Iдея безсмертя в романi М. Стельмаха Правда й несправедливiсть
Людина все життя, усе столiття шукала правду. Знаходив i втрачав, i
знову шукала, тому що без правди не слiд жити на землi. Тому М. Стельмах
у своєму романi Правда й несправедливiсть i пiднiмає iдею
торжества, iдею безсмертя правди, безсмертя народу. З його сторiнок
з'являється передi мною у всiй своïй величi й красi —
мiй народ, що створював iсторiю. Ця iсторiя замiшана на сльозах i
знущаннях, на стражданнях i кровi, але з ïï будується
величне спорудження, назва якому — Правда. В украïнському
фольклорi здавна живе легенда про Марка Проклятому, покараному
безсмертям.
У романi Стельмаха це безсмертя добуте в незлiчимих боях: боях на
фронтi пiд час вiйни, боях на господарському фронтi, боях iз
кривдниками, пiдлабузниками й нехлюями — боях за Правду. Це
безсмертя Марко черпає в безсмертi народному, у своïй
безмежнiй любовi до Батькiвщини: напевно, тому й вижив, що бачив не хижi
химери й страх, нацiленi, спрямованi на людське серце, а тиху матерiв з
немовлям…. А Батькiвщина — це й народ, це й батько з
матiр'ю. Трагiчно загинув у боï з денiкiнцями Трохим Безсмертний.
На його могилi iз хреста виросла верба. I з тих пор, напевно, i винiс
Безсмертн-Син свiтлу любов до правди й чорну ненависть до
несправедливостi. Марко начебто понiс у життя невисловленi батькiвськi
заповiти — найбiльше любити людей i рiдну землю. Марко й справдi
безсмертний: безсмертний у своïй любовi до людей, у своïх
турботах про ïх. Побачивши, що зустрiчними планами в людей
забирають останнє, вiн, виконавши хлiбоздавання, залишок зерна
роздає людям. Але Антон Безбородько це вважає злочином. Отут
i зштовхнулися правда й несправедливiсть, щоправда, замiшана на людських
сльозах, i несправедливiсть, побудована на ненавистi до людей, на
заздростi. Хто з них переможе, хто знайде сили вистояти? Марко
Безсмертний знаходить у собi сили боротися, боротися в будь-якiй
ситуацiï. З наганом примушує вiн Безбородько лiзти в крижану
воду, щоб той зрозумiв, що вчиняє злочин, примушуючи дiвчин i
жiнок мочити коноплi в такий холод. Уповноваженого з областi Киселю
Марко не побоявся прогнати з поля, коли той для вiдомостi наказав
передчасно починати жнива. Вiн не мовчить, тому що вiдчуває, що
робить правильно, що вiд цього покращиться життя простого трудiвника-
колгоспника. За це Марка дуже цiнують люди, називають його сьогоденням
головою, тому що у головi й у душi має поняття й про землю, i про
людей, i про коней, i про хлiб святому, i про рибу у водi, i про птаха в
небi, i про вдову нещасноï, i про сироту безрiдноï. Цей
правдошукач мрiє й робить усе для того, щоб люди скорiше перейшли
жити в теперiшнi будинки, а не плакали в землянках, щоб завжди на столi
був хлiб, щоб удови не вiдчували себе зовсiм нiкому не потрiбними, щоб
щасливими росли дiти, щоб вони вчилися. Коли настане такий час, тодi, на
думку Марка, правда переможе. На щастя, вiн не один, у нього є
однодумцi. Це й Григорiй Заднiпровський, i конюх дiд Євмен, i
секретар райкому Борисенко, i глава сусiднього колгоспу Броварник. Не
приймають цi люди фашизму, що скалiчив життя багатьох людей, не
приймають несправедливiсть, що робить iз людини раба: Те будь проклятi
навiки те срiбло й золото, з якого вилуплюються гитлери, будь прокляте й
те насiння, з якого з'являються кати й убивцi, будьте проклятi й
тi…, якi не вмiють любити людини, його рiд, його звичайнi земнi
турботи, радостi й високi пориви. Хiба такi люди можуть програти хоча б
одну битву? Не можуть, тому що веде ïх уперед почуття обов'язку
перед людьми, вiдчуття правильностi ïхнiх дiй, думки про правду,
про безсмертя. Цi думки допомагали Марку в роки вiйни, пiдтримували пiд
час висновку у в'язницi й на пленумi райкому, пiд час рiшення складних
проблем
Цi думки не дали зламатися Григорiєвi Заднiпровському в
турецькiй в'язницi й за украïнськими ґратами. Вони надихнули
його написати книгу, у якiй правда є хоча i гiркоï, i
нелегкоï, i напiвголодноï… але це правда. У життi, де
перемагає, трiумфує правда, немає мiсця
несправедливостi й кривдникам — тому всiх ïх зняте з посад
або вони арештованi. Тому що правда буде жити вiчно! Якими б не були
важкими випробування, суворими помилки, страшними спогади, правду не
примусиш зiгнутися, як жебрака пiд чужими тинами, тому що вона буде
завжди панувати на землi. Вона ввiйде в безсмертя, як ïï син
Марко, якому ще при життi був установлений пам'ятник. Вiн i його друзi
знають, що життя прекрасне. Але необхiдно, я думаю, затвердити
справедливiсть, жити по правдi — без болю й сорому
