Персонаж у комедiï Горi вiд розуму близький Чацкому Софiя Павлiвна Фамусова

Грибоєдов писав про неï: Дiвчина сам не дурна вiддає
перевагу дурневi розумнiй людинi: У цьому персонажi втiлений характер
складний, автор пiшов тут вiд сатири й фарсу. Вiн представив жiночий
характер великоï сили й глибини. Софiï досить довго не везло у
критику. Навiть Пушкiн уважав цей образ невдачею автора: Софiя написана
неясно. I тiльки Гончарiв в Мильоне роздирань в 1878 роцi вперше
зрозумiв i оцiнив по достоïнству цей персонаж i його роль у
п'єсi. Софiя — особа драматичне, вона персонаж
побутовоï драми, а не соцiальноï комедiï
Вона — так само як i Чацкий — натура жагуча, живуча сильним
i сьогоденням почуттям. I нехай предмет ïï страстi вбоге й
жалюгiдний — це не робить ситуацiю смiшний, навпроти,
поглиблює ïï драматизм. У кращих спектаклях акторки в
ролi Софiï грають любов. Це в нiй саме головне, це формує
лiнiю ïï поводження. Мир для неï подiлений надвоє:
Молчалин i всi iншi. Коли немає обранця — всiєï
думки тiльки про швидку зустрiч. У Софiï втiлилася сила першого
почуття, але в той же час любов ïï нерадiсна й невiльна. Вона
прекрасно усвiдомлює тому, що обранець нiколи не буде прийнятий
ïï батьком. Думка про це затьмарює життя, Софiя вже
внутрiшньо готова до боротьби. Почуття настiльки переповняють душу, що
вона сповiдається у своïй любовi, здавалося б, зовсiм
випадковим людям: спочатку служницi Лiзi, а потiм i зовсiм самiй
невiдповiднiй людинi — Чацкому. Софiя настiльки закохана й
одночасно обтяжена необхiднiстю постiйно таïтися вiд батька, що
ïй попросту змiнює здоровий глузд. Сама ситуацiя
позбавляє ïï можливостi мiркувати: Так що менi до когодо
нихдо всiєï вселенни Софiï iз самого початку вже можна
поспiвчувати. Але у виборi ïï стiльки ж волi, скiльки й
зумовленостi. Вона вибрала й полюбила людини зручного: м'як, тихого й
покiрливого (таким з'являється Молчалин у ïï
характеристиках).
Софiя, як ïй здається, ставиться до нього здраво й критично:
Звичайно, немає в ньому цього розуму, Що генiй для iнших, а для
iнших чуму, Що швидкий, блестящ i незабаром опротивит: Так чи такий
розум сiмейство ощасливить Iмовiрно, ïй здається, що вона
надiйшла дуже практично. Але у фiналi, коли вона стає мимовiльним
свiдком залицяння Молчалина за Лiзою, вона уражена в саме серце, вона
знищена — це один iз самих драматичних моментiв п'єси. Як же
трапилося, що розумна й глибока дiвчина не тiльки зволiла Чацкому
негiдника, бездушного кар'єриста Молчалина, але й зробила
зрадництво, пустивши слух про божевiлля люблячоï ïï
людини
Вiдволiчемося вiд Софiï й згадаємо iншу лiтературну
героïню — Марью Болконскую з Вiйни й миру. Згадаємо, як
батько щодня давав ïй уроки геометрiï, у якiй бiдна князiвна
так i не змогла розiбратися. Чи не так потрiбна була ця геометрiя
Марiï Болконской
Нi, розумiє. Князь прагнув навчити дочка мислити: адже математика
розвиває логiчне мислення. Змушуючи князiвну вивчати математиковi,
князь лише шукав шляхи нового виховання, тому що бачив всю згубнiсть
того утворення, що одержували дворянка^-дворянки-дiвчини-дворянки його
епохи. В Горi вiд розуму є вичерпне визначення такого утворення:

Беремо ж побродяг i в будинок, i по квитках, Щоб наших дочок усьому вчити, всьому И танцям! I пенью! I нiжностям! I подихам! Начебто в дружин ïх готовимо блазням

