Юрисдикцiя Суду по спiрних справах

Є велика кiлькiсть договорiв i конвенцiй, вiдповiдно до яких держави зобов'язалися визнавати в майбутньому юрисдикцiю Суду. До них ставляться: обопiльнi умови, що стосуються всiх або деяких категорiй споровши, що можуть виникнути мiж двома державами, багатобiчнi конвенцiï, що стосуються одного або бiльше категорiй споровши й т.д. (пункт 1 статтi 36 i стаття 37 Статуту).
Держави-Учасники Статуту можуть також приймати досить широкi зобов'язання вiдповiдно до пункту 2 статтi 36. Вони можуть у будь-який час заявити, що визнають вiдносно кожноï держави, що прийняло такi ж зобов'язання, юрисдикцiю Суду обов'язковоï по всiх правових спорах, що стосується:
1) тлумачення договорiв;
2) будь-якого питання мiжнародного права;
3) наявнiсть факту, якi, якщо вiн буде встановлений, являє собою
      порушення мiжнародного зобов'язання;
4) характеру й розмiрiв вiдшкодувань, що належать за порушення
      мiжнародного зобов'язання
Такi заяви, як правило, обмовляються умовами, що обмежують, наприклад, строки судочинства, що визначають характер суперечки й т.д. На практицi юрисдикцiя Мiжнародного Суду трохи ширше. Суд з певними обмеженнями може здiйснювати непрямий контроль за законнiстю рiшень мiжнародних органiзацiй, виступати в ролi апеляцiйноï iнстанцiï й виносити висновки про перегляд рiшень мiжнародних адмiнiстративних трибуналiв. Випадкiв реалiзацiï Судом зазначених повноважень досить багато. Як приклад можна вказати на рiшення вiд 12 листопада 1991 року в справi про арбiтражне рiшення вiд 31 липня 1989 року ( Гвiнея-Бiсау проти Сенегалу), яким вiн вiдхилили твердження позивача про недiйснiсть арбiтражного рiшення i його необов'язковостi для тяжущихся сторiн
Право, застосовуване Судом
Вiдповiдно до статтi 38 Статуту Мiжнародний Суд застосовує:
а) мiжнароднi конвенцiï й договори;
б) мiжнародний порядок;
в) загальнi принципи права, визнанi цивiлiзованими нацiями;
г) судовi рiшення й доктрини найбiльш квалiфiкованих фахiвцiв як допомiжний засiб для визначення правових норм
Крiм того, Суд може дозволити справа ex aequo et bono, тобто вiдповiдно до принципiв справедливостi, а не за формальним законом, якщо сторони iз цим згоднi