Вiчнiсть духовноï краси в драмi Лесi Украïнки Лiсова пiсня
Хто не знає украïнськоï поетеси Лесi Украïнки ?
Ïï творчiсть — це прославляння людини, його
духовноï краси, його гармонiï. I як наслiдок роздумiв Лесi
— поява ïï Мавки, у якiй поєднується й краса
любовi, i краса природи, i краса найвищоï гармонiï природи й
людини. Мавка — дочка природи, i живе вона поруч зi своïми
рiдними — Лiсовиком, Водяним, Русалкою, Перелесником. Бiль,
заподiяний комусь iз ïï сестер або братiв, навiть березi,
вiддається болем у ïï серце. Мавка просить Лукаша, що
хоче нагострити з берези сiк:
- - Не точи! Це кров ïï.
- - Не пий же кров iз сестрички моєï!
У Мавке начебто переплелися й людськi, i надприроднi якостi: вона вiдчуває в собi живлющу силу вiд шелесту дерев, вiд подиху вiтрiв, i одночасно ïï почуття — це почуття людини. Навiть ока Мавки поєднують у собi вся розмаïтiсть природи:
- …зеленi… а були,
- як небо синi… ПРО! Тепер уже сивi,
- як та хмара… нi, здається, чорнi,
- або, може, карi…
Вона й спить у вербi, а ïï мовлення — це начебто дзюркiт струмка. Мавка довелася по душi Лукашу, тому що обоє мають у серцях кольори, що скарбу створює. Це допомагає ïм порозумiтися, адже Мавка все-таки таки — лiсова дiвчина, а Лукаш — людський юнак. Але грає вiн на сопiлцi так, що навiть для цiєï лiсовоï дiвчини, для якоï увесь свiт здається гармонiйно побудованим, його гра здається чарiвною. У душi Лукаша поки що iснує гармонiя, вiн ще живе пiд впливом казок i приказок дядька Лева, що є приятелем для всiх лiсових жителiв. Скiльки в дядька Лева добра в душi, вiн радується всьому живому! Люблять його лiсовi жителi за те, що заприсяг життям, що дуба вiн повiк не дасть рубати. Тодi й Лiсовик заприсяг, що дядько Лев i вся його рiдня повiк у безпецi будуть у лiсi. I Мавка розумiє, що дядько Лев нiколи нiкому не зробить зла, тому що має искреннее, чуйне серце, тому що не може себе уявити окремо вiд природи. Вiн усвiдомить: Що лiсовi, тi не погане… усякi скарби з лiсу йдуть. Тягнуться до нього тi, хто вважає також, як i вiн, тягнуться люди з такими ж щирими серцями, якi вiрять у єднiсть людини й природи, у гармонiю людини й природи. А сам дядько Лев навiть умирати хоче в лiсi, щоб не розiрвати це магiчне коло:
- Як буду вмирати, то прийду, як звiр до лiсу…отут пiд дубом нехай i поховають….
Наприкiнцi свого недовгого життя i Лукаш розумiє те, чому завжди вчив його дядько: людина й природа повиннi жити в згодi. Але для цього знадобилося Лукашу побувати в шкiрi вовка. Зате його мати й дiвчина не хочуть бачити краси природи, не хочуть чути ïï голосiв. А я б i цiлий лiс продати змогла, — говорить мати Лукаша. За це й були вони покаранi силами природи. Лише Мавка поєднує в собi й людське, i лiсове. Саме таким, на думку Лесi Украïнки, i повинен бути людина — адже Мавка тепер має душу. Ця гармонiя, ця краса буде жити вiчно. Образ Мавки буде жити завжди, як завжди будуть жити, не заважаючи один одному, а, навпаки, допомагаючи, людина й природа, у вiчнiй гармонiï, у вiчнiй любовi. I тодi кожна людина, приходячи в лiс, зможе почути голос, що вiдгукнеться шелестом тихим вербовоï галузi, голосом нiжноï тонкоï сопiлки. Це буде голос Мавки — вiчно живий девушки-вербици, що буде завжди спiвати: Грай же, улюблений, благаю!