Як чiтко сформульованi в цiй гнiвнiй реплiцi вiдповiдi на основнi питання виховання: хто вчить, чому й навiщо. I мовлення не про те, що Софiя i ïï сучасницi були сiрими й не утвореними: вони знали не так вуж i мало. Справа в iншому: вся система жiночого утворення мала кiнцевою метою дати дiвчинi необхiднi знання для вдалоï свiтськоï кар'єри, тобто для благополучного замiжжя. Софiя не вмiє думати — от у чому ïï лихо. Не вмiє вiдповiдати за кожний свiй крок. Життя свою вона будує по загальноприйнятих зразках, не прагнучи знайти свiй шлях. З одного боку, ïï виховую книги
Вона зачитується сентиментальними iсторiями любовi бiдного юнака й
багатоï дiвчини. Захоплюється ïхньою вiрнiстю,
вiдданiстю. Молчалин так схожий на романтичного героя! Немає
нiчого дурного в тiм, що юна дiвчина хоче почувати себе героïнею
роману. Погано iнше — вона не бачить розходження мiж романтичним
вимислом i життям, не вмiє вiдрiзнити щире почуття вiд пiдробки.
Вона^-те любить. Але ïï обранець лише вiдбуває
повиннiсть. З iншого боку, Софiя неусвiдомлено будує своє
життя вiдповiдно до загальноприйнятоï моралi. У комедiï
система жiночих образiв представлена так, що ми бачимо як би весь
життєвий шлях свiтськоï дами: вiд дiвоцтва до глибокоï
старостi. Вiд князiвен Тугоуховских до графинi бабусi. Такий удалий,
благополучний шлях свiтськоï дами, зробити який прагне будь-яка
панянка — i Софiя теж: замiжжя, роль суддi у свiтських вiтальнях,
повага навколишнiх — i так до того моменту, коли з балу так у
могилу. I для цього шляху Чацкий не пiдходить, а от Молчалин —
просто iдеал! I як це нi трагично, вiдмовившись вiд Молчалина, Софiя не
вiдмовиться вiд молчалинского типу. Згадаємо сцену розриву
Софiï з Молчалиним. Ображена, принижена Софiя жене вiд себе
невартого коханого. I все-таки в неï виривається:

будьте ради, Що при побаченнях iз мною в нiчнiй тишi Трималися бiльше ви боязкостi у вдачi Чим навiть удень, i при людях, i въяве У вас менше зухвалостi, чим кривизни душi

