Другоряднi героi трагедiï Шекспiра Гамлет

Майже кожен другорядний герой трагедiï Шекспiра, реалiзуючи свою
життєву мету, потрапляє в ситуацiю протистояння з Гамлетом.
Утворi є кiлька яскравих прикладiв, якi свiдчать про смертельну
рiшучiсть молодого героя реалiзувати своє завдання i прискорити
прихiд та становлення нового. На шляху захисту моралi першою жертвою
Гамлета стає Полонiй — канцлер колишнього i теперiшнього
короля.
До оечi, Полонiй свого часу теж, як Гамлет, Розенкранц i Гiльденстерн,
навчався в унiверситетi. Тобто, надумку драматурга, сама по собi
освiченiсть не утримує людину вiд пiдлостi та зради, не
гарантує автоматичного морально акцентованого формування
внутрiшнього свiту, розвитку чи змiцнення духовностi його володаря. Усе
життя намагаючись прислужитися своïм володарям (байдуже, кому
— Гамлету чи Клавдiю), Полонiй у своєму бажаннi бути при
владi доходить до краю, навiть смерть вiн прийме за короля. Ляльковiсть
ситуацiï унаочнює фантасмагорiю мрiï вельможi: за
хвилину до смертi його прийняли за короля!
Полонiй — iстинний васал, вiн виконує волю свого сюзерена,
проте ревно охороняє i власнi iнтереси. Царедворець зi стажем, вiн
легко нехтує моральними правилами, формально згадуючи про них
тiльки в ритуальнiй батькiвськiй розмовi. Канцлер не вважає, що,
збираючись пiдслуховувати розмову Гамлета та королеви, вiн порушує
якiсь правила. Вони для нього взагалi не є чимось суттєвим,
тобто чимось таким, за що людина може поплатитися життям. Для нього
важливе iнше: дiзнатися, що в думках принца, та прислужитися королю. Але
Гамлет живе за iншими правилами. Принц упевнений: похитнеться мораль
— згине держава, i тому бере на себе вiдповiдальнiсть за все, що
вiдбувається: “Наш вiк звихнувсь. О доле зла моя! Наш вiк
повинен виправити я”. Гамлет убиває Полонiя випадково. Проте
рiшучiсть убити того, який пiдслуховує чужi розмови, є
свiдченням впевненостi героя у своєму правi боротися за дотримання
мо -ральних правил навiть у такий спосiб. Дiзнавшись про помилку (за
ковдрою — не Клавдiй, а Полонiй),принц сприймає смерть
канцлера лише як справедливе покарання за пiдлий вчинок.
Гамлет вважає, що вiн дiє за дорученням Бога. Думка про
власну вiдповiдальнiсть за скоєне з'являється, проте вона не
чiтко структурована.
Герой здогадується, що йому доведеться вiдповiдати, проте не
замислюється над тим, яким чином вiн заплатить за скоєне.
Через деякий час, намагаючись уберегти, врятувати вiд отрути двору та
тиску суспiльства кохану Офелiю, принц уб'є ïï вiру в
кохання як порятунок, зруйнує ïï духовний свiт. Загибель
Офелiï деякою мiрою стане наслiдком, своєрiдним рахунком,
який Небо пред'явить Гамлету. Пiзнiше рука Гамлета наблизить i смерть
Лаер-та.
Смерть Офелiï i Лаерта — остання сторiнка iсторiï родини
Полонiя. Чи не є це своєрiдним покаранням Провидiння?