-1255 рр. фламандський мандрiвник, чернець Рубрук,
почав подорож з дипломатичною метою до Монголiï. Звiт про цю
найзначнiшу (до М. Поло) подорож європейця до Азiï мiстив
цiннi вiдомостi з географiï Центральноï Азiï (зокрема, у
ньому вказувалося, що Каспiйське море є не морем, а озером).
Значний внесок у розвиток уявлень про Азiю внiс мандрiвник М. Поло (1271
— 1295), що проживши в Китаï близько 17 рокiв. Книга (1298),
записана з його слiв у генуезькiй в'язницi, куди вiн потрапив пiд година
вiйни Венецiï з Генуєю, уперше познайомила європейцiв з
Персiєю, Вiрменiєю, Китаєм, Iндiєю та iн. Вона
була настiльною книгою таких великих мореплавцiв, як Колумб, Васко да
Гамору, Магеллан та iн. Венецiанський купець i мандрiвник М. Контi, що
мандрував в 1424 р. по Iндiï та вiдвiдав острови Цейлон, Суматра,
Борнео, Ява, за дорученням папи Римського в 1444 р. продиктував звiт про
цю подорож. В 1468-1474 рр. росiйський купець А. Нiкiтiн почав подорож в
Iндiю. Його дорожнi запису, що мiстили багатобiчнi спостереження, були
опублiкованi пiд назвою Ходiння за три моря.
У серединi XV ст. європейцi почали шукати морськi шляхи до
Азiï. Португальськi моряки досягли Iндiï в 1497-1499 рр.
(Васко да Гамору), вiдвiдали Малакку, Макао, Фiлiппiни, Японiю. У другiй
половинi XVI-XVII ст. до краïн Пiвденноï Азiï
продовжували проникати голландцi, англiйцi, iспанцi. В 1618-1619 рр.
сибiрський козак I. Петлiн побував у Монголiï й Китаï, нанiс
маршрут на карту, а побачене виклав у книзi, переведенiй на англiйську,
французьку та iншi мови. Одним з перших європейцiв в 1690-1692 рр.
вiдвiдав Японiю нiмецький натуралiст i лiкар Е. Кемпфер, що зiбрав
великий матерiал про природу, iсторiю й побут народу. Його книга,
опублiкована в 1728 р. у Лондонi, довгий година була основним джерелом
iнформацiï про Японiю. У цей перiод найбiльший внесок у дослiдження
пiвнiчних областей Азiï, куди не проникали європейцi, внесли
росiйськi землепрохiдцi. До кiнця XVI ст., пiсля походу Єрмака,
ставши загалом вiдомим Захiдний Сибiр. В 1639 р. I. Ю. Москвитiн iз
загоном козакiв досяг узбережжя Охотського моря. В 1632-1638 рр. загiн
пiд керiвництвом Є. П. Хабарова вивчив басейн рiки Лена. В 1649-
1653 рр. вiн перетнув Таборiв хребет, подорожував по Приамур'ю, першим
склав його карту. В 1643-1646 по рiках Ленi, Алдану, Зеï й Амуру
пройшов загiн В. Д. Пояркова, що також зробив креслення пройдених
маршрутiв i зiбрав цiннi вiдомостi про Далекий Схiд. В 1648 р.
експедицiя С. I. Дежньова обiгнула Чукотський пiвострiв i вiдкрила
протоцi, що вiдокремлює Азiю вiд Америки, та мис, який є
крайньою пiвнiчно-схiдною точкою Азiï. Сибiрський козак В. В.
Атласiв в 1697-1699 рр. подорожував по Камчатцi, досяг Пiвнiчних
Курильських островiв i склав опис (казки ) знайдених земель
В XVII ст. росiйськi землепрохiдцi, незважаючи на вкрай важкi клiматичнi
умови, переборюючи величезнi простори, вiдкрили практично весь Сибiр.
Завершився цей етап складанням перших карт Сибiру, виконаних тобольским
воєводою П. Годуновим i його земляком — географом i
картографом С. Ремiзовим.
У цей перiод продовжуються дослiдження пiвночi й пiвнiчного сходу
Азiатського континенту росiйськими мандрiвниками й мореплавцями. За
указом Петра Й споряджаються Камчатськi експедицiï, якими керував
В. Беринг, помiчником був А. Чириков. Перша експедицiя (1725-1730)
пройшла суходолом через Сибiр до Охотська, а потiм, пiсля будiвлi
кораблiв, Беринг вийшов у море, обiгнув берега Камчатки й Чукотки,
вiдкрив острiв Св. Лаврентiя й пройшов протокою, що нинi носити його
iм'я. Друга Камчатська експедицiя (1733-1741), завдяки розмаху робiт
вiдома також як Великий Пiвнiчна, займає видатне мiсце в
iсторiï вивчення Арктики й пiвнiчних районiв Азiï. Були
закартованi азiатськi бережи Пiвнiчного Льодовитого океану, вiдкритi
Командорськi, Алеутськi й iншi острови, обстеженi бережи Аляски. Окремi
зажени очолювали брати Лаптєви, В. В. Прончищев, С. I. Че-Люскiн
(чиï iмена увiчненi на географiчнiй картi). Великий внесок у
вивчення Центральноï Азiï внесли мiсiонери, що дали на качану
XVIII ст. опис Китаєвi, Монголiï та Тибету. Наприкiнцi XVIII
ст. росiйський мандрiвник i натуралiст П. С. Паллас дослiджував Схiдний
Сибiр i Алтай. В 1800-1805 рр. Я. Санников вiдкрив i описавши Стовповий
i Фаддiïвський острови Новосибiрського архiпелагу, припустивши
iснування на пiвнiч вiд нього землi Санникова. В 1811 р. В. М. Головнiн
почав подорож на Курильськi острови, склав ïхнiй опис i карту. Пiд
година експедицiï вiн був захоплений у повний японцями. Його
спогади про перебування в 1811-13 рр. у полонi, що мiстять вiдомостi про
краïну й звичаï японцiв, стали першим росiйськомовним описом
Японiï. В 1821-1823 рр. П. Ф. Анжу дослiдив узбережжя Пiвнiчного
Льодовитого океану (мiж гирлами рiчок Оленек i Iндигирка) та виконав ряд
астрономiчних i геомагнiтних спостережень. Ф. П. Врангель в 1820-1824
рр. очолював експедицiю з вивчення пiвнiчних берегiв Схiдного Сибiру. За
вiдомостями, одержаними вiд чукчiв, вiн у Чукотському морi визначив
положення острова, названого пiзнiше його iм'ям. В 1829 р. за
запрошенням росiйського уряду А. Гумбольдт почав подорож на Урал, Алтай,
у пiвденно-захiдну частину Сибiру, на бережи Каспiйського моря, у
киргизькi степу, результати якого були освiтленi в працях Центральна
Азiя (т. 1-3, 1843, росiйський переклад т. 1., 1915) i Фрагменти з
геологiï й клiматологiï Азiï (1831). Ф. П. Лiтке пiд
година кругосвiтньоï подорожi в 1826-1829 рр. обстежував схiдний
берiг Азiï й Камчатку
Iз середини XIX ст. рiзко зростає роль систематичних дослiджень,
проведених науковими iнститутами, географiчними товариствами й
топографiчними службами Англiï, Францiï, Нiдерландiв,
Нiмеччини, Японiï й Китаєвi. Збiльшилося число монографiчних
описiв Азiï. Росiйське географiчне товариство, створене в 1845,
рогортає роботовi в Сибiру й на Далекому Сходi. В 1856-1857 рр. П.
