Бiблiя для вiруючих i невiруючих
Уважне ознайомлення з досить численною антирелiгiйною лiтературоюпривело мене до наступних висновкiв:
1. Ця лiтература вражає насамперед своєю неймовiрною
вiдсталiстю. У нiй можна знайти безлiч положень, висловлених у науцi
100-150 рокiв тому й пiсля давно вже рiшуче вiдкинутих
2. У багатьох випадках справа обстоит набагато гiрше: тут
виявляємо масу грубейших перекручень фактiв i зовсiм явних
вимислiв
3. Автори багатьох антирелiгiйних добуткiв виявляють приголомшливе
неуцтво, найчастiше в самих елементарних питаннях. Останнє,
втiм, пояснюється, зокрема, тим, що серед великоï
кiлькостi людей, що пишуть на атеïстичнi теми , немає
жодного не тiльки видатного, але просто рядового вченого
Було розглянуто понад 120 книг i статей антирелiгiйноï пропаганди.
Незважаючи на такий достаток лiтератури, зауваження до неï можна
звести до декiлькох пунктiв, тому що переважна бiльшiсть цих брошур i
статей сумлiнно повторюють один одного. Часом сумлiннiсть ця буває
разючоï
Наприклад, Гур'єв текстуально повторює Ярославського й
Рожицина, що не залишається в боргу, також буквально вiдтворюючи
Ярославського. Подiбних ” запозичень” у рiзних статтях i
книгах виявлене безлiч, хоча я не задавався метою встановити ступiнь
самобутностi переглянутоï лiтератури
Основнi зауваження дозволю собi згрупувати наступним образом
ЧИВОСКРЕВ ХРИСТОС?
Це основне питання всiєï релiгiï, всiєï
фiлософiï, всiх наук, що стосуються людських поглядiв, тому що
воскреснути мiг тiльки Бог. Отже, питання про воскресiння —i це
питання про те, є чи Бог. Не дивно, що майже всi добутки
антирелигиозников ґрунтуються на питаннi про воскресiння, i всi
вони, як ведеться, вiдповiдають на це питання негативно. Вони, можливо,
не уявляють собi, що пiсля деяких найважливiших вiдкриттiв (про ïх
скажу пiзнiше) факт воскресiння Христа визнав не хто iнший, як Фрiдрiх
енгельс. Конкретно, у передмовi до перевидання своïх творiв вiн
пише: “Новiтнi каппадокийские вiдкриття зобов'язують змiнити наш
погляд на деякi деякi, але найважливiшi подiï свiтовоï
iсторiï, i те, що здавалося ранiше вартоï уваги тiльки
мiфологiв, повинне буде вiдтепер залучити й увага iсторикiв. Новi
документи, що скоряють скептикiв своєю переконливiстю, промовляють
на користь найбiльшого iз чудес в iсторiï, про повернення до життя
Того, Хто був позбавлений ïï на Голгофi”.
Правда, цi рядки енгельса залишалися невiдомими в Росiï ще й тому,
що вони жодного разу не були перекладенi на росiйську мову у виданнях
Маркса й енгельса.
За каппадокийскими вiдкриттями, що переконали навiть енгельса, пiшов ряд
вiдкриттiв не менш, а бiльше важливих. Про цьому потiм. Зараз
повернемося до атеïстичноï лiтератури Пiдставою для
антирелигиозников, зокрема, для отрицателей воскресiння, є, як
вони запевняють, вiдсутнiсть свiдчень овоскресении.
Як же в дiйсностi обстоит справа? Чи дiйсно такi свiдчення вiдсутнi?
Один з найбiльше часто виступаючих авторiв, якийсь Дулуман, пише:
“У той час, коли, по навчанню церковникiв, повинен був iснувати на
землi Христос, жило багато вчених i письменникiв: Йосип Флавiй, Остин
Тивериадский, Плексид, Сенека й iн., —i однак всi вони нi слова не
говорять про Христю”.
