Поетизацiя наукових вiдкриттiв у лiрицi бароко

У вiршi Ф. Прокоповича є цiкава iнформацiя про духовний клiмат
доби бароко. З одного боку, украïнський поет справедливо
обурюється тим, що папа ганьбить безсоромно iм'я Галiлееве: попри
те, що видатний астроном не був анi богословом, анi атеïстом
(нiкого не намовляв вiри у Бога не йнять), не зазiхав на папський
престол (не хотiв вiн одняти у тебе престол твiй) i взагалi не втручався
у справи церкви (до святих володiнь йому дiла немає). Однак, з
iншого боку, ганьблячи iм'я (учення) Коперника й Галiлея, папа керувався
своєю логiкою.
Адже варто було офiцiйно визнати нескiнченнiсть Всесвiту та множиннiсть
свiтiв, як влада Риму у свiтi почала б танути, мов снiг (що згодом i
сталося, незважаючи на всi зусилля церкви). Отже, хотiв того Галiлей чи
нi, а об'єктивно вiн таки сiяв зерна сумнiву щодо iснування Бога й
втручався в справи церкви (святi володiння), своєрiдно зазiхаючи
на папський престол!
У тому-то й суть ключового духовно-iдеологiчного конфлiкту
тiєï доби, що, як мовилося, вiра вступила в гостре й
непримиренне протистояння з наукою. Ну як могла освiчена людина XVII ст,
знаючи про вчення Коперника та Галiлея, спостерiгаючи схiд i захiд Сонця
та чергування пiр року, повiрити, що Земля нерухома й пласка? Саме тому
Галiлей, якого iнквiзицiя погрозами застосування тортур i спалення на
вогнищi примусила публiчно зректися своïх наукових поглядiв
(заткнула йому рота), якось саркастично вигукнув:Аби знищити вчення
Коперника, мало комусь заткнути рота.
I небо раптом у полон взяла.
Яка на небо лiзти нам потреба?
Вже ми стягли собi на землю небо
I загнуздали табуни зiрок, Щоб нам корився ïх химерний крок.
А як Земля?
До кулi ще подiбна?
Нi, встала Тенерiфе скеля срiбна
Загрозливо звела величний пiк
I Мiсяцю от-от прохромить бiк.
Переклад Д. Иавличка