П. Семенов-Тян-Шанський здiйснив подорож на Тянь-Шань (давши його першу
орографiчну схему), обстежував захiднi вiдроги Заiлiйського Алатау,
першим з європейцiв пiднявся на схили масиву Хан-Тенгрi. У пам'ять
про його досягнення у вивченнi Тянь-Шаню в 1906 р. до його прiзвища було
додане Тян-Шанський. А. П. Федченко в 1868-1871 рр. здiйснив кiлька
подорожей по Туркестану, першим з росiйських мандрiвникiв вiдвiдав
Алайську долину, вiдкрив Заалайський хребет, дослiджував низов'я рiки
Сирдар'я, В 1872-1876 рр. А. I. Воєйков вiдвiдав Пiвденну й
Передню Азiю, Китай, Японiю, Iндiю, Середню Азiю, зiбравши цiннi
вiдомостi про клiмат рiзних регiонiв Азiï. В 1877-1880 рр. I. Д.
Чер-Ський давши детальний географiчний i геологiчний опис узбережжя
Байкалу. В 1870-1885 рр. органiзованi чотири експедицiï в
Центральну Азiю пiд керiвництвом Н. М. Пржевальського, що вiдкрили
багато ранiше невiдомих областей — Куньлунь, Наньшань, Тибет i iн.
Його дослiдження продовжили росiйськi мандрiвники — М. В. Пєв-
Цов, Г. Е. Грумм-Гржимайло, Г. Ц. Цибиков. В. А. Обручев, що багато
працював у Середнiй Азiï, здiйснив три експедицiï в
Закаспiйську область (1886-1888), вiдкрив ряд хребтiв у горах Наньшань,
хребет Даурський та iн., дослiджував нагiр'я Бейшань.
Наприкiнцi XIX — качану XX ст. росiйськi вченi (I. В. Мушкетiв, Л.
С. Берг) продовжують систематичнi дослiдження Азiï. Будiвництво
Транссибiрськоï магiстралi також стимулювало регулярнi дослiдження
прилягаючих до неï територiй. Уперше пiвнiчно-схiдний прохiд з
Європи на Далекий Схiд здiйснив в 1878-1879 рр. Н. Норденшельд,
пiзнiше (1911-1915 рр.) цей шлях, тiльки вже зi сходу на захiд,
повторила експедицiя Б. А. Виль-Кицького. У цей перiод починаються
поглибленi географiчнi дослiдження вченими азiатських краïн
(Японiï, Китаєвi, Iндiï, Iндонезiï).
Починаючи йз середини XX ст. iнтенсифiкуються дослiдження в росiйськiй
частинi Азiï, пов'язанi з народногосподарським освоєнням
величезних територiй, створюються регiональнi науковi центри й
iнститути, що ведуть роботи з картографування (у т.ч. великомасштабного)
i комплексного вивчення Сибiру й Далекого Сходу. Налагоджуються
регулярнi плавання Пiвнiчним морським шляхом. Ведуться систематичнi
дослiдження мiжнародними експедицiями.
Уперше пiвнiчно-схiдний похiд з Європи на Далекий Схiд здiйснив в
1878-1879 гг. Н. Норденшельд, пiзнiше ( 1911-1915 гг.) цей шлях, тiльки
вже зi сходу на захiд, повторила експедицiя Б. А. Вилькицкого. У цей
перiод починаються поглибленi географiчнi дослiдження вченими азiатських
краïн (Японiï, Китаю, Iндiï, Iндонезiï). Починаючи
iз середини XX ст. iнтенсифiкуються дослiдження в росiйськоï
частини Азiï, пов'язанi з народногосподарським освоєнням
величезних територiй, створюються регiональнi науковi центри й
iнститути, якi ведуть роботи з картографування (у т.ч.
великомасштабному) i комплексному вивченню Сибiру й Далекого Сходу.
Налагоджуються регулярнi плавання Пiвнiчним морським шляхом. Ведуться
систематичнi дослiдження мiжнародними експедицiями