Свiтова лiтература ХIХ ст

Саме вiд початку ХIХ ст. культура й лiтература рiзних краïн свiту
дають змогу впевнено говорити про них як про процес (культурний i
лiтературний), адже вони чимдалi повнiше саме так усвiдомлюються
ïхнiми творцями. Зрозумiло, що, з одного боку, свiтовий художнiй
процес вiд його витокiв нiколи не був якимось унiсонним, буквальним
повторенням етапiв розвитку мистецтва, тим бiльше в масштабах усього
свiту. Проте, з iншого не був вiн i простим механiчним поєднанням
iзольованих одне вiд одного, замкнених у собi локальних явищ. Адже
нацiональнi й регiональнi мистецтва, навiть у таких острiвних державах,
як, наприклад, Велика Британiя чи Японiя, нiколи не були абсолютно
iзольованими вiд загальноєвропейського та свiтового культурного
процесу (згадайте хоча б уже знайоме вам поняття мандрiвний сюжет).
У ХIХ ст. тривав розквiт музики, роль якоï в культурному процесi
епохи була надзвичайно великою. Абстрагуючись вiд прямого зображення
життєвих явищ, вона спроможна викликати цiлiснiсть i
почуттєву конкретнiсть переживань, причому в рiзномовних
аудиторiях. У музицi закладена естетична потенцiйна можливiсть емоцiйно
впливати на внутрiшнiй свiт людини, вiдтворювати життя в усiй його
складностi й дiалектицi розвитку. У ХIХ ст. музика дала людству таких
талановитих музикантiв, як Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Ф.
Шопен, Дж. Россiнi, Дж. Вердi, Ж. Бiзе, Г. Берлiоз, П. Чайковський, М.
Мусоргський. В Украïнi Микола Лисенко започаткував нацiональну
композиторську школу, а наприкiнцi столiття створив знаменитi опери
Тарас Бульба (1890) i Наталка Полтавка (1899).
З-помiж просторових мистецтв у ХIХ ст. переважає живопис. У творах
художникiв-реалiстiв життєвi теми постають вiзуально
конкретизованими, соцiальна проблематика унаочненою. Особливо плiдним
стає станковий живопис, значення якого своєрiдно
наближається до художньо-естетичноï ролi роману в лiтературi,
здатного широко й детально зображувати явища та подiï конкретного
життя людини й суспiльства. Однак необхiдно наголосити, що в ХIХ ст. у
системi мистецтв центральне мiсце належить художнiй лiтературi.
Насамкiнець, саме на початку ХIХ ст. остаточно складається
загальне розумiння мистецтва як системи взаємоповязаних мистецтв А
центральне мiсце в цiй системi посiдає лiтература (Д. Наливайко).
Так, романтизм спочатку досяг розквiту в Нiмеччинi, а вже звiдти
поширився на Францiю. Отже, перiоди його домiнування в цих двох сусiднiх
краïнах не збiгаються. По-третє, лiтературнi напрями часто
заходять один в iнший або в рiзнi мистецькi епохи. Наприклад, класицизм,
романтизм i реалiзм спiвiснували як у першiй третинi ХIХ ст. (т. зв.
доба романтизму), так i в другiй третинi (т. зв. доба реалiзму) i навiть
у третiй його третинi (т. зв. доба раннього модернiзму). Звичайно,
представленi вони були в рiзних пропорцiях: у першому випадку переважав
романтизм, а реалiзм щойно зароджувався; у другому домiнував реалiзм, а
романтизм неначе вiдiйшов на периферiю, але водночас дав значнi
мистецькi шедеври.
Отже, за дещо гастрономiчним, але вельми влучним висловлюванням вiдомого
фiлолога Густава Шпета, цi епохи вiдрiзняються як два рiзновиди
бутербродiв: масло iз сиром (романтизм iз реалiзмом) i сир iз маслом
(реалiзм iз романтизмом). I якщо пiд час такого спiвiснування домiнував
романтизм, то ця доба за переважаючим, домiнуючим (але не
єдиним!), напрямом називалася добою романтизму, якщо ж переважав
(проте водночас не був єдиним) реалiзм, то добою реалiзму.
З усiх цих причин варто пiдкреслити, що чергування лiтературних епох
вiдбувалося не за схемою коли закiнчився романтизм, тодi розпочався
реалiзм, а за схемою в конкретний перiод спiвiснували романтизм i
реалiзм, але домiнував романтизм (або реалiзм).