Твiр-опис зовнiшностi людини: Мама

Є така народна оповiдка: одного разу маленька дiвчинка загубилася
на ярмарку i стала розшукувати свою маму. Люди почали розпитувати дiвча,
яка ж у неï мама, яка в неï зовнiшнiсть, щоб допомогти
дiвчинцi. I з'ясувалося, що ïï мама найкраща у свiтi: руки в
неï найнiжнiшi, очi найдобрiшi, лице найкрасивiше, голос найкращий,
наймилiший. I взагалi, ïï мама найкраща у свiтi.
Яким же було здивування людей, коли мама врештi знайшлася: звичайна
жiнка з натрудженими руками, у якоï просте обличчя з втомленими вiд
безсоння очима, непоказна зачiска. Радостi маляти не було меж, мама теж
плакала вiд^радостi. Нiчого дивного, для дитини мама найкраща,
найпрiкраснiша, най-вродливiша. I моя мама найкраща у свiтi. У неï
добрий погляд карих очей, у яких iнколи з'являються iскорки, коли вона
чимось не-вдоволена чи гнiвається. Але ïï гнiв (я
впевнений у тому) несправжнiй, вiн не йде з глибини душi, а десь зовнi
знаходиться. Невеличкi вуста випромiнюють лагiдну посмiшку, але я вже
знаю: коли вуста стиснутi мама прийняла якесь рiшення, i нiхто не
переконає ïï змiнити його. Весь вираз трохи аскетичного
обличчя випромiнює невсипну турботу. Iнколи вона менi
нагадує пташку, яка ладна будь-якоï митi спурхнути на
порятунок своïх дiток чи ще когось. А скiльки вiдтiнкiв має
ïï голос! Вiд дзвiнкого, як джерельце, до вуркотливого, як у
голубки; таким голосом вона розповiдала в дитинствi нам казки , а зараз,
присiвши на краєчок лiжка, вислухає про всi негаразди,
заспокоïть, дасть пораду i запевнить, що все буде добре.
Я дуже спiвчуваю тим, у кого немає мами. А всiм iншим хочу
побажати, аби вони пам'ятали про те, що нашi батьки житимуть довше, якщо
ми будемо дорожити кожною ïхньою хвилиною, дбатимемо про ïхнiй
спокiй i добрий настрiй.