Лiричнiсть поезiï В. Симоненко

Лiричноï поезiï взагалi протипоказаний занадто причепливий
аналiз, старання пояснити кожний троп, кожний образ, часто й так цiлком
зрозумiлий навiть дiтям. Розбирати досить докладно поезiю В. Симоненко,
прозору щодо форми, засобiв образностi, особливо небажано. Поетично,
образно сказав про свою любов поет у вiршi Украïнi. Нехай учнi
подумають кiлька хвилин i знайдуть образи, у яких найбiльше глибоко
розкривається головна думка цiєï поеми. Можна прочитати
весь або уривки вiрша Грудочка землi, показати, як першi зерна любовi до
рiдного краю засiваються в людськiй душi, коли ще маленька дитина
любується природою, серед якоï стане:

• Ще в дитинствi я ходив у трави,
• У шумнi трепетнi лiси,
• Де дуби мовчали величаво
• У крапельках ранньоï роси

Краса природи зливається iз красою рiдного слова, пiсень, замрiян i нiжних, у яких дзенькало щастя непочате, а спiвали цiєï пiснi дiвчини, як iшли в поле на жнива. Цi прикмети — чудова природа , пiсня, робота, люди, чеснi й роботящi, i є те, що становить свiтлий образ Батькiвщини, з якоï поет хоче дiлити радiсть, турботи й сум. I в його груди стукає, як серце, грудочка улюбленоï землi. Тут доцiльно згадати Баладу про колосок Малишко, про те, як, iдучи на фронт, боєць взяв грудочку рiдноï землi й вiд солдатського поту й кровi проросла з ïï колосок, що нагадав рiдний край, будинок i колосся в залишеному полi. Вiрш Украïнi — це поетична декларацiя, у якiй автор говорить про свою єднiсть iз Украïною, з ïï долею. Оптимiстично, пiднесено й щиро звучить вiрш Люди — прекраснi, у якому поет розкриває свою спрагу до життя, творчостi , любовi до рiдноï землi i ïï людей:

• Люди — прекраснi
• Земля — начебто казка
• Кращого сонця нiде немає.
• Загруз я по серце
• У землю грузько.
• Вона мене щiльно тримає

Тут метафора загруз по серце в землю розкриває тiсний зв'язок поета з рiдною землею. Вiн призиває не бути байдужим, залишити про себе добру пам'ять, щоб не сказали люди — ïх на землi не було. Тому й попереджає лiричний герой недругiв вiдiйдiть, а друзiв просить почекати на шляху. Отже, коли людина говорить iз мати^-украïною, те й всi iншi краïни — америки, росiï (маленька буква означає тут не зневагу до названих краïн, а узагальнення) повиннi не втручатися в цю розмову. Поет немов клянеться у вiрностi Батькiвщинi, прагне вiддати ïй усе: роботу, творчiсть, усього себе:

• Заради тебе перлиною в душi сiяю,
• Заради тебе мислю й створюю…
• И заключний акорд вiрша:
• Я проллюся крапелькою кровi
• На твiй червоний прапор

Цi рядки писалися в роки, коли звучали облуднi обвинувачення в нацiоналiзмi. Отож занадто курнi критики вчепилися за перебiльшене почуття нацiонального, за зневагу до братньоï Росiï, згадування про яку, як бачимо, у вiршi нi, i друкувалося воно без декiлькох строф. Зараз, вiдтворене повнiстю, воно звучить як високопатрiотичний добуток, захоплює безмежною любов'ю до Украïни, щирiстю почуття. Сила його в цьому, а також у простотi образностi форми — тiєï простоти, за якоï ховається напружена робота, що i свiдчить про теперiшню художню досконалiсть. У вiршi Украïна виступає не в якiйсь хуторянськiй околицi, а у свiтових просторах. I боротьба за ïï незалежнiсть, за ïï життя й права гримить над миром. Боротьба ця нелегка, що пiдкреслює епiтет зла битва. Роздуму над гiрким минулим, тривога за сучасне, оскiльки вже було видно, що короткочасна ейфорiя вiдлиги перемiняється морозами, змушували поета задуматися й над тим, що є першопричиною зла, хто винний у пережитiй трагедiï. Ще у вiршi Пророцтво 17-го року В. Симоненко гнiвно звертається до катiв i тиранiв з попередженням про прийдешню кару
Цiй же темi присвячений вiрш Де зараз ви, кати мого народу?, що
звучить, з одного боку, як гнiвна iнвектива катам, перевертням i
приблудам, а з iншоï, як твердження вiчностi, безсмертя
украïнського народу. Це вiрш високоï шевченкiвськоï
напруги, поетична декларацiя, експресивноï, сповненоï
твердоï вiри в майбутнє рiдного краю