Кохання на прикладi творчiстi росiйського поета Олександра Блока
Я здавна глибоко захоплювався творчiстю росiйського поета Олександра
Блока. Його символiстськi твори неодмiнно викликали в мене враження
таємничостi, мiстичностi. Саме такою уявляв собi його долю.
Здавалась вона менi незвичайно романтичною, сповненою солодкого
страждання i великого кохання . Я не раз змальовував у власнiй уявi
образ Прекрасноï Незнайомки, яка полонила серце видатного художника
слова.
Тiльки згодом збагнув, що в тому образi, мабуть, не варто шукати
прозаïчноï конкретики, у ньому органiчно поєдналися риси
кiлькох дiвчат та жiнок, яких знав i цiнував Блок. Єлизавета
Пiленко була, напевно, однiєю з них. Поета, очевидно, приваблювала
в цiй молодiй особi чистота й безпосереднiсть ïï свiтлих
почуттiв, почасти дитяча вiдданiсть коханому, .недосяжнiсть якого вона,
здається, усвiдомлювала.
Менi б дуже хотiлося зустрiти подiбну дiвчину. Я бажав би, щоб
моє серце також взяла в полон Прекрасна Незнайомка. Мрiю про
сильне кохання, про гострi емоцiï та свiжi почуття, про щасливi
митi, хвилини, днi, роки усвiдомлення того, що тебе люблять, що ти
комусь потрiбен, що ти в цьому свiтi не один, що з дорогою людиною тебе
чекає неповторне майбутнє . Кохання має виняткову
властивiсть з'являтися непрохано i надовго оселятися у людськiй душi.
Воно не знає нi вiкових, нi расових, нi станових меж; приносить
частiше страждання, анiж спокiй, але незмiнно супроводжується
радiстю потаємного i неземним щастям. Менi iмпонує тiльки
кохання, що органiчно злилося з непорушною вiрнiстю i довготерпiнням.
Жертвеннiсть заради любовi це, на мiй погляд, бiльший подвиг, нiж навiть
якийсь вiдчайдушний вчинок. Щиро захоплююсь мужнiстю Лесi Украïнки
, яка, хвора сама, полинула до коханого Сергiя Мержинського, аби бути з
ним в його останнi днi. Щоб зробити ïх свiтлими, зовсiм не дбала
про себе, не спала вночi, виснажувалася фiзично й морально i навiть
писала диктованi Сергiєм листи до дiвчини, в яку той був
закоханий!
Я захоплююсь коханням, яке не зважає на безглуздi суспiльнi
умовностi, для якого в людинi понад усе ïï душа. Гетьмана
Iвана Мазепу i його улюбленицю Мотрю Кочубеïвну роздiляв бiльш, нiж
поважний вiк, що вимiрювався кiлькома десятками рокiв; мiж ними глухою
стiною стали незгода Мотриних батькiв, зокрема егоïстичний
деспотизм матерi i страта Петром I батька за зраду Мазепi. Але ïх
поєднала неймовiрна сила, наймення якiй Любов. Комусь може
видатися смiшною i наïвною прив'язанiсть старого украïнського
правителя до дiвчини, але його листи до Мотрi сповненi такого
неповторного кохання, що навряд чи можуть кого-небудь залишити байдужим.
Це швидше навiть короткi записочки, але ними Мазепа сказав дiвчинi
бiльше, нiж цiлi томи трактатiв про любов: “Моє серденько,
мiй квiте рожевий! Сердечно вiд того болiю, що недалеко вiд мене
ïдеш, а я не можу очиць твоïх i личка бiленького видiти, через
сей листочок кланяюся, всi членики цiлую люб'язно”. Мотря не
зрадила своєму благодiйнику i в найважчi для нього та для
батькiвщини хвилини, стала однiєю з найгероïчнiших оборонниць
Мазепиноï столицi Батурина вiд московських зайд.
Менi iмпонує така романтична вiдданiсть, яка дозволяє
забути про вiк i про суспiльний стан особи, а сповна вiддатися
найприємнiшому з чарiв людського життя. Тож нехай нiколи не
страждає наше суспiльство вiд ворожнечi i лютi, хай панує у
ньому непереможна Любов, схожа на ту, яку переживали Мати Марiя, Леся
Украïнка, Iван Мазепа та Мотря Кочубеïвна.
