Твiр Салтикова-Щедрина Добродiï Головлеви як спроба створення сiмейного роману

Критики називали Салтикова-Щедрина великим майстром смiху, але, читаючи
його хронiку-роману-хронiковi Добродiï Головлеви, ми не
смiємося, тому що важке, гнiтюче почуття пронизує цей
добуток вiд початку й до кiнця. Чимсь лиховiсним, недобрим вiє
навiть вiд картин весняного вiдродження. У романi немає жодного
натяку на поезiю дворянського гнiзда, стародавнiх липових алей,
благоухающего саду, яку ми зустрiчаємо у творах Тургенєва,
Гончарова, Некрасова й iнших росiйських класикiв, що робила спроби
створити сiмейнi романи. У Салтикова-Щедрина представленi картини
безжалiсноï й сувороï природи, увядающего дворянського побуту,
i все говорить про безвихiднiсть i вимирання
Свiй роман Добродiï Головлеви Салтиков-Щедрин озаглавив: Епiзоди з
життя однiєï сiм'ï. Дiйсно, кожна глава являє
собою закiнчене оповiдання, але в цiлому роман виявляє собою
єдиний художнiй твiр про трагiчну долю виморочного сiмейства, про
деградацiю й загибель окремих його членiв. У кожнiй главi (Сiмейний суд,
По-родинному, Виморочний, Розрахунок i iнших) розповiдається про
смертi, точнiше про вмертвiння когось iз представникiв головлевского
роду
Сiмейство Головлевих приречене на загибель: тут усi ненавидять один
одного й кожний жадає смертi ближнього, щоб скорiше стати
спадкоємцем, i тому весь рiд Головлевих — виморочний. Глава
сiмейства — людин легковажний, вiчно п'яний, ведучий найнижчий
спосiб життя. Владимир Михайлович Головлев 40 рокiв ненавидить дружину,
Орисю Петрiвну, та й сама вона сповнена презирливою ненавистю до чоловiка-
блазня. I, видимо, ненависть ця передавалася в спадщину всiм близьким
родичам Головлевим, незважаючи на те що тут говорили один одному
тетенька i дяденька, сестриця i братик. У дiйсностi ж дяденька ïв з
однiєï миски iз псом Трезоркой, а тетенька i зовсiм умерла
вiд помiрностi (тобто вiд голоду). Протягом усього роману перед читачами
з'являється галерея вмираючих родичiв: умирає Степанк-
бельбас; кiнчає життя самогубством Любинька; про смертi Анниньки
ми довiдаємося наприкiнцi; похована Орися Петрiвна, бажаюча всiм
добра; знайдений закоцюблий труп Головлева-барина (Иудушки-Порфирия), що
закiнчив своє життя в брудi в дороги не краще бездомного собаки
Сам маєток Головлевих — свого роду держава, тобто
крiпосницька Росiя в мiнiатюрi. Родиннi й дiловi вiдносини в сiм'ï
— це суспiльнi вiдносини. Головний стимул сiмейства Головлевих
— це накопичення й корисливiсть, i саме через це тут
розiгрується трагедiя: родичi, що потоптали моральнi й сiмейнi
пiдвалини, гинуть один за iншим. Умирають всi по-рiзному, але майже у
всiх смерть ганебна й болiсна. Головлеви — це сама смерть, що
вiчно пiдстерiгає нову жертву, — пише сатирик
Над сiм'єю Головлевих немов висить нещасливий дамоклов меч. На
очах у кровожерливого Иудушки вмирають всi, i причини цього багато в
чому криються в минулому сiм'ï, дiди й прадiди якоï були
озорлиаие, пустомисленние й нi до чого не придатнi п'яницi.
Безпораднiсть, лiнь i непридатнiсть справi виховувалися у всiх
представникiв роду Головлевих споконвiчно: вони нехтували працю,
уважаючи його долею пiдлих людей (тобто простого народу). Єдине,
що вмiли робити Головлеви, — морально калiчити й принижувати свою
прислугу й близьких. Так що поступово всi вони гинуть, стаючи жертвами
розпусти й злочинiв iнших, або кiнчають життя самогубством, проживши
життя впустую.