Мiжнародний Суд

Мiжнародний Суд, вiдповiдно до пункту 1 статтi 7 Уставу ООН, є
одним з головних судових органiв Органiзацiï Об'єднаних
Нацiй. Виходячи зi статтi 92 Уставу ООН Мiжнародний Суд є головним
судовим органом ООН. Його основне призначення полягає в тому, що
вiн повинен дозволяти будь-якi мiжнароднi суперечки, якi будуть переданi
йому державами, що сперечаються
У пунктi 1 статтi 33 Уставу ООН перерахованi мирнi засоби врегулювання
мiжнародних суперечок, одним iз яких є судовий розгляд, а саме
мiжнародний суд, що функцiонує постiйно.
Звертання за дозволом мiжнародних суперечок до безстороннього органа, що
виносив би рiшення на основi права, далеко не нова iдея. Найбiльш древня
форма мiжнародноï юрисдикцiï — третейськi суди, практика
застосування яких була вiдома вже народам древнього Сходу. У
примiтивному видi ця форма дозволу споровши зустрiчалася досить часто в
середнi столiття. Сучасна iсторiя мiжнародного судового розгляду
починається з договору Джея, ув'язненого в 1794 роцi
Великобританiєю й США. Договiр передбачав створення змiшаних
комiсiй для дозволу ряду споровши мiж цими двома краïнами. Комiсiя
складалася з рiвного числа членiв, призначуваних кожноï зi сторiн i
очолюваних третейським суддею. В XIX столiттi тенденцiя до судового
розгляду мiжнародних справ одержало подальший розвиток. Вирiшальним
етапом у ходi еволюцiï третейського суду стало в 1872 роцi
третейський розгляд суперечки мiж США й Великобританiєю,
касавшегося претензiï в справi про крейсер “Алабама”,
пред'явленоï США Великобританiï у зв'язку з порушенням
останньоï нейтралiтету пiд час громадянськоï вiйни ВСША.
Органiзацiйне оформлення третейський спосiб дозволу мiжнародних
суперечок одержав лише на початку ХХ столiття, пiсля першоï
конференцiï миру 1899 року в Гаазi, скликаноï з iнiцiативи
Росiï. Держави, що брали участь у конференцiï пiдписали
Гаазьку конвенцiю про мирний дозвiл мiжнародних суперечок, вiдповiдно до
якоï зобов'язалися докладати максимальних зусиль, щоб забезпечити
врегулювання мiжнародних розбiжностей мирними засобами з метою уникнути,
наскiльки це можливо, застосування сили у вiдносинах мiж державами.
Учасники Конвенцiï заснували Постояннуюю Палату Третейського Суду.
Хоча Палата була створена як постiйний орган, вона не стала постiйно
дiючим судом у повному змiстi цього слова. Конвенцiя передбачала
складання списку з 150-200 осiб (по 4 суддi вiд кожного договiрноï
держави), з якого держави могли вибирати одного або бiльше арбiтрiв, що
утворювали склад суду для розгляду тоï або iншоï
конкретноï суперечки
Постiйна Палата Третейського Суду, статус якоï був залишений без
змiни другою Гаазькою мирною конференцiєю 1907 року
функцiонує понинi. Однак дiяльнiсть цього органа була й
залишається малоефективноï. З 1899 року по теперiшнiй час
вона розглянула бiля двох десяткiв справ. Дiяльнiсть Постiйноï
Палати припускала, що двi держави, що є сторонами в суперечцi,
сповненi щирого бажання врегулювати суперечку. Вони повиннi не тiльки
заздалегiдь домовитися про передачу справи в Суд, але й досягти угоди
щодо призначення суддiв i визначення кола питань, якi треба буде
розв'язати Суду. Зовсiм очевидно, що переговори про висновок такоï
угоди можуть бути тривалими й складними. Отже, як ми бачимо,
неефективнiсть Постiйноï Палати Третейського Суду закладена в
органiзацiï дiяльностi цього органа
Друга Гаазька мирна конференцiя 1907 року заснувала два органи:
Мiжнародну призову палату й Третейський суд, дiяльнiсть яких повинна
була носити значно бiльше постiйний характер, чим судочинство
Постiйноï Палати Третейського Суду. По рiзних причинах спроби
створення цих судiв не увiнчалися успiхом, але саме рiшення про
ïхню установу дуже показово як доказ прагнення держав зробити
перший крок по шляху органiзацiï процесу судового розгляду на
межународном рiвнi. Один зi членiв делегацiï США на другiй Гаазькiй
конференцiï висловив наступну думку iз приводу третейського суду,
правота якого була згодом пiдтверджена iсторiєю: “Суд цього
типу буде виносити рiшення на пiдставi повноважень, даних йому
об'єднаними нацiями”. Хронологiчно першим мiжнародним
судовим органом став Центральноамериканський суд. Вiн був заснований в
1907 роцi Гватемалою, Гондурасом, Коста-Рикой, Нiкарагуа й Сальвадором
пiд прямим полiтичним тиск США. Суд створювався для забезпечення
полiтичноï стабiльностi й форсування полiтичного об'єднання
держав субрегиона. Вiн проiснував тiльки десять рокiв, виявивши повну
нездатнiсть упоратися з поставленими перед ним завданнями.
