Людина в тоталiтарнiй державi (на прикладi образа Шухова)

Образ Iвана Денисовича зложився iз солдата Шухова, що воював разом з
автором у нiмецьку-германську-радянсько-германську вiйну. Весь свiй
особистий досвiд життя в умовах табору, всi своï враження автор
виклав у своєму оповiданнi. Головний герой добутку — простий
росiянин людина, нiчим не примiтний. Таких, як Шухов, у таборi було дуже
й дуже багато. Перед нами з'являються люди, яких доля привела в
концтабiр, люди невиннi, що не зробили нiчого негожого. Серед них:
Гончик, що носив молоко в лiс, баптисти, що страждають за свою вiру,
естонцi, полоненi. Всi вони живуть, працюють у таборi, намагаються
пiдтримувати власне iснування. На територiï табору є все: а
лазня, i санчастина, i ïдальня. Все це нагадує невелике
мiстечко. Але не обходиться справа й без наглядачiв, яких тут величезна
безлiч, вона скрiзь, вони стежать, щоб всi правила виконувалися, а
iнакше непокiрливого чекає карцер. I от вiсiм рокiв уже Iван
Денисович поневiряється по таборах, терпить, страждає,
мучається, але при цьому зберiгає внутрiшнє
достоïнство
Шухов не змiнює мужицьким звичкам i себе не роняє, не
принижується через сигарету, через пайку й вуж тим бiльше не
вилизує миски не доносить на товаришiв для полiпшення власноï
долi. Совiснiсть, небажання жити за чужий рахунок, заподiювати комусь
незручностi змушує його заборонити дружинi збирати йому в табiр
посилки, виправдувати жадiбного Цезаря й на чуже добро черево не
розпинати. Ще вiн нiколи не симулює хворобу, а занедужавши в
серьез, поводиться в санчастинi винувато: У що Микола Семеничя начебто
це хворо Солженицин пише, що говорить вiн при цьому совiсно, начебто
заздрячись на що чуже И поки сидiв вiн у це чистоï санчастини й
цiлих п'ять хвилин нiчого не робила, дуже дивувався цьому : було дивно
Шухову сидiти в такiй чистiй кiмнатi, у тишi такойработа, по Шухову, i
є порятунок вiд хвороби, вiд самiтностi, вiд страждань. Саме за
роботою росiйська людина забувається, робота дає задоволення
й позитивнi емоцiï, яких так мало в зэков. Тому так яскраво
народний характер персонажа вимальовується в сценах роботи. Iван
Денисович i муляр, i тесля, i пiчник, i рiзьбяр тополi. Хто двi справи
знає, той ще й десять пiдхопить,- говорить Солженицин. Навiть у
подневолье його охоплює азарт роботи, переданий автором так, що
вiдчуття Iвана Денисовича виявляються невiддiльними вiд властиво
авторських. Ми розумiємо, що А. И. Солженицин непоганий муляр. Всi
своï вмiння вiн передає своєму персонажу. I людське
достоïнство, рiвнiсть, воля духу, по Солженицину,
установлюється в працi, саме в процесi роботи зэки жартують,
навiть смiються. Усе можна вiдняти в людини, але задоволення вiд
зробленоï добре роботи вiдняти не можна. У фразi, де Шухов
говорить, що вуж сам не знає, хотiв вiн чи волi нi, є досить
iстотний для письменника змiст. В'язниця, по Солженицину, величезне зло,
насильство, але страждання сприяють моральному очищенню. Всiм своïм
поводженням у таборi героï А. И. Солженицина пiдтверджують основну
iдею цього добутку. А саме, що душу не можна взяти в полон, не можна
позбавити ïï волi
Формальне звiльнення Iвана Денисовича нiчим не змiнить його свiтогляду,
його систему цiнностей, його погляд на багато речей, його сутнiсть.
Концтабiр, тоталiтарна система не змогли поневолити сильних духом людей,
яких дуже було багато в нашiй багатостраждальнiй краïнi, якi
вистояли самi й не далечiнi сгинуть краïнi