Теорiя сонорностi за О. сперсеном

Датський лiнгвiст О. сперсен розробив теорiю сонорностi (лат. бопогш - дзвiнкий), або звучностi, в основi якоï лежать акустичнi критерiï. Для кожного звука характерний певний ступiнь сонорностi. Всi звуки подiляються на вiсiм або десять класiв вiдповiдно до ступеня ïх сонорностi. Склад утворюється сполученням бiльш сонорного i менш сонорних елементiв. Складоподiл здiйснюється в тому мiсцi, де межують найменш сонорнi елементи. Якщо десять класiв сонорностi позначити цифрами вiд 0 до 9, наприклад: — глухi зiмкненi; 1 — дзвiнкi зiмкненi; 2 — глухi щiлиннi (йдеться про звучнiсть, а не про дзвiнкiсть); 3 — дзвiнкi щiлиннi; 4 — носовi; 5 — боковi; 6 — дрижачi; 7 — голоснi високого пiдняття; 8 — голоснi середнього пiдняття; 9 — голоснi низького пiдняття, то одержанi цифровi формули вказують межу мiж складами. Складоподiл за теорiєю сонорностi проходить мiж двома цифрами, друга з яких с абсолютно найменшою: кон-троль (084-0685), заз-дри- ти (393-167-07). Однак згiдно з теорiєю сонорностi не можна пояснити наявнiсть складiв у шепiт ному мовