Вибiр життєвого шляху в романi Хiба ревуть воли, як ясла повнi? Панаса Мирного

Роман продовжив ряд добуткiв, у яких головним мотивом є активний
пошук правди разом iз протестом, бунтом проти тих соцiальних укладiв, що
iснував у той час. У творi Панаса Мирного фiгурою, що бiльше всiх прагне
до правди, є Чипка. Цей герой став ярчайший прикладом типу людей,
названих пропащою силою. Сповнений найкращих iдей, Чипка якось непомiтно
для себе заплутався в нетрях життя, загруз у рутинi розбiжностей i всю
енергiю свою, розум i дарування вiддав справi нерозумного протесту.
Роман задуманий як широке полотно
Автор починає здалеку, показує, яким духовною спадщиною
надiлили головного героя предки, на якому соцiальному ґрунтi вiн
вирiс. Змалку вже просипалася невелика злiсть у його маленькому серцi й
разом з питанням де правда? i неотриманням вiдповiдi на нього виросла в
серце величенна злiсть. Не знайшов Чипка бажаноï правди нi в
суспiльствi, нi в державних установах, нi в оточеннi рiдних

• Немає тепер нiчого, нi, — говорить вiн пiсля черговоï спроби знайти правду. — Пропало, усе пропало. I добро, i душу пропала, тому що немає правди у свiтi.

Коли цей етичний нiгiлiзм мiцно вкорiнюється в душi, те й пошук правди потихонечку набирає тiльки негативних рис, перетворившись у протест проти несправедливостi, у помсту кривдникам, що розростається в принципову зневагу всього громадського порядку: Коли є правда, то для всiх нехай буде рiвна; коли нi, те всiм немає!... Соцiально-державна несправедливiсть розростається в Чипки згодом у якусь абсолютну несправедливiсть, що запанувала над усiм миром. Куди не глянь, де не кинь, — говорить вiн, — усюди несправедливiсть! Коли б можна — весь би цей мир виполов, i виростив новий! Тодi б, може, i правда настала!. До такого максималiзму виросла злiсть, що колись була зовсiм невеликою. Протест викликаний самою злiстю й керуємо етичним нiгiлiзмом, що робить iз Чипки злочинця, бунтiвника проти всiх норм ненависного порядку. Хiба ми рiжемо?- виправдується вiн, — ми тiльки рiвняємо богатих з бедними. Чипка гине не тiльки фiзично: вiн — а це значно страшнее — гине морально. Iнший життєвий шлях, i теж далекий вiд щастя, обирає ровесник Чипки, близький приятель його дитячого рокiв — Григорiй. Круглий сирота, вiн ще в дитинствi випив великий кiвш лих. Рiс вiн без материнського пещення i батькiвськоï пiдтримки, харчувався чорними, як земля, сухарями й радувався тiй мiзернiй платнi, що одержував вiд сiльськоï громади за те, що доглядав за вiвцями. На вiдмiну вiд Чипки, що будучи ще зовсiм дитиною замислювався над причинами людськоï несправедливостi, Григорiй не обтяжував себе такими питаннями. Коли вiн пiдрiс i йому довелося распрощаться з вiвцями, хлопець разом з iншими бiдняками вiдправився на заробiтки в пошуках кращого життя. Григорiя у всег його халепах пiдтримує бажання стати хазяïном. Мiряючи босими ногами курнi заробитчанские шляхи, вiн подумки переносився в майбутнє , де бачив власний будинок повний тепла. Найманець важко працював, випускав косу з рук тiльки для обiду й сну. Земляки-мiщани насмiхалися над його ретельнiстю, i Григорiй не вiдправився восени, як всi, додому, а почав у Херсонi подрабативать на разгрузках барж, косив очерет. Повернувшись у рiдне село , придбав садибу, город.
Тепер Григорiєвi хотiлося до свого добра залучити й жiнку, однак
його сватання зазнало повного провалу. Невдача остудила запал
господарського хлопця, i вiн женився на дiвчинi, що було йому ровней i
була працьовитою дiвчиною Христею. Впадають в око такi риси характеру
Григорiя, як байдужiсть до долi iнших, егоïзм, старання не
втручатися в небезпечнi справи. Вiн не прийшов рятуйте!, щоб урятувати з
рук карателiв дiда Уласа. Бiльше того: вiн зневажливо ставиться до
катованих москалями селянам. Можна по-рiзному пояснювати причини
духовноï низькостi героïв роману. Хтось, iмовiрно, що
вирiшує буде вважати несправедливий громадський порядок. Але,
корiнь проблеми в iншому. I не тiльки в споконвiчних загальнолюдських
принципах, зiбраних у бiблiйних заповiдях. У романi мова йде про
украïнцiв — народi, позбавленому власноï державностi,
розкиданому й розiрваному мiж iмперiями. Загальновiдомо, що нiщо так не
деморалiзує людину, як рабство.
У зв'язку iз цим один з дослiдникiв твору Панаса Мирного писала: Саме
духовна анемiя робила вчорашнє козацтво пропащою силою, i воно,
подiбно Чипке, або прибiгало до анархiчного бунту, деградувало до
антисоцiальноï дiяльностi, або, як мати Чипки й Галя, сублiмувало
енергiю лише на збереження сiм'ï, пристосовувалося до обставин.