Любов до рiдного краю Мене млоïла, Мучила й палила

Прекрасна, яскрава, дзвiнка й багатобарвна лiрика Сергiя Єсенiна
наповнена високим патрiотизмом. Про що б не писав поет це все про Росiю.
Вона представляється авторовi те нiжною дiвчиною-берiзкою, то
синню, що впала в рiку, те лагiдноï й безтурботноï, те
бентежноï й гордоï, але завжди нескiнченно улюбленоï
Драговини так болота,
Синiй плат небес
Хвойною позолоттю
Зважує лiс Єсенiну те саме що неозорi простори Росiï,
вiн мислить космiчними масштабами, включаючи у своï вiршi землю й
небо. Дух захоплює вiд образiв, якими мислить поет, вiд епiтетiв,
якими нагороджує все суще. Улюбленим прийомом автора є
уособлення. Вiн звертається до дерев i трав, рiкам i озерам,
степам i полям, як до близьких друзiв, включаючи ïх у свою довiрчу
розмову. Звiдси особливе спорiднення поета з навколишнiм свiтом, повне
злиття iз природою, до яких постiйно прагне автор. Якщо немає
цiєï гармонiï, поет випробовує тугу, смуток,
дискомфорт. Його друг природа чуйно реагує на стан автора, або
навпаки. Єсенiн прекрасно бачить настрiй навколишнього свiту,
умiє чуйно передати його вкрасках.

Чорна, що потiм пропахнула вити! Як менi тебе не пестити, не любити Вийду на озеро в синю гать, До серця вечiрня горнеться благодать. Сiрим веретьем коштують куренi, Глухо колишуть хлюпь очерети. Червоне багаття окровил тагани, У хмизу бiлi вiка мiсяця.

Контрастнi кольори створюють внутрiшню напруженiсть оповiдання, психологiзм присутнiй у кожному двустишье. Дивно точно й драматично передана поетом туга, що звучить у росiйськiй народнiй пiснi, ïï лiрична краса

Зелений i голубой традицiйнi кольори Росiï в поетичному свiтi Єсенiна. Автор часто з'єднує ïх, даючи як вiдтiнки один iншого. З дитинства вихований у православнiй сiм'ï, Єсенiн не мiг не знати, що блакитнi кольори це заступництво дiви Марiï, заступницi Русi, i кольори непорочностi, чистоти. Такою вiн бачить свою батькiвщину пiднесеноï й прекрасноï. За темним пасмом перелесиц, У неколебимой синявому, Ягненочек кучерявий мiсяць Гуляє в блакитнiй травi.

Пiзнiше з'явиться сiрий, замiсть золотавого лимонно-жовтий. Таким представляється авторовi бездушне мiсто, з будинками кiстяками, вулицями кам'яними печерами. Нi гармонiï в навколишньому свiтi, i в поетицi чується дисонанс: верещать мерзни, стогне коров'яче ревiння тiней…
Зовсiм iнше бачиться поетовi на рiдних просторах; вiн вiдчуває
радiсть, подорожуючи по отчому краï

Дрiмає порита дорога. Ïй сьогоднi примечталось, Що зовсiм небагато Чекати зими сивий залишилося. Ах, i сам я в хащi дзвiнкiй Побачив учора в туманi: Рудий мiсяць лошам Запрягався в нашi сани.

Поетичний дух Єсенiна прямо пов'язаний з настроєм поета, загальним станом навколишнього його миру. Зi зрiлiстю й мудрiстю вiн зв'язує багровокрасние й золотаво-жовтогарячi тони

Вiдговорив гай золота, Березовим, веселою мовою, И журавлi, сумно пролiтаючи, Уж не жалують бiльше нi про кого. Не почервонять горобиновi кистi, Вiд жовтизни не пропаде трава, Як дерево роняє тихо листи, Так я роняю смутнi слова.

Дивно нiжна, спiвуча й барвиста поезiя Єсенiна залишає в душi читача незгладимий слiд, учить бути вiдданим, самовiдданим i вiрним сином великоï й багатостраждальноï краïни Росiï