Звертання в реченнi

Iз семантичного погляду у функцiï звертання можуть виступати
iменники та суб- стантивованi частини мови в прямому й переносному
значеннi, що означають:
1) прiзвища, iмена, по батьковi, псевдонiми i прiзвиська людей,
наприклад; — Ти ще не заснула, Соломiє? — стиха
обiзвався Остап (М. Коцюбинський); — Запам ятай це мiсце,
вгене, — сказав Брянський (О. Гончар); Грай, Марку, грай! (Л.
Костенко);
2) назви людей за ïх родинними стосунками, наприклад: Я й так
боюсь, мамочко, що моє лихо вiдiб сться на твоïх i без
того немiцних нервах (Леся Украïнка); Ну, сину, як маєш
охоту, то я тебе в школу вiддам? (М. Коцюбинський); 436 3)
соцiальне становище, класову чи станову належнiсть, посаду, звання,
титул тощо, наприклад: Жартуєте, пане гетьмане? (М.
Грушевський); -Де твоя шинель, сержанте? (О. Гончар); Вiтаю тебе,
мiй добрий, мiй єдиний друже (Т. Шевченко);
3) професiю, спецiальнiсть особи, наприклад: — Дядьку лiкар,
менi вже не буде боляче? (Ю. Яновський); Добре, учителю, що ти
небокраï пiдняв нам людського стремлiння (М. Вiнграновський);
4) нацiональнiсть особи, мiсце ïï мешкання, наприклад:
Слов'яни любi, и ви, усi народи! Борiтесь, стiйте за своï
свободи (XI. Тичина); Татарине, татарине, чого ти тут прийшов?
(Iсторична пiсня);
5) назви рiзних частин тiла, наприклад: Умри, душе, розбийсь, холодне
серце, так жить не варт! (Леся Украïнка); О кучерi яснi i очi
Беатрiче, чого ж вив тьмi люГй неяснi i смутнi? (В. Сосюра);
6) назви демонологiчних та мiфiчних iстот, наприклад: 0 страднику
великий Прометею, тобi я заздрю; Ти хiба нiколи не плакала.
Русалонько?; Геть, сатано! (Iз тв. Лесi Украïнки);
7) назви тварин i птахiв та ïх клички, наприклад: Спасибi тобi,
мiй голубе, що хоч ти мене не забуваєш… (Т. Шевченко);
Гей, соб, сивий, соб, моругий, соб! - пiдбадьорив вiн воликiв,
налягаючи щиро на плуга (М. Коцюбинський); Вовчики-братики,
здоровенькi були!.. (Остап Вишня);
8) назви рослинного свiту, наприклад: Гей, дубоньку, чи будеш ти
стояти, як сива голова моя схитнеться? (Леся Украïнка); Не
кури, зажурена тополе, над розгонам огненних дорiг… (В.
Сосюра);
9) назви природних явищ, наприклад: Зоре моя вечiрняя, зiйди над гораю
(Т. Шевченко); Радiйте, гори в синiй пiднебесностi! Радiйте, рiки й
давнiï лiси! (П. Тичина);
10) географiчнi назви (сюди також належать слова земля, край,
батькiвщина, вiт чизна, краïна, держава), наприклад:
Украïно, моя сердечна ненеï Не лай мене, стра жденна,
незабута… (I. Франко); Нi, я себе не можу уявить без тебе.
Днiпре, як i без тополi, що в серцi моïм змалку тополить (М.
Вiнграновський); Кохана стороно моя! Далекий рiдний краю! Щораз
згадаю я тебе, то й казку сю згадаю (Леся Украïнка);
11) абстрактнi поняття (моральнi якостi, переживання, психiчний стан,
почуття тощо), наприклад: 3 кожноï там чути хати:
справедливосте. — о, де ти? (П. Тичина); Гей ти, доле моя,
хоч тепер обiзвись! (В. Сосюра); Прощай, небесна доле моя вбога!
Прощай, печаль i роздуми сумнiï (М. Вiнграновський);
12) збiрнiсть, сукупнiсть когось (чогось), наприклад: Годi вам, гурт
ворогiв i прихильних, марнi слова промовлять (Леся Украïнка);
Товариство, яке менi дiло, чия перший поет чи останнiй? (П.
Тичина);
13) загальновiдомi поняття культури i мистецтва, наприклад: Лунайте ж,
оркестри, грими, барабан, бо крок наш i дух наш мiцнiє! (В.
Сосюра). Звертання функцiонують у рiзних за метою висловлювання
реченнях, при цьому найвиразнiше ïх особливостi виявляються в
спонукальних реченнях з дiєслiвними присудками у формi
наказового способу, наприклад: Прощай, любов, i зненависть, i горе!
Прощайте, думи! Щастя i жалi! (М. Вiнграновський); Мовчи, любов!
Мовчiть, буремнi долi! (М. Вiнграновський); I все ж не обминайте,
люди, осiнньоï _____________________ Синтаксис як роадiл
граматики_________________ ______ 437 журшшн краси падолисту (I.
IДюгта). У цих реченнях спонукання, наказ, проханн тощо стосуються
адресата (особи, будь-якоï iстоти, персонiфiкованого предмета)
ж яюпо виражена кличним вiдмiнком. Часто вживаються звертання у власне
питальних реченнях, що близькi до слону, кальних, наприклад: Де ти,
Соломiє? (М. Коцюбинський): Куди ж мене зовеш брунатна бджiлко?
(В. Стус). У розповiдних реченнях за допомогою звертання мовець
привертає увагу адресата до висловлюваного, наприклад: — От,
доню, сватає тебе Грицько Пiсченко (М. Гру. шевський): Це. Земле,
ти кричиш у глибинi… (М. Вiнграновський). Вiдображаючи емоцiйно-
вольову сферу мовця, звертання поєднують двi функцiï;
алелятнвну та експресивну. Апелятивна функцiя виявляється в
офiцiйному спiлкуван нi. У художньому i розмовно-побутовому мовленнi
звертання виражає не лише звер нення до адресата, а й ставлення з
боку мовця до нього, наприклад: Остався я, та не сиротою, а з тобою,
молодою, раю м iй , покою , м о я зоре досвiт няя, єдиная думо
пречистая'(Т. Шевченко). За звертанням не закрiплене мiсце в реченнi,
воно може займати будь-яку позицiю: на початку, в серединi, в кiнцi
речення, наприклад: Л ю бий козаче, чого ти ходиш смутний по темному
гаю? (Леся Украïнка); Чуєш, роде м iй , м iй рiднесенький,
хоч би вийшов хто, хоч однесенький! (Л. Костенко); Творись, м iй т руд!
(М. Вiнграновський). Звертання може бути непоширеним i поширеним,
наприклад: — Чи довго ти, старий, будеш водиться отут помiж стiж
ками? (I. Нечуй-Левицький); — О мiй сину! Вiдомо тiльки Боговi, що
я перестраж дала (Р. Iваничук); Гора м оя княжа, далеко iз тебе видно
(Л. Костенко). Отже, звертання в украïнськiй мовi виражається
формою кличного вiдмiнка iмен ника та субстантивованими частинами мови,
охоплює широке коло рiзних груп лек сики, використовується в
рiзних типах речень за метою висловлювання, виконує алелятнвну та
експресивну функцiï.