Mens Rea. Безчеснiсть

Питання про наявнiсть, або вiдсутностi безчесностi в певнiй дiï або
бездiяльностi є питанням факту, вiдповiсти на який повиннi
присяжнi. Стаття 2(1) закони про крадiжку говорить:
“Присвоєння особою власностi iншоï особи не повинне
вважатися безчесним тодi,
а) коли особа привласнює чужу власнiсть припускаючи що в нього,
або в третьоï особи є законне право позбавити iнша особа
цiєï власностi, або,
б) коли особа привласнює власнiсть, припускаючи, що дiстане згоду
iншоï особи, якби той знав про присвоєння й про обставини
присвоєння, або,
в) (за винятком тих випадкiв, коли власнiсть перейшла до особи як до
власника трастового фонду, або особистому представниковi) коли особа
привласнює власнiсть, припускаючи, що особа, якiй ця власнiсть
належить не може бути знайдений нiякими розумними дiями.”
Коли затверджується присутнiсть одного iз цих припущень,
неважливий той факт, чи було припущення розумним, чи нi, хоча розумнiсть
затверджуваного припущення має доказательственную важливiсть, коли
розглядається питання iстинностi даного припущення
У статтi 2(1)(а) сказано про право (тобто про припущення про наявнiсть
законного права позбавити власностi) на захист вiд крадiжки. Це значить,
що помилка в правi може захистити, наприклад, кредитора, що
захоплює власнiсть боржника, маючи намiр цим заповнити своï
втрати, по помилковому переконанню в тiм, що закон дозволяє
повертати борги в такий спосiб. Заключнi слова статтi 2(1)(а) ясно
говорять, що той, хто привласнює власнiсть, припускаючи, що вiн
має право на цю власнiсть вiд iменi, наприклад, компанiï, у
якiй вiн працює, не винний у крадiжцi. Якщо обвинувачуваний
iстинно вiрить у те, що в нього є законне право позбавити
власностi iнша особа, вона не може бути засуджений за крадiжку, навiть
якщо вiн знає те, що в нього немає законного права
привласнювати власнiсть певним способом, наприклад силомiць.
Стаття 2(1)(б) (припущення того, що особа, якiй належить власнiсть
погодився б iз присвоєнням, якби знав про присвоєння, або
про обставини присвоєння) явно пiдходить пiд випадок, коли студент
коледжу бере пляшку пива з кiмнати друга, свято вiрячи в те, що цей друг
погодився б iз цим, якби знав про обставини. Переконання
обвинувачуваного в тiм, що в нього б була згода iншоï особи повинне
бути переконанням на одержання згоди щирого, i чесно отриманого
Стаття 2(1)(с) (припущення що особа, якiй належить власнiсть не може
бути знайдено розумними шляхами) не застосовується, коли
обвинувачуваний одержав власнiсть як власник трастового фонду, або
особистого представника. Ця стаття спрямована на те, щоб захистити
особу, що знайшла власнiсть. Нечесностi нi, а отже немає й
крадiжки, якщо особа, привласнюючи власнiсть, припускає, що
хазяïн товарiв або грошей, знайдених ïм, не може бути
знайдений розумними шляхами Стаття 2(1)(с) не обмежена захистом чесних
осiб, що знайшли. Вона також, наприклад, захищає шевця, що,
припускаючи, що не зможе знайти власника не забраного взуття,
привласнює ïï.
У Рiшеннi в справi Gosh , що стосується й iнших злочинiв,
пов'язаних з нечеснiстю за законом про крадiжку але прямо пов'язане iз
самою крадiжкою, Апеляцiйний суд ухвалив, що для того, щоб визначити
наявнiсть або вiдсутнiсть нечесностi, присяжнi, у першу чергу, повиннi
впевнитися в тiм, є чи нi, як зазначене вище, поводження
обвинувачуваного нечесним, у вiдповiдностi зi стандартом звичайних
чесних людей. Якщо дiï обвинувачуваного не визнанi безчесними, то
справа припиняється. Однак, у другу чергу, присяжнi повиннi
вирiшити питання, розумiв чи нi обвинувачуваний те, що його дiï
були безчесними у вiдповiдностi зi стандартами розумних i чесних людей.
Якщо вiн цього не розумiв, як би иррационально й нерозумно не був його
щиросердечний стан, то присвоєння не буде вважатися доконаним
безчесно. Так само, Суд ухвалив, що для особи безчесно дiяти таким
чином, який iншi звичайнi й розумнi люди сприймуть безчесним, i
розумiти, що його дiï є безчеснiстю, навiть якщо вiн вiрив,
що його дiï є морально обґрунтованими
НАМIР НАЗАВЖДИ ПОЗБАВИТИ МАЙНА
Ця ознака була спочатку включена у визначення крадiжки, запропоноване
укладачами проекту закону про крадiжку, потiм виключений з нього й
нарештi, уже на настiйну вимогу Палати Лордiв знову включений
Суперечки навколо цiєï ознаки крадiжки були зв'язанi
насамперед з тим, що при вiдсутностi вiдповiдного застереження до
крадiжки можуть бути прилiченi рiзнi тимчасовi позаимствования
(наприклад, студент без дозволу надягає костюм свого сусiда по
гуртожитку тощо). Це створювало реальну погрозу того, що англiйськi суди
виявилися б перевантаженi розглядом великоï кiлькостi дрiб'язкових
суперечок, якi перешкодили б ефективнiй боротьбi з небезпечними
зазiханнями проти власностi. Тому англiйський законодавець вiддав
перевагу поняттю крадiжки обмежити ознакою намiру назавжди позбавити
майна.