Я привiв цитату з Дулумана не тому, що вважаю його найбiльш авторитетним
дослiдником даного питання, а тому, що вiн буквально процитував тут
якогось Кандидова, що переписав цi рядки в Раковича, а той, у свою
чергу, взяв ïх у Шахновича, що буквально повторює
Ярославського, тобто, ця загальна думка наших атеïстiв. Правда,
подекуди зустрiчаються невеликi варiацiï: наприклад, хтось
Соколовский до перерахованих Дулуманом письменникам додає Лiберiя
Сулия, а Рожицин i Тарноградский —i Тацита й Баландия. Цим
вичерпується перелiк древнiх авторiв, якi, по утврждению наших
атеïстiв, жили в той перiод i нiчого не написали про Христю. Чи не
так це?
Почнемо один по одному. Про Христю дiйсно не писали нi ОстинТивериадский, нi Либерий Сулий, нi Баландий, але з тiєï
причини, що цих “древнiх письменникiв” нiколи не iснувало.
Нiякого Лiберiя Сулия не було нi в стародавностi, нi в пiзнiшi часи.
Iснував Лаврентiй Сурий, але й вiн жив не в часи Христа, а на десять
сторiч пiзнiше. Ще бiльший конфуз вийшов з “древнiм
письменником” Баландием. Його теж нiколи не було в природi, а був
чернець Боллан, але вiн жив пiзнiше Христа на тисячу п'ятсот рокiв, тому
не дивно, що, описуючи сучаснi йому подiï, вона мiг i не
стосуватися саме воскресiння Христа. Так само вигаданий i Остин
Тивериадский. У лiтературi вiдомий Оссия Твердник, що жив у часи
палестинських подiй, але це зовсiм не письменник, а герой
стародавньоï вiзантiйськоï повiстi, лiтературний персонаж
Отже, цi “древнi письменники” навряд чи можуть прийматися в
розрахунок. Але крiм них атеïсти згадують ще Йосипа Флавiя, Плиния
Старшого, Тацита. Вони, як затверджують атеïсти, теж не залишили
нiяких свiдчень про воскресiння Iсуса Христа. Чи не так це?
Почнемо з Йосипа Флавiя. Вiн один з найбiльш надiйних iсторичних
свiдкiв. Карл Маркс говорив: “Достовiрна iсторiя може писатися
лише на основi таких документiв, як твору Йосипа Флавiя й рiвноцiннi
ïм”.
Крiм того, Флавiй пiд час свого життя мiг також бути в курсi подiй,
описаних у Євангелiï. Нарештi, Флавiй не був послiдовником
Христа, i немає пiдстав очiкувати вiд нього яких-небудь
перебiльшень, вигiдних християнам. Чи дiйсно Флавiй нiчого не говорить
про воскресiння Христа?
Тим, хто це заявляє, варто було б хоч раз у життi заглянути в
уривки його творiв, що вийшли в радянському виданнi Академiï наук
СРСР. Там чорним по бiлому написано: “У цей час виступив Iсус
Христос, людина високоï мудростi, якщо тiльки можна назвати Його
людиною, совершитель чудесних справ; коли по доносi головних у нас людей
Пiлат розiпнув Його на хрестi, похитнулися тi, якi вперше Його
возлюбили. На третiй день Вiн знову з'явився до них живий”. Як же
це в'яжеться iз заявами й завiреннями, що Йосип Флавiй нi слова не
говорить про Христю?
Зроблю невелике застереження. Сто рокiв тому це свiдчення Флавiя було
поставлено пiд сумнiв. Справа була в наступному: спочатку було вiдомо
два варiанти рукопису. В одному з них слова “на третiй день Вiн
з'явився до них живий” були, а в iншому були вiдсутнi. На цiй
пiдставi Б. Бауер ( 1809-1882) , а потiм i його послiдовники вирiшили,
що цi слова були вписанi християнами пiзнiше. Так з'явилася легенда про
iнтерполяцiю в Йосипа Флавiя. Однак пiзнiше були знайденi ще три
варiанти, i цi знахiдки привели до iншого висновку: розбiжностi мiж
першим i другим варiантами пояснюються не впиской у перший варiант, а
втратою сторiнок у другому варiантi, у якому виявилися вiдсутнiми ще два
глави, що з'ясувалося зi знайдених пiзнiше трьох варiантiв, де рядка про
воскресiння Христа присутнi. Крiм цього, дуже важливо ще одна обставина.