Навiть це кривизна душi, що доставила Софiï такий страждання, лякає ïï менше, нiж зухвалiсть — визначальна якiсть Молчалина. Все життя свiтла побудоване на криводушностi — тому так легко пiшли Софiя на пiдлiсть, розпустивши слух про божевiлля Чацкого. А от зухвалостi свiтло не приемлет. Розчарувавшись у Молчалине, Софiя продовжує цiнувати його боязкiсть: вiрний стан того, що наступний ïï обранець не многим буде вiдрiзнятися вiд Молчалина. Софiя, безумовно, — натура неординарна: жагуча, глибока, самовiддана. Але всi кращi ïï якостi одержали страшний, виродливий розвиток — от чому воiстину драматичний образ головноï героïнi Горя вiд розуму.Кращий аналiз образа Софiï належить И. Гончарову.
У статтi Мильон роздирань вiн зрiвняв ïï з Тетяною
Ларiноï, показав ïï силу й слабiсть. I головне, оцiнив у
нiй всi достоïнства характеру реалiстичного. Двi характеристики
заслуговують на особливу увагу: Софiя Павлiвна iндивiдуально не
аморальна: вона грiшить грiхом невiдання й слiпоти, у якому жили все: Це
— сумiш гарних iнстинктiв з неправдою, живого розуму з вiдсутнiстю
всякого натяку на iдеï й переконання, плутанина понять, розумова й
моральна слiпота — все це не має в нiй характеру особистих
порокiв, а є як загальнi риси ïï кола.
Все це вiчна недосконалiсть людей i миру чудово описаний у безсмертнiй
комедiï Грибоєдова Горi вiд розуму Грибоєдов
створює целую галерею негативних образiв: Фамусов, Молчалин,
Репетилов, Скалозуб i т.д. Вони як би увiбрали в себе всi негативнi риси
розвитку сучасного имобщества.
Але всiм цим героям поодинцi протистоïть головний герой
комедiï — Олександр Андрiйович Чацкий. Вiн приïхав у
Москву, з далеких мандрiвок возвратясь, тiльки заради Софiï,
своïй коханiй. Але, повернувшись у нiколи рiдний i улюблений
будинок, вiн виявляє дуже сильнi змiни: Софiя холодна, зарозумiла,
дратiвлива, вона бiльше не любить Чацкого.
Намагаючись знайти вiдповiдь на своє почуття, головний герой
волає до колишньоï любовi, що до його вiд'ïзду була
взаємноï, але все напрасно. Всiєï його спроби
повернути колишню Софiю терплять повне фiаско. На всi палкi мовлення й
спогади Чацкого Софiя вiдповiдає: Хлоп'яцтво!. Iз цього
починається особиста драма парубка, що перестає бути вузько
особистоï, а переростає в зiткнення закоханоï людини й
усього фамусовского суспiльства. Головний герой один виступає
проти армiï старих воïнiв, починаючи нескiнченну боротьбу за
нове життя й за свою любов
Вiн зiштовхується iз самим Фамусовим i сперечається з ним iз
приводу образа й шляхи життя. Хазяïн будинку визнає
правильнiсть життя свого дядюшки: Максим Петрович: вiн не те на срiблi,
На золотi едал, сто чоловiк куслугам.
Зовсiм ясно, що й сам вiн не вiдмовився б вiд такого життя, тому вiн i
не розумiє Чацкого, що вимагає служби справi, а не особам.
Любовний i соцiальний конфлiкти з'єднуються, стаючи єдиним
цiлим. Для героя особиста драма залежить вiд вiдношення суспiльства до
нього, а суспiльна ускладнюється особистими вiдносинами. Це
вимотує Чацкого й, у результатi, для нього складається
мильон роздирань по влучному вираженню Гончарова.
Стан невизначеностi в життi приводить його в шаленство. Якщо на початку
дiï вiн спокiйний i впевнений у собi: Нi, нинi свiтло вуж не
такий… Вольнее всякий дихає И не поспiшає вписати в
полк блазнiв, У заступникiв позiхати на стелю. З'явитися помовчати,
пошаркать, пообiдати, Пiдставити стiлець, поднесть хустка
Те в монолозi на балi в будинку Фамусова видна вся неврiвноваженiсть
душi й розуму. Вiн виставляє себе посмiховищем, вiд якого все
шарахаються. Але, одночасно, його образ дуже трагичен: весь його монолог
— наслiдок нещасноï любовi й неприйняття суспiльством тих
думок i почуттiв, тих переконань, якi Чацкий вiдстоює протягом
всiєï комедiï
Пiд вагою мильона роздирань вiн ламається, починає
суперечити здоровiй логiцi. Все це спричиняє зовсiм неймовiрнi
чутки, якi здаються необґрунтованими, але все свiтло говорить про
ïх: З розуму зiйшов, ïй здається, от на! Недарма Стало
бути… Iз чого б взяла вона! Але Чацкий не тiльки не
спростовує слухи, але всiма силами, сам того не вiдаючи,
пiдтверджує ïх, улаштовуючи сцену на балi, потiм сцену
прощання iз Софiєю й викриття Молчалина: Ви правi, з вогню той
вийде непошкоджений, Хто з вами година пробути встигне, Подихає
повiтрям одним, Верб кому розум уцелеет… Геть iз Москви! Сюди я
бiльше не ïздець, Бiгу, не оглянуся, пiду шукати по свiтлу Де
ображеному є почуттю куточок! У поривi страстi наш герой не раз
грiшить проти логiки, але у всiх його словах є правда —
правда його вiдносини до фамусовскому суспiльства. Вiн не боïться
говорити все всiм в очi й справедливо обвинувачувати представникiв
фамусовской Москви в неправдi, святенництвi, лицемiрствi. Вiн сам
— яскравий доказ того, що вiджил i хворе закриває дорогу
молодому й здоровому
Образ Чацкого залишається незакiнченим, рамки п'єси не
дозволяють до кiнця розкрити всю глибину й складнiсть натури цього
персонажа. Але iз упевненiстю можна сказати: Чацкий змiцнився у
своïй вiрi й, у кожному разi, знайде свiй шлях у новому життi. I
чим бiльше буде от таких Чацких на шляху Фамусових, Молчалиних i
Репетилових, тим слабкiше й тихiше будуть звучати ïх голосу
.