Пiсня про Роланда — французький героïчний епос
Кожна епоха породжує свого героя.Корейське прислiв'я
Iснує думка, що справжнi героï, люди, надiленi неабиякою
силою, благороднi, здатнi на подвиги заради своєï
краïни, народу, власноï родини, не можуть зустрiтися нам в
сучасному свiтi, що вони жили “у дуже давнi славнi днi”, що
схожих на Ахiлла, Робiна Гуда, Андрiя Соколова не iснує, а
Супермен це вигадка. Габрi-ель Лауб взагалi вважає, що:
“Героï потрiбнi у хвилину небезпеки, а у рештi ситуацiй
героï небезпечнi”.
Термiн “епос” означав “слово пре подвиг”.
Поетика раннiх зразкiв героïчного епосу має багато спiльних
рис iз поетикою чарiвноï казки: героïка
поєднується з фантастикою; значну роль вiдiграють
мiфологiчнi казковi образи та ситуацiï; героï надiлен.
чаклунською силою, вони спiлкуються з богами, духами ворожi сили
представленi в образах чудовиськ, людожерiв драконiв.
Епоха Середньовiччя надала епiчним героïчним твора' iнших рис.
Героïчний епос збiрна назва фольклорних творiв рiзнi-жанрiв, у яких
вiдображено волю, завзяття народу в боротьбi: злом, кривдою, соцiальним
та релiгiйним гнобленням, де прославляються розум, сила, мужнiсть
воïнiв, богатирiв, народнi-' заступникiв. У середнi вiки носiями
епiчноï традицiï були професiй-спiвцi: жонглери у
Францiï, шпiльмани в Нiмеччинi, хуглари в Iспанiï. У процесi
розвитку героïчного епосу поступово послаблюється зв'язок iз
фольклором, посилюється роль iсторичнi фактiв, хоча переосмислення
iсторiï залишається характерно-: рисою героïчного епосу
В процесi формування феодальних вiдне-син iнтереси роду, племенi
поступаються чи зливаються з державними. Тема захисту роду
трансформується тему незалежностi держави; епiчний образ короля
уособлю-: єднiсть i незалежнiсть держави, в епосi високо цiниться
вiрнiст: сюзерену З'являється новий мотив вiйськового протистоянь^
iноземцям. Патрiотичнi мотиви, пов'язанi з боротьбою проти завойовникiв,
у перiод посилення “свiтових” релiгiй часто набувають
релiгiйноï форми протистояння “невiрним”
Образи героïв епосу на всiх стадiях розвитку будуються з?
традицiйним принципом усi вони смiливi, непохитнi борцi г злом. Спочатку
надiленi надприродними, казковими силами потiм пiдноситься роль
особистих здiбностей героя, пiзнiше Е епiчних творах з'являються спроби
розкрити психологiчний стаЕ героïв, ïхнiх особистих стосункiв.
Образ героя може бути пов'язаний iз iсторичною реальнiстю або
обмежується вигадкою Творцi героïчного епосу хоча.i
спираються на iсторичнi iмена факти, описи реально iснуючих мiст, не
прагнуть передати достовiрно матерiал, мiфолопзують iсторiю.
Реальнi iсторичнi особи постають у поемi поряд з вигаданими героями, а
сама вона є вiдображенням жорстоких звичаiн тiєï епохи.
В головних образах героïчного епосу народ вiдобразити свiй iдеал,
надiливши iсторичних осiб неабияке-: вродою, позитивними рисами
характеру. Використана для цього гiперболiзацiя символiзує
“могутнiсть самого народу”.
Героïчний епос зберiгав у пам'ятi народу його iсторiю, а вчинки
героïв слугували середньовiчнiй людинi зразком для поедiнки.
Героï надiленi чаклунською силою, спiлкуються з богами, духами,
(ерой втiлення найкращих рис народного характеру вiн вирiзнявся
надзвичайною силою, хоробрiстю, боровся за незалежнiсть рiдноï
землi та свого народу Коли ж гинув, то за ним залишалася моральна
перемога. Його образ розкривався' через вчинки.Образ героя надiлений
богатирськими рисами i створюється за принципом узагальнення, а не
iндивiдуалiзацiï. Надiлення епiчного героя богатирськими рисами:
мужнiстю, силою, прагненням боротися з ворогами за iнтереси свого народу
Вiн нехтував смертю, завжди був готовий поступитися го-ловним задля
виконання свого обов'язку.