Свiтовий учений Ю. Вельгаузен [Вельхаузен, совр., ] разом з iншим
найбiльшим фiлологом Де Сессони привели незаперечний доказ того, що
рядка Флавiя написанi ïм самим. Справа в тому, що Йосип Флавiй
писав дуже своєрiдною мовою, з дотриманням всiх особливостей, так
що пiдробити його неможливо. Але, звичайно, остаточний удар сумнiвам у
дiйсностi рукопису нанесла знахiдка трьох варiантiв його добуткiв.
Перший варiант рукопису був самим старим iз всiх
У цей час нiхто iз учених не повторює домислiв про вписках у
Флавiя. Так що той, хто продовжує це робити, показує, що вiн
вiдстав рокiв на дев'яносто-сто
… Лабириниос у момент воскресiння Христа виявився зi своïми
чиновниками недалеко вiд цього мiсця. Ясно бачили падiння каменю, що
закривав труну, що пiднялася над цим мiсцем незвичайно яскраво сяючу
фiгуру, Лабириниос разом зi своïми супутниками й сторожами кинулися
сповiщати про це владам
… Грек Гермидий [Гермизий], що займав офiцiйну посаду бiографа
правителя Iудеï, писав також i бiографiю Пiлата. Його повiдомлення
заслуговують на особливу увагу по двох причинах. По-перше, вони мiстять
надзвичайно багато надiйних вiдомостей по iсторiï Палестини й Рима
й лягли в основу iсторiï Iудеï. По-друге, Гермидий рiзко
видiляється своєю манерою викладу. Ця людина не здатна
пiддаватися яким-небудь враженням. По визначенню вiдомого iсторика
академiка С. А. Жебельова: “вiн з безсторонньою точнiстю
фотографiчного апарата оповiдав про всiм”. Показання Гермидия
коштовнi ще й тим, що вiн теж пiд час воскресiння перебував поблизу того
мiсця, супроводжуючи одного з помiчникiв Пiлата. Важливо додати, що
Гермидий спочатку був настроєний проти Христа й, як вiн сам
говорив, умовляв дружину Пiлата не втримувати чоловiка вiд смертного
вироку Христу. До самого розп'яття вiн уважав Христа ошуканцем. Тому вiн
за власною iнiцiативою вiдправився уночi проти воскресiння до труни,
сподiваючись переконатися у своïй правотi. Але вийшло iнакше.
“Наблизившись до труни й перебуваючи кроках у ста п'ятдесяти вiд
нього, —i пише Гермидий, —i ми бачили в слабкому свiтлi
ранньоï зорi стражу в труни: два чоловiки сидiли, iншi лежали на
землi, було дуже тихо. Ми йшли дуже повiльно, i нас обiгнала варта,
шедшая до труни перемiнити ту, котра перебувала там з вечора. Потiм
раптом стало дуже свiтле. Ми не могли зрозумiти, звiдки це свiтло. Але
незабаром побачили, що вiн виходить iз движущегося зверху сяючоï
хмари . Воно опустилося до труни й над землею там здалася людина, як би
весь свiтний. Потiм пролунав удар грому, але не на небi, а на землi. Вiд
цього удару стража в жаху пiдхопилася, а потiм упала. У цей час до труни
праворуч вiд нас по стежцi йшла жiнка, вона раптом закричала:
“Вiдкрилося! Вiдкрилося! “. И в цей час нам стало видно, що
дiйсно дуже великий камiнь, привалений до входу в печеру, як би сам
собою пiднявся й вiдкрила труна [вiдкрив вхiд у печеру труни]. Ми дуже
злякалися. Потiм, якийсь час через, свiтло над труною зник, стало тихо,
як звичайно. Коли ми наблизилися до труни, то виявилося, що там уже
немає тiла похованоï людини”.