Питання про тiм було чи нi намiр назавжди позбавити особа, якiй належить
власнiсть, не породжує проблем у звичайних випадках, тому що
вiдношення обвинувачуваного до власностi часто дасть ясна вiдповiдь на
всi виникаючi питання
У деяких виняткових випадках, особа може бути засуджене за крадiжку
навiть якщо воно не намеривалось назавжди позбавити майна, i навiть якщо
ця особа напевно збиралася повернути власнiсть ïï власниковi
коли-небудь у майбутньому, i дiйсно повертало. Осуд у такому випадку
можливо в справах, якi пiдпадають пiд визначення статтi 6 закону про
крадiжку, що розширює значення слiв “намiр назавжди
позбавити”.
Потрiбно видiлити те, що стаття 6 не надає повного визначення
“намiру назавжди позбавити”, замiсть цього вона просто
розширює значення й пояснює цю фразу. До таких випадкiв
ставляться справи де обвинувачуваний не бажав того, щоб iнша особа
втратила власнiсть назавжди, але дiяв особливим образом, що
пiдпадає пiд визначення статтi 6.
Стаття 6(1) говорить, що особа, що привласнює власнiсть, що
належить iншiй особi, що не має намiру назавжди позбавити iншу
особу цiєï власностi, повинне вважатися имевшим намiр
назавжди позбавити iнша особа цiєï власностi, якщо воно
має намiр користуватися рiччю як своєï, або
розпоряджатися нею незважаючи на права iншоï особи.
Приклад, що пiдпадає пiд дiю статтi 6(1) полягає в
наступному: якщо обвинувачуваний залишає чию або власнiсть i йому
байдуже знайде ïï власник або не знайде, i якщо по обставинах
такого абандонирования, i сутi речi, власнiсть навряд чи буде знайдена,
те обвинувачуваний, з огляду на, що вiн знав або догадувався про це,
може бути визнаний имевшим намiр користуватися рiччю як своєï
i розпоряджатися нею, незважаючи на права власника. Рiшення
Таємноï ради в справi ChanMan-sin v A-G of Hong Kong
дає нам цiкавий приклад того факту, що вимоги статтi 6(1) можуть
бути задоволенi навiть якщо обвинувачуваний знає, що особа, якiй
належить власнiсть нiчого не втратить. Бухгалтер компанiï виписав
на своє iм'я й представив до оплати на рахунок своєï
компанiï пiдробленi чеки. Таємна рада ухвалила, що
“… з наданих доказiв можна зробити висновок, що це
присвоєння безтiлесноï речi, якоï є кредитний
рахунок у банку, сопутствовалось намiром назавжди позбавити
компанiï цiєï речi, тому що вiн поставився до
банкiвського рахунку, що належить компанiï як до своєму, i
користувався ним, незважаючи на права теперiшнього власника, i той факт,
що вiн усвiдомлював тiм, що його шахрайство буде розкрито, i баланс
фiрми буде неушкоджений не має значення.
Стаття 6(1) триває твердженням того, що занимание або позичання
власностi може вважатися використанням як власнiстю обвинувачуваного,
або розпорядженням, незважаючи на права власника, тiльки в тому випадку,
якщо, i тiльки якщо, занимание або позичання власностi
вiдбувається на такий перiод часу, що можна говорити про пряме
присвоєння й розпорядження. У справi Lloyd , Апеляцiйний суд
ухвалив, що ця частина статтi 6(1) “iснує для того, щоб
показати, що простоï позичання недостатньо для створення
достатнього Means Rea, якщо тiльки рiч не вертається в такому
змiненому видi, що можна сказати, що вона втратила всю свою вартiсть
i/або кориснiсть”. Iз приклада, наведеного в рiшеннi в справi
Lloyd, треба те, що змiнений стан не означає того, що саме фiзична
сторона речi повинна бути змiнена
Приклад пiдходящий пiд визначення другоï частини статтi 6(1),
пропонується Апеляцiйним судом у рiшеннi в справi Lloyds. Хтось
купує залiзничнi квитки, намериваясь повернути ïх у касу
пiсля поïздки. Ясно, що позичання тут вiдбувається на певний
строк, а обставини справи є розпорядженням, тому що якщо квитки
вертаються, то губиться вся ïхня цiннiсть. Намiр обвинувачуваного
привласнити цi квитки є намiром ставитися до речi як до своïй
i розпоряджатися нею, незважаючи на права власника Стаття 6(2) дає
подальше пояснення формулювання “користуватися рiччю як
своєï й розпоряджатися нею, незважаючи на права
власника”. У цьому параграфi говориться, що коли особа
розстається iз власнiстю, що належить iншiй особi, маючи намiр
повернути ïï, хоча воно може не виконати цей намiр, те це
(якщо зроблено для особистих цiлей, i без згоди власника)
уважається користуванням рiччю як своєï, не дивлячись
на права власника.
Таким чином, за винятком випадкiв, до яких застосовна стаття 6, вимога
присутностi намiру назавжди позбавити, виключає з визначення
крадiжки недозволене позичання