Людина — от правда
На лiсовiй галявинi оточене з усiх бокiв м'якою зеленою травою йвисокими багатовiковими соснами пiднiмається бiлокамiнний будинок.
Променi ласкавого лiтнього сонця безперешкодно проникають через масивнi
вiкна, заливають слiпучим свiтлом мармурова пiдлога, отчого той
починає переливатися. Тонкi, правильноï форми колони,
бiлоснiжнi стiни й позолочений купол розчиняють це сонячне свiтло
Саме таку лiкарню бачив у своïх мрiях актор. Чудова лiкарня.
Свiтло, чистота, ïжа всi даром. Що ж це. Правда, у яку неможливо
повiрити, сон золотий або несправджена мрiя. Кожний персонаж п'єси
М. Горького На днi по-своєму бачить цю казку й себе в нiй. Однак,
будучи пiд враженням своïх мрiй, персонажi не розумiють один
одного: сперечаються по всяких дрiбницях, лаються, ображають iнших
мешканцiв нiчлiжки. Суперечки про правду тривають до самого кiнця
добутку
Людина так улаштована, що часом правда буває дуже гiркоï для
нього. Ми часом волiємо прийняти приємну неправду, нiж гiрку
правду. А! Не терпиш правди! кричить Дiжа на Клiща
Нiчлiжники принижують один одного. Це проявляється в ïхньому
вiдношеннi до навколишньоï, у мовленнi. Мешканцi нiчлiжки не
розумiють, що, заподiюючи бiль iншим, вони насамперед забруднюють свою
душу. Один лише Лука проявляє жаль i повагу до навколишнiм. Вiн
є саме в той момент, коли нiчлiжники сперечаються про честь i
совiсть. Iм'я Лука в перекладi означає свiтлий. I, дiйсно, вiн
начебто випромiнює свiтло. Iз приходом Луки суперечки переходять у
бесiду нiчлiжникiв з мудрим старцем. Цей добрий мандрiвник поважає
всiх людей без винятку, його мовлення гiдне благочестивоï людини,
однак погляд його часом рiзкий i осудливий
Лука чесний абсолютно з усiма персонажами. Ганна, дружина Клiща,
з'являється в п'єсi мученицею. Все життя тремтiла. Як би
бiльше iншого не з'ïсти. Помираю, от. А Лука ïï
утiшає: Ти вiр! Господь гляне на тебе кротколасково й скаже: знаю
Ганну цю! Ну, скаже, вiдведiть ïï, Ганну, у рай! Нехай
заспокоïться. Знаю я, жила вона дуже важко. Дуже утомилася. Дай же
спокiй Ганнi Хiба Лука бреше. Звичайно ж, немає. Вiдповiдно до
християнськоï релiгiï пiсля життя людин може потрапити в рай
або в пекло. Мудрий старець, що здається навколишньоï дивн i
лукавим, насправдi нiкого не обманює. Адже безбожним Луку не
назвеш. Вiр, повторює вiн кiлька разiв протягом п'єси.
Старець дає абсолютно правильну вiдповiдь на питання Попелу,
є чи Бог. Коли вiриш, є; не вiриш, немає. У
Бiблiï сказано, що Бог почиває у душi вiруючоï людини.
Невiруюч же сам вiддаляється вiд Бога. Господь для нього
стає недосяжним
Лука говорить правду Акторовi: Ти лiкуйся! Вiд пияцтва нинi лiкують,
слишь! Безкоштовно, братуха, лiкуєте така вуж лiкарня влаштована
для п'яниць, щоб, виходить, даром ïх лiкуєте Визнали, бачиш,
що п'яниця теж людинi й навiть радi, коли вiн лiкуватися бажає!
Звернемося до iсторiï Росiï: у багатьох великих мiстах,
наприклад у Москвi, Києвi, Казанi, уже на початку двадцятого
сторiччя iснували лiкарнi для п'яниць, причому лiкування в багатьох з
них було безкоштовне. Так чому ж тодi Лука не називає хоча б одне
iз цих мiст. Мудрий старець дає Акторовi надiю, допомагає
йому на час згорнути зi згубного шляху. Але Актор виявився слабкою
людиною, дозволив думцi Сатину восторжествувати над своïм власним.
Згасла дороговказна зiрка Актора, що допомагала йому йти до
своєï мрiï. Актор навiть iз деяких часток гордостi
заявляв, що його органiзм отруєний алкоголем. Цiлком можливо, що
йому й не потрiбно було лiкуватися, досить було представляти у
своïй уявi заповiтну лiкарню, до якого коли-небудь вiн змiг би
дiйти
Лука щирий у розмовi з Васьком Попелом, коли пропонує синовi
злодiя вбиратися з нiчлiжки в Сибiр, знайти собi роботу. Чи правда, що в
Сибiру може бути добре. Звичайно, правда. Але далеко не кожна людина
здатна всупереч долi знайти своє мiсце в життi. Попiл, без
сумнiву, спритний, хитрий i навiть зухвалий. Для таких людей золота
сторона i призначена. Старий вiрить, що так i повинне бути. Ми не можемо
затверджувати, що вiн бреше,. I чого тобi правда боляче потрiбна подумай-
ка! Вона, може, обух для тобi Лука знає Сибiр i тому може дати
таку раду. Старий не винуватий у тiм, що Васько Попiл цiй радi не пiшов,
хоча й пропонував Наташе бiгти з ним Всибирь.
Добрий старець утiшає Настю: Я вiрю! Твоя правда, а не ихняяе Колити вiриш, була в тебе теперiшня любов, значить була вона! Бубнов
уважає, що старий бреше. Лука не сперечається, що iсторiя
вигадана, але не заперечує сказаного. Мудрий старець бачить, що в
душi Настi живе щира любов. Але ïï любов особлива це почуття,
випробуване пiсля образ i принижень. Лука вiрить, що Настя здатна на
любов, i в цьому його правда
Для Клiща правда це те розпачливе положення, у якому вiн виявився,
безвихiднiсть. От правда! Роботи нате сили немає! Пристановища
пристановища немає! Издихать надоï Лука ж говорить: Вона, правда-
то, не завжди по недузi людини не завжди правдою душу вилiкуєш
Бути може, старець мав на увазi, що жити без можливостi змiнити свою
долю нестерпно, людина не може занадто довго терпiти гiркоï правди.
Рано або пiзно в його свiдомостi виникає надiя на те, що коли-
небудь вiн знайде своє мiсце в життi, свою праведну землю. Але
пошук важкий i вимагає терпiння. Цiєï землi немає
на жоднiй картi, вона може бути тiльки в людськiй душi. Лука щиро вiрив
в iснування такоï землi, даючи нiчлiжникам шанс знайти мету, сенс
життя. Може, це були й вигадки, казки , обман, але Лука говорив вiд
чистого серця, а виходить, не брехав
Красномовний монолог Сатину в четвертiй дiï. Вiн не розумiє,
що Лука жодного разу не брехав, а жалував, спiвчував, говорячи тiльки
правду. Навiть якщо вiн i був не прав, вiн давав нiчлiжникам шанс
зробити його слова правдою. Лука розумiв, що мешканцi нiчлiжки бояться
завтрашнього дня, ïхнє сьогодення похмуро, майбутнє
тривожно й темно. I як тiльки минуле ïм уже нiчим не
загрожує. Мудрий старець намагався перетворити нiчлiжникiв. А в
тiм, що йому цього зробити не вдалося, у першу чергу вина самих
нiчлiжникiв., якi пiдбурювали один одного до сумнiву в iстинностi слiв
Луки
Правду кожний нiчлiжник розумiє по-своєму, надає цьому
слову свiй власний змiст
Говорять, iстина народжується в суперечцi. Однак є питання,
на якi людина поки ще не дав вiдповiдi. Изза своєï
недосконалостi, зайвоï любовi до самого себе, небажання
прислухатися до думки навколишнiх часом нам буває важко вiдрiзнити
неправда вiд правди. За широкою стiною загальних фраз складно розглянути
крупицю iстини. Але коли це вдається, перед людиною вiдкриваються
новi можливостi, вона починає шукати сенс життя, прагнути пiзнати
iстину
Напис Людин, пiзнай себе на стiнi древнього храму є повторюваний
виклик кожнiй душi. Людина от правда! I кожний, хто зможе усвiдомити цю
просту iстину, набутить впевненостi у власних силах i знайде свiй
золотий сон