Показання Гермидия цiкавi ще з однiєï сторони. Вiн пише, що
незадовго до страти Христа в Iудеï повиннi були чеканити монету з
бiльшим зображенням кесаря [Тиверия] з однiєï сторони й з
маленьким зображенням Пiлата з iншоï сторони. У день суду над
Христом, коли дружина Пiлата послала до нього людей, через якi
переконувала чоловiка не виносити смертного вироку, вона запитувала
його: “Чим ти надолужиш свою провину, якщо засуджений тобою дiйсно
Син Божий, а не злочинець? “. —i Пiлат вiдповiв ïй:
“Якщо Вiн Син Божий, то Вiн воскресне, i тодi перше, що я зроблю,
—i буде заборона чеканити моє зображення на монетах, поки я
живий”. Треба пояснити, що бути зображеним на монетах уважалося в
Римi дуже високою честю. Своя обiцянка Пiлат виконала. Коли було
встановлено, що Христос воскрес, Пiлат дiйсно заборонив зображувати себе
на монетах. Це повiдомлення Гермидия повнiстю пiдтверджується
речовинними доказами. З римськоï нумiзматики вiдомо, що в
Єрусалимi в цей час були виготовленi монети iз зображенням кесаря
з однiєï сторони й без зображення Пiлата з iнший [сталi
чеканити монети тiльки iз зображенням кесаря].
… Сирiєць Ейшу [ейшу], вiдомий лiкар, близький до Пiлата й
лечивший його… ставиться до числа найбiльш видатних людей свого
часу. Видний медик свого часу, натуралiст, пользовавшийся найширшою
популярнiстю на Сходi, а потiм i в Римi, вiн залишив добутки, якi склали
целую епоху в науцi. Недарма iсторики науки, у тому числi американський
учений Киггерист, уважають, що Ейшу займає мiсце як лiкар поруч iз
Гiппократом, Цельсом, Галеном, а як анатом —i поруч iз Леонардо да
Вiнчi й Везалием [ 1524-1564 гг. ]; тiльки маловiдома мова , на якому
вiн писав, перешкодив його визнанню. Важливо те, при яких обставинах
Ейшу спостерiгав описане iм. З доручення Пiлата вiн з вечора напередоднi
воскресiння перебував поблизу труни разом з п'ятьома своïми
помiчниками, якi завжди супроводжували йому. Вiн же був свiдком
поховання Христа. У суботу вiн двiчi оглядав труну, а ввечерi по наказi
Пiлата вiдправився сюди з помiчниками й повинен був провести тут нiч.
Знаючи про пророцтва щодо воскресiння Христа, Ейшу i його помiчники-
медики цiкавилися цим ще i як натуралiсти. Тому всi, пов'язане iз
Христом i Його смертю, вони ретельно дослiджували. Уночi проти
воскресiння вони бодрствовали по черзi. З вечора його помiчники лягли
спати, але задовго до воскресiння прокинулися й вiдновили своï
спостереження за происходящим у природi. “Ми всi —i лiкарi,
варта, —i пише Ейшу, —i були здоровi, бадьорi, почували себе
як завжди. У нас не було нiяких передчуттiв. Ми зовсiм не вiрили, що
померлий може воскреснути. Але Вiн дiйсно воскрес, i всi ми бачили це
власними очами”. Далi треба опис воскресiння… Взагалi Ейшу
був скептиком. У своïх працях вiн незмiнно повторював вираження, що
згодом завдяки йому ввiйшло в прислiв'я на Сходi: “Чого я сам не
бачив, то вважаю казкою”.
Як видно з попереднього, всупереч думцi антирелигиозников, свiдчень про
воскресiння Iсуса Христа предосить.