Розкриття образу вiдбувалося переважно у вчинках. Типовим було соцiальне
походження i статус героярiвень знатностi та заможностi. Герой втiлював
iдеальнi поняття народу про красу фiзичну й моральну. Вiн i його подвиги
завжди були в центрi розповiдi про минулi подiï.
Ворожi сили представленi в образах чудовиськ, людожерiв, драконiв.Змалювання ворога в образi гiдного супротивника, який переважав епiчного
героя в декiлька разiв чисельнiстю свого вiйська.
Художнi засоби: рiзнi види описiв; своєрiднi повтори (трикратнi);
розгорнутий дiалог; зачини, кiнцiвки; усталена система художнiх засобiв:
гiперболiзацiя, постiйнi епiтети, урочистий стиль, широта охоплення
подiй в часi, просторi, повнотi зображення, розвинена сюжетнiсть та
драматизм; опис битв, поєдинкiв; у сюжетi переважали казковi
образи та ситуацiï; поетика раннiх зразкiв такого епосу тiсно
пов'язана з фольклорними елементами: зверненням доказко-вихобразiв та
ситуацiй,Художнi засоби: стiйкi епiтети; опис батапьних сцен; вiщi сни;
плачi; фантастичнi елементи; вiдображення релiгiйноï
iдеологiï, своєрiдний стиль (по-втори,звертання,постiйнiепi-
тети, метафори, символи, порiвняння, вигуки).
Усi народи пишаються скарбами героïчного епосу. Не є винятком
i Францiя справжнiй заповiдник пам'яток iсторiï i культури рiзних
епох i цивiлiзацiй. Найбiльшу популярнiсть у свiтi здобули французьке
образотворче мистецтво, лiтература i рiзноманiтна музична культура.
Для французькоï народноï пiснi характернi витонченiсть i
гнучкiсть мелодiï, тiсний зв'язок слова i музики, чiткiсть
побудови. У записах французький героïчний епос найкраще зберiгся у
виглядi поем (ïх близько 100). Старофранцузькi героïчнi поеми
називалися спапзопз де дезiе (пiснями жестiв або пiснями про
дiяння).Вони мали обсяг вiд 1000 до 20 000 вiршiв i складалися зi строф
рiзноï довжини. Цi твори призначалися для спiву точнiше для
декламацiï, пiд супровiд маленькоï арфи, вiоли або
примiтивноï скрипки. Виконавцями, а часто i авторами ïх були,
жонглери, якi з'являлися у людних мiсцях на ярмарках, королiвських
бенкетах, у церквi пiд час великих свят. Коли поема була надто великою i
жонглери не встигали розповiсти ïï впродовж дня, то вони
переривали розповiдь i переносили ïï на наступний день. Iнколи
твiр виконувався протягом тижня.
Жонглери користувалися популярнiстю в усiх колах середньовiчного
суспiльства. Без них не обходилась жодна подiя. Вони мандрували
дорогами, заходячи в замки, села i мiста.
До ХII ст. жонглери були неосвiченi, заучували тексти напам'ять, тож
кожний ïхнiй твiр сприймався як колективний продукт творчостi
кiлькох поколiнь спiвакiв чи оповiдачiв. Тому питання про особу автора
та його iндивiдуальний стиль не виникало. Головними темами французького
нацiонального епосу були: захист батькiвщини вiд зовнiшнiх ворогiв
маврiв (сарацинiв), норманiв, саксiв; вiрна служба королю, охорона його
прав i усунення зрадникiв; кривавi феодальнi мiжусобицi.
Першi двi теми завжди були пов'язанi з образом доброго й мудрого короля.
У переважнiй бiльшостi поем ним був Карл Великий (768 814), який здобув
багато перемог. В основному монарх поставав в iдеалiзованому виглядi,
завжди справедливим, непереможним у битвi, добрим. Грiзним i суворим був
лише для зрадникiв i ворогiв. Бог допомагав йому в усiх його справах.
Вершина французького героïчного епосу ” Пiсня про
Роланда”. Вона збереглась у кiлькох рукописах. Твiр названо
пiснею, оскiльки вiн адресований слухачам i уславлює
героïчний подвиг.
