Законодавча влада в П'ятiй Республiцi

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА. Носiєм законодавчоï влади в П'ятiй
Республiцi, хоча й з деякими застереженнями щодо регламентноï
влади, є парламент. Парламент Французькоï Республiки
складається iз двох палат. Нацiональних зборiв (нижня палата) i
сенату (верхня палата). Нижня палата є органом
загальнонацiонального представництва. Вона обирається шляхом
загальних, рiвних i прямих виборiв при таємному голосуваннi. Сенат
формується шляхом непрямих виборiв. Його члени обираються по
департаментах особливими колегiями вибiрникiв
Двопалатну структуру (бикамеризм) виправдують найчастiше посиланням на
необхiднiсть забезпечити дiï системи сдержек усерединi парламенту.
Вiдповiдно до Конституцiï, закон уважається прийнятим, якщо
вiн схвалений обома палатами в iдентичнiй редакцiï. Якщо примирлива
процедура не дасть результатiв i не пiде згоди палат мiж собою,
уважається вiдхиленим. Але у випадку подiбних розбiжностей мiж
палатами уряд може просити винести Нацiональнi збори остаточне рiшення.
До сказаного треба додати, що саме Нацiональним зборам належить
вирiшальне слово при остаточному твердження бюджету. Тiльки Нацiональнi
збори можуть прийняти резолюцiю осудження або вiдмовити в довiрi уряду.
Все це говорить, що нижня палата вiдiграє переважну роль при
здiйсненнi парламентських функцiй, хоча формально рiвнi при здiйсненнi
законодавчих функцiй. Уважається, що перевага нижньоï палати
не суперечить нiяким демократичним принципам тому що саме нижня палата
представляє загальнонацiональнi iнтереси, що пiдтверджує й
порядок ïï формування
Депутати Нацiональних зборiв обираються строком на п'ять рокiв.
Кандидатом на виборах може бути будь-який французький громадянин, що
користується в повному обсязi виборчими правами, що досягло 23
рокiв i не попадає пiд дiю правил про неизбираемости й
несумiсностi. (Наприклад несумiснi мандати депутатiв i членiв уряду. Це
правило представляє прямий вiдхiд вiд правил парламентарних
держав.) Треба також вiдзначити, що в П'ятiй Республiцi з'явився
iнститут заступника депутата. Вiн займає пост депутата у випадку,
якщо сам депутат його покине по якiй-небудь причинi
Сенат, задуманий як противага нижнiй палатi, обирається зовсiм
iншим шляхом. Сенатори обираються строком на дев'ять рокiв. Ïхнiй
склад обновляється по третинах кожнi три роки. Умови избираемости
встановленi тi ж, що й для кандидатiв у депутати, за винятком вiкового
цензу. Для того, щоб стати сенатором, треба бути не моложе 30 рокiв.
Сенатори обираються по департаментах спецiальними колегiями вибiрникiв.
Кiлькiсть мандатiв наданих кожному департаменту, залежить вiд
чисельностi його населення. Загальна чисельнiсть сенаторiв не
перевищує 320 чоловiк. Шiсть сенаторiв представляють французiв, що
живуть за рубежем. Вони призначаються самим сенатом по поданню
Вищоï ради французiв, що проживають за границею
Розходження, що iснують у порядку формування й у строках повноважень
кожноï iз двох палат, досить iстотнi. Вони пiдтверджують, що в
особi верхньоï палати, менш пiдданоï прямому тиску загальних
виборiв, передбачалося створити серйозна противага менш
передбачуваноï нижньоï палатi
Творцi Конституцiï 1958 року зробили все можливе для того, щоб, не
зазiхаючи на основнi функцiï парламенту, виключити його перевага в
системi державних органiв. Це досить чiтко простежується й в
органiзацiï роботи, i в порядку здiйснення законодавчим органом
його повноважень Парламент працює в сесiйному порядку. Щорiчно
проводять двi сесiï. Рiшення про питання скликання
надзвичайноï сесiï закрiплено за президентом республiки
Французький парламент залишається формально єдиним
законодавчим органом краïни. Це значить, що серед всiх державних
органiв тiльки йому, вiдповiдно до особливоï процедури,
установленою Конституцiєю належить право приймати закони
республiки. Разом з тим, iснує два досить iстотних виключення. По-
перше, президент республiки за пропозицiєю уряду (або спiльному
положенню палат) може передати на референдум будь-який законопроект, що
стосується органiзацiï державноï влади або
передбачає ратифiкацiю мiжнародного договору за умови, що вiн не
суперечить Конституцiï
Друге, не менш iстотне обмеження законодавчих повноважень парламенту
встановлено ст. 34 Конституцiï. Ця стаття визначає питання,
регульованi законодавчими органами. Це громадянство й користування
правами й волями, право й дiєздатнiсть, карне покарання й
судочинство, податки й грошова емiсiя, дозвiл оголошення вiйни,
продовження на строк бiльше 12 днiв облогового положення, уповноваження
на ратифiкацiю найбiльш важливих мiжнародних договорiв. Крiм того,
законом установлюються загальнi принципи органiзацiï оборони,
мiсцевого самоврядування, нацiонального утворення, режим власностi й
речових прав, цивiльних i торговельних зобов'язань, соцiального
забезпечення, трудових i профспiлкових прав
Законодавчоï iнiцiатива, належить прем'єр-мiнiстровi й
парламентарiям. Акти, пропонованi урядом, iменуються законопроектами, а
пропонованi парламентарiями законопредложениями.
На стадiï, що передує промульгацiï закону, президент
республiки, прем'єр-мiнiстр, голови палат або група з 60 депутатiв
або 60 сенаторiв можуть звернеться в Конституцiйну раду. Останньоï
повинен протягом 30 днiв висловити своє судження про наданий текст
Конституцiï. Акт, визнаний антиконституцiйним, не пiдлягає
введенню в дiю. Якщо ж мова йде про закон, уполномочивающем на
ратифiкацiю мiжнародного договору, то при констатацiï протирiччя
основному закону ратифiкацiя стає неможливоï, крiм випадку
перегляду самого основного закону. Таке положення речей повинне захищати
закон вiд спроби його змiни неконстиуционним способом
До числа традицiйних найважливiших функцiй парламенту ставляться
встановлення державних доходiв i витрат, прийняття державного бюджету й
твердження звiту про його виконання. Фiнансовi законопроекти
пiдготовляються й вносяться в Нацiональнi збори урядом
Ще одна важлива функцiя парламенту — контроль за дiяльнiстю уряду.
У цiй областi П'ята Республiка знає цiлий ряд нововведень.
Парламентарiï зберегли за собою право усних i письмових питань,
адресуемого прем'єр-мiнiстровi або членам уряду. Однак
найважливiшою й значимою формою контролю залишається iнститут
парламентськоï вiдповiдальностi. Саме в цiй областi змiни найбiльш
iстотнi. Одне iз самих iстотних нововведень — це можливiсть
постановки питання про довiру уряду може виходити вiд самого уряд