Один з найбiльших у свiтi знавцiв античностi академiк В. П. Бузескул
говорив: “Воскресiння Христа пiдтверджено iсторичними й
археологiчними знахiдками з такою безсумнiвнiстю, як i iснування Iоанна
Грозного й Петра Великого… Якщо заперечувати воскресiння Христа,
то потрiбно заперечувати (причому з набагато бiльшою пiдставою)
iснування Пiлата, Юлiя Цезаря, Нерона, Августа, Трояна, Марка Аврелiя,
росiйських князiв Володимира й Ольги, Олександра Невського, Iвана
Калити, Данила Галицкого, Юрiя Долгорукова й багатьох iнших”.
Це тiльки невелика частина джерел, де говориться, що Христос дiйсно
воскрес. Для стислостi обмежуся лише перелiком iнших джерел: Епифаний
Африкан, Евсевий Єгипетський, Сардоний Панидор, Iполит
Македонянин, Аммон Олександрiйський, Сабеллин Грек, Исаакий
Iєрусалимський, Костянтин [Констанций] Тирский i iншi. Це тiльки
тi, хто жили пiд час Христа, причому перебували в Єрусалимi або в
безпосереднiй близькостi вiд нього й з'явилися очевидцями самого
воскресiння або неспростовних фактiв, що пiдтверджують його…
Надзвичайно показово, що кiлька свiдчень про воскресiння знайдено й у
єврейських авторiв того часу, хоча цiлком зрозумiло, що
євреï [не прийняли християнства] схильнi всiляко замовчувати
цей факт. Серед єврейських письменникiв, що прямо говорили про
воскресiння, знаходимо таких надiйних авторiв, як Уриста Галилеянин,
Навин Антиохий, Манания лiкар, Ганон Месопотамский, Маферкант.
Маферкант, зокрема, був одним зi членiв синедрiону, скарбником. Йому
довелося бути присутнiм при воскресiннi. Вiн прийшов до труни, щоб
заплатити вартi, що охороняла труну. Маферкант бачив, що труна надiйно
охороняється. Виплативши грошi, вiн пiшов… Але не встиг вiн
вiдiйти вiд труни далеко, як пролунав удар грому й величезний камiнь був
вiдкинутий невiдомою силою. Возвратясь назад до труни, Маферкант побачив
видали зникаюче сяйво. Все це ïм описане у творi “Про
правителiв Палестини”, що є одним з найцiннiших i правдивих
джерел по iсторiï цiєï краïни
По важко з'ясовних причинах зненацька Маферкант профигурировал в Омеляна
Ярославського [ сполучник, щоочолював, безбожникiв, сьогодення iм'я
Губельман Мiней Израилевич] у наступному видi: “Про воскресiння
Христа мовчить навiть такий ласий до сенсаций халтурник, як Майферкант,
називаний Марутой”. Потрiбна воiстину найбiльша винахiдливiсть,
щоб в одному невеликому згадуваннi допустити стiльки смiховинних
перекручень
Зараз розберемося. По-перше, Майферкант, замiсть Маферканта, що
згадується Ярославським, зовсiм не письменник, а мiсто в
Сирiï. По-друге, нiякого “Майферканта, називаного
Марутой”, нiколи не було, а був Марута Мефосский, вiд назви мiста,
у якому вiн жив, до речi, на п'ятсот iз зайвим рокiв пiзнiше
євангельських подiй. По-третє, Марута не був халтурником, як
квалiфiкував його Ярославський, а одним iз самих талановитих
письменникiв того часу, якого високо цiнували Ґете , Байрон, Гюго
й iншi. Його твiр “Сiрiйське намисто” було переведено на
безлiч європейських мов, а також на росiянин (з англiйського) , i
вийшло у виданнi Госполитиздата. На щастя, працiвники цього видавництва,
очевидно, не читали Ярославського. От так, що жив у першому столiттi
нашоï ери єврей Маферкант був перетворений нашими
атеïстами в сирiйця, що жив на полтисячи рокiв пiзнiше, i при цьому
безвинно оголошений халтурником
У цiлому, по пiдрахунках знавця римськоï iсторичноï
лiтератури, академiка И. В. Не Гасила, число цiлком надiйних свiдчень
про воскресiння Христа перевищує 210; по пiдрахунках сучасних
учених —i 230, тому що до даних Не Гасила треба додати ще тi
iсторичнi пам'ятники, якi були виявленi пiсля виходу його роботи
Знаменний той факт, що антирелигиозники незмiнно ухиляються вiд диспутiв
iз серйозними вченими на тему про воскресiння Iсуса Христа. У Ленiнградi
“сполучник безбожникiв” не наважився на диспут з академiком
Тарле, академiком Ростовцевим, академiком Кареевим, академiком
Успенський i членами-кореспондентами Академiï наук Егоровим i
Готьє, а в Одесi —i iз професором Пархоменко.
