Багатство художнiх образiв у творчостi Григорiя Сковороди

Прямi й опосередкованi поняття дуже широко використає Григорiй
Сковорода , взявши ïх iз Закону Божого, тобто Бiблiï, або миру
символiв, як ïх називає сам автор. Iснує одне велике
коло (макрокосм), всесвiт, що постiйно рухається по своïй
траєкторiï, у нiй укинуте коло малий — людин, що теж
повинен рухатися не зупиняючись, разом iз всесвiту, якщо одне коло
зупиниться нехай хоч на мить, те це й буде кiнець всьому iснуванню,
кiнець буттю
Ми зустрiчаємо коло в образi змiя в кiльцi, де глава йому початок,
а хвiст кiнець. Скручуючись у кiльце, вiн i представляє
об'єднання початку й кiнця, або початкову й кiнцеву букви
грецькоï абетки: альфи й омеги
Але образ плачучи й образ веселого серця, є двома рiзними
поняттями, двома кiнцями одного цiпка, ми не можемо сказати, що вони
дiлять мир навпiл, тому що вони є один цiпок, а також
характеризують одне поняття не матерiального, а невидимого миру, а саме
людськi почуття, якi самi по собi є нейтральними, i лише
схильнiсть людини до того iншого кiнця цiпка зображує перед нами
це почуття, то в позитивному те в негативному свiтлi. Тут безвихiдностi
немає. Лише треба мати контроль над почуттями й страстями. I таки,
шляхом подолання всього є прагнення людини вiдшукати iстину, а
знайшовши, тим самим наблизитися Кбогу.
Бог є непереборним, недосяжним, i незбагненним людським зiпсованим
розумом. Вiн є всюдисущим, всi проникливим для людини й усього
живого, першим чудом iз чудес. Весь всесвiт, все життя або, як його
називає Сковорода хаос морський, розташований за певною
iєрархiєю. Якщо добре придивитися то побачимо цей малюнок у
пiрамiдальнiй формi самого широкого кола, що представляє земну
кулю, тобто це коло ще й знизу має кулю, сферу, до самого вищого
щабля цiєï пiрамiди, до ïï вершини, на якiй i
перебуває генiальне Боже створення, тобто людина, але вiн прагне
бути на цiй висотi не заради власноï досконалостi всiх своïх
примх, а людина, що прагне до зближення з Богом, тому й коштує на
самiй верхiвцi пiрамiди
Бiля пiднiжжя цiєï пiрамiди перебуває море хаосу з
бiльшими хижими хвилями, але чим бiльше людина тягнеться до Бога, тим
вище вiн коштує на пiрамiдальнiй драбинi, i тем далi вiн вiд цих
жадiбних хвиль, тем не доступнiше вiн є для них, а вгорi й навколо
обвиває нас iз усiх бокiв, проникаючи вглиб усього iснуючого й
живого, до самих сакральних куточкiв кожного створення, наш Творець,
Бог. Тому i є кожна наша дiя ïм кероване, тому й стає
Вiн, коли потрiбно, нам на перешкодi, щоб не викинули чогось жахливого,
чого б неможливо було вже виправити. Коли щабель такоï
iєрархiчноï пiрамiдки, крiм нижнього, тобто земноï кулi,
є у виглядi кiнця, але iз гранями багатокутника, але
правильноï форми, симетричного. Саме цi гранi, або ребра, i є
шляхами нашими, що зрештою зближають нас iз Iстиною. Тому подивившись
уважно й пильно на цi гранi, з вiдвертим серцем ми бачимо, що вони не
всi пологi, а деякi з них крутi, майже вiдсiчнi, тому вони й отпугивают
людини, що шукає бiльше простоï дороги для себе. I лише деякi
смiливцi наважуються рватися по стрiмких стежках з вибоïнами, тому
на них важко пiднiматися, але важко злетiти й до кiнця — у
бездонну морську стихiю, а то, що для людей, якi обрали широку, пологу,
гладеньку, але досить слизьку дорогу, пiдйом. Вони падають, а пiднятися
бiльше не мають можливостi, i хвилi з радiстю й зловтiхою, без
попереднього жалю за такими невдахами, поглинають ïх, тягнуть за
собою в безодню й нескiнченне море, у своє кипляче пекло, що
спотворює на зразок зiпсованого дзеркала твердiнь i мiць небесну
Iз цим треба боротися, тому що перебування на днi моря навряд чи
приємне й радiсне. I Господь знайшов цей вихiд для нас, пославши
на землю єдиного свого сина — Iсуса Христа, заради нашого
порятунку. А перед тим обрав ще однiєï людини, крiм того,
— жiнку, для боротьби з пеклом диявольським, Мати Христову —
Марiю, що первородний грiх ïï не торкнувся
На картинах, визнаних свiтлом, Марiю зображують або на кулi земному, як
це бачимо в Григорiя Сковороди, або на мiсяцi, або хмаринi. Але це
нiчого не змiнює, тому що й снопа земна є сферою, i мiсяць
ми бачимо в такому видi, хоча й не завжди,
Iнша сторона його закрита для наших очей тiнню, i хмаринка — це
теж сфери, хiба тiльки небагато химерна, тому що не кожний може вбачати
в нiй символ Небесноï Твердiнi, а також символ вiнця Богородицi на
Царицю неба й землi. Цi вище згаданi сфери, символiзуючи зло,
обвиває змiй, а главу йому душить п'ятоï Богородиця. Саме
таким способом i Сковорода змалював цей образ Богородицi на кулi, що
веде безперервну боротьбу зi спокусою, з дияволом, з пеклом, i морем
хаосу, iз суцiльним безладдям, що панує у свiтi, намагаючись також
провести нас шляхом iстини, дорогою, що не є неможливоï, тому
що нею йшов Христос. Отже кожний має свiй шлях, а потiм, свiй
хрест, що повинен прийматися не як ноша, а лише як очищення власного
єства, через шлях катарсису пройти до Царства Вiчному, до Рiдного
Дому. Очищення серця, насамперед — це своєрiдний ключ у всiй
поетицi пор барокко. Ця душа, цей радiсний пiдйом, що через очищення всi
ближче й ближче наближає до Бога, пiднiмаючись поволi нагору.
Життя Сковорода бачило небагато суб'єктивно, вiн начебто дивився
на багато рокiв уперед, передбачаючи те, що могло б вiдбутися значно
пiзнiше, намагаючись при цьому подать кориснi ради, i не тiльки однiй
людинi, а суспiльству взагалi.
Отже, численними образами й збiрними поняттями наскрiзь пронизана творча
спадщина Сковороди. Найпоширенiшим образом, що вбирає в себе
мiльйони iнших образiв у поетицi Г. Сковороди — це море. Такому
збiрному поняттю море бездонне протиставляється твердiнь небесна:
сонцю — Бог, що веде зiрцi — Марiя, а об'єднанням
людського й земного є Син Божий — Iсус Христос. Культ
поклонiння Богу, синовi Божому, Духовi Святому й Дiвi Марiï є
ще однiєю характерною рисою для барочноï лiтератури також, як
для досить яскравого ïï представника Г. Сковороди