Центральноамериканський суд не зробив скiльки-небудь помiтного впливу на
розвиток мiжнародного права й практику побудови мiжнародних судових
органiв
Велика увага iдеï постiйного мiжнародного органа придiляли
росiйськi юристи-международники починаючи зi Стоянова. Особливе значення
в дозволi цього питання має праця Л.Камаровского про мiжнародний
суд. У цiй роботi вперше у свiтовiй юридичнiй лiтературi даються
теоретичнi пiдстави й формулюються загальнi органiзацiйнi початки
дiяльностi постiйного мiжнародного суду. Л.Камаровский
обґрунтовує необхiднiсть мiжнародного суду, виходячи з
початку сполучення суверенiтету й мiжнародного спiлкування. Мiжнародне
спiлкування означає рiвнiсть i взаємнiсть у вiдносинах мiж
державами. В остаточному пiдсумку, постiйний мiжнародний суд мислиться
як мiждержавний, а не наддержавний орган
Практично створити мiжнародний суд стало можливим тiльки пiсля
першоï свiтовоï вiйни
Фактично iсторiя мiжнародних судових органiв веде вiдлiк вiд
Постiйноï палати мiжнародного правосуддя при Лiзi нацiй —
першого унiверсального мiжнародного судового органа загальноï
компетенцiï. Створення в 1920 роцi Постiйноï Палати
Мiжнародного Правосуддя, передбаченою статтею 14 Статуту Лiги Нацiй,
ознаменувало великий крок уперед в областi судового дозволу мiжнародних
суперечок. Постiйна Палата Мiжнародного Правосуддя являла собою судовий
орган у повному змiстi цього слова й у будь-який момент була готова до
виконання своïх функцiй. Однак, як i у випадку з Постiйною Палатою
Третейського Суду, ïï компетенцiя повнiстю залежала вiд згоди
сторiн у суперечцi. З iншого боку, то обставина, що новий судовий орган
був вiдкритий для держав у будь-який час, дозволив ïм визнавати
юрисдикцiю суду не тiльки при розглядi якоïсь конкретноï
суперечки, але й всiх суперечок, якi можуть виникнути в майбутньому,
тобто до виникнення якоï-небудь суперечки, а отже, у той час, коли
будующие сторони ще не були роздiленi незгодою. Таким чином, Палата мала
факультативну юрисдикцiю. Разом з тим передбачалася можливiсть надiлення
Палати обов'язковою компетенцiєю. ДО 1939 року обов'язкову
юрисдикцiю Палати тiєю чи iншою мiрою визнавали 65 держав. За
увесь час ïï фактичного iснування (тобто iз сiчня 1922 року по
лютий 1940 року) на розгляд Палати було передано 79 справ, а за винятком
12 припинених i 2 прохань про iнтерпретацiю — 65 справ. У
переважнiй бiльшостi випадкiв мова йшла про внутрiєвропейськi
суперечки й проблеми, що грали вiдносно невелику роль у розвитку
багатобiчних i двостороннiх мiжнародних вiдносин. Крiм здiйснення
правосуддя, тобто винесення рiшень по спiрних справах, Постiйна Палата
була вправi висловлювати свою думку по юридичних питаннях на прохання
Ради й Асамблеï Лiги Нацiй. Таким чином, уперше з'явився
мiжнародний суд загального характеру, i держава могла в однобiчному
порядку збудити в ньому справа проти iншоï держави, причому сторони
в суперечцi не повиннi були приходити попередньо до угоди про сотаве суд
i про тi питання, якi повиннi були бути представленi не його розгляд
На пiдставi статтi 14 Статуту Лiги Нацiй в 1920 роцi Радою Лiги Нацiй
була утворена спецiальна комiсiя юристiв, що виробила проект Статуту
суду, що був схвалений у груднi того ж року Радою й Асамблеєю Лiги
Нацiй. В 1921 роцi вiдбулося обрання суддiв — членiв
Постiйноï Палати Мiжнародного Правосуддя. Суддi обиралися строком
на дев'ять рокiв. Спочатку суд складався з одинадцяти суддiв i чотирьох
заступникiв, потiм число суддiв було доведено до п'ятнадцяти. Радянський
Союз не був учасником протоколу про пiдписання статуту Палати й не
визнав ïï компетенцiю й пiсля вступу в Лiгу нацiй в 1934 роцi
Перше засiдання Постiйноï Палати Мiжнародного Правосуддя вiдбулося
в 1922 роцi. Дiяльнiсть цього судового органа була перервана пiд час
другоï свiтовоï вiйни, а в 1946 роцi Постiйна Палата
Мiжнародного Правосуддя була розпущена у зв'язку iз припиненням
дiяльностi Лiги нацiй. Внесок Палати в мирний дозвiл мiждержавних
суперечок виявився досить скромним. Рiшення, що виносяться нею, i
консультативнi висновки були далекi вiд неупередженостi