Звичайно, воскресiння Христово —i основна, найважливiша подiя,
пiсля якого все iнше в релiгiï має як би другорядне значення.
Справдi, раз Христос воскрес, виходить, Вiн Бог. У цей час для кожного
скiльки-небудь знаючого iсторика факт воскресiння незаперечний. Не
тiльки великi, але й просто сумлiннi iсторики не висловлюють уже нiякого
сумнiву по цьомуе приводу
Сумнiву у воскресiннi розсiялися, головним чином, пiсля найважливiших
знахiдок, яких було багато. Першi ставляться ще до дев'ятнадцятого
столiття, а останнi до наших днiв. Величезна важливiсть останнiх
знахiдок [кумранских] так велика, що про ïх повiдомлялося навiть у
пресi, щоправда, лише про деякi складовi частини. Це найдавнiшi
єврейськi тексти. Вони буквально потрясли увесь свiт
Найвищою мiрою показово, що серед наших антирелигиозников нiколи не було
нi одного не тiльки великого дослiдника, але навiть пересiчного вченого.
Хто, властиво, нашi провiднi “письменники”?
Губельман (пiд псевдонiмом Ярославського) ; Шнейдер (пiд псевдонiмом
Румянцева) ; Фридман (пiд псевдонiмом Кандидова) ; едельштейн (пiд
псевдонiмом Захарова) ; епштейн (пiд псевдонiмом Яковлева) , займав пост
завiдувача вiддiлом антирелiгiйноï лiтератури в центральнiй радi
сполучника войовничих безбожникiв; Ракович, Шахнович, Шпакiв-Степанов i
iншi активнi керiвники цього сполучника: Д. Михневич, М. Искинский, Ю.
Коган, Г. ейльдерман, Ф. Сайфи, А. Ранович, Ю. Ганф, М. Шейнман, М.
Альтшулер, В. Дорфман, Ю. Вермель, К. Берковский, М. Персиц, С.
Вольфзон, Д. Зильберберг, И. Гринберг, А. Шлитер. Що можна сказати про
ïх?
На перше мiсце ставиться звичайно Омелян Ярославський. Для приклада,
беру перший тiм другого видання його творiв, присвячений антирелiгiйнiй
пропагандi, пропускаю першi три сторiнки, присвяченi його бiографiï
й не вiдносини, що мають, до науки. На четвертiй сторiнцi говоритися, що
Христос не мiг народитися, тому що, по Євангелiï, Вiн
народився при Iродi, а цей Iрод умер за 50 рокiв до того. Тут
Ярославський змiшав рiзних Iродiв. Ïх було три
На п'ятiй сторiнцi говориться, що Бiблiя являє собою мiшанину
рiзних вимислiв, зiбраних у рiзних народiв тих часiв. На доказ вiн
посилається на бiгке колись, але вiдкинуте вченими думка про
“двi Бiблiï”, тому що в перших роздiлах Бiблiï
коштує iм'я елогим, а в наступний Iєгова. Той, хто вперше
констатував цей факт, мав справу не з давньоєврейським текстом, а
з перекладами з його. Але в iнших перекладах, зроблених безпосередньо з
оригiналу, ця розбiжнiсть вiдсутнє. У давньоєврейському
текстi iмена елогим i Iєгова —i синонiми, так само як у
росiйському: Бог, Господь. I якщо в Євангелiï в одному мiсцi
говориться Бог, а в iншому Господь, те це не означає, що книгу
писали два автори. Так i у всiх чотирьох Євангелiях
Переходячи до наступноï сторiнки Ярославського, читаємо:
“Все тече, усе змiнюється, говорили римляне”. Це
говорили греки (Гераклiт) .
На наступнiй сторiнцi написано: “Сестра Мойсея Реґiна
поклала його… ” i так далi. До його вiдомостi, Реґiна
—i це не сестра Мойсея, а… кошик по-древнееврейски.
На iншiй сторiнцi: “У єврейськiй книзi “Каббала”
сказано, що людина нарекла iмена твариною”. В
“Каббале” про цьому немає нi слова. Це сказано в тiй
самiй Бiблiï, знавцем якоï вважається Ярославський
Далi: “Авестинский жрець Россонак… “. Тут у трьох
словах уже три перекручування. По-перше, авестинских жерцiв не могло
бути, тому що Авеста —i iранська книга. По-друге, Россонак нiколи
не iснував, а був Россиона. I, по-третє, вiн був не жерцем, а
брамiном, причому мав вiдношення до Iрану, а не Iндiï
На наступнiй сторiнцi: “Компаньйон бога Ормазда —i
Ахриман”. Ахримана не можна назвати компаньйоном Ормазда, тому що
вони виступають як непримиреннi антиподи, супротивники. Словом, перелiк
помилок Ярославського мiг би скласти тiм потолще, чим тiм його творiв,
тому обмежимося наведеними тут прикладами. У нашумiлiй його книзi
“Бiблiя для вiруюч i невiруючих” було виявлено 197 помилок,
але ж вiн, так сказати, був фахiвцем з атеïзму Але, може бути, його
послiдовники удачливее? Нiтрохи не бувало
Про Рожицине. Коли вiн представив свою дисертацiю, те навiть такий
м'який i доброзичливий учений, як академiк Бузескул, порадив зняти
ïï iз захисту “щоб уникнути повного провалу”.
Рожицин перенiс захист дисертацiï в Ленiнград, але найбiльшi дослiдники-
iсторики Тарле, Кареев i Гревс також порадили йому забрати ïï.
Уж не буду зупинятися докладно на перенасичених анекдотичними мiсцями
книгах найбiльш сучасних антирелигиозников Ленцмана й Шенкмана.
Взагалi, при ознайомленнi з нашою антирелiгiйною лiтературою, усе
наполегливiше виникає питання: якоï думки про своïх
читачiв дотримуються цi автори? Очевидно, вони переконанi, що ïхнi
читачi не мають змоги читати що-небудь ще, крiм них книг
Наприклад, стаття Гришина в журналi “Наука й життя”. Вiн
пише, а редакцiя пропускає це до друку, що Бiблiя помилково
оповiдає про перебування євреïв у Єгиптi, це, на
думку Гришина, явний абсурд. До вiдома Гришина, а також всеросiйського
журналу, що, очевидно, претендує на авторитетнiсть, можу
повiдомити, що перебування євреïв у Єгиптi цiлком
вiрогiдно. Про цей iсторичний факт можна довiдатися iз всiх авторитетних
дослiджень як по iсторiï Єгипту, так i по iсторiï
Iудеï. Про це також говорять пам'ятники Древнього Єгипту.
Наприклад (Сухапет) : “У полонi в нас стiльки iзраïльтян,
скiльки пiщин на березi Нила”. I ще: “Пiшли з полону
iзраïльтяни”. А в епiтафiï єгиптяниновi Сеф
сказано: “Ти гнався за народом iудейським, що йде пiд
предводительством Мойсея з нашого полону”. I це лише мала частина
свiдчень подiбного роду
Виходячи iз усього вищесказаного, доходимо висновку, що Росiйська
антирелiгiйна пропаганда абсолютно некомпетентна в освiтлюваному нею
питаннi
Використана лiтература:
1. Зiбрання творiв Е. Ярославського (1т. 2-е видання)
2. “Бiблiя для вiруючих i невiруючих” Е. Ярославського
3. Газети, журнали, замiтки, брошури, що ставляться до розглянутого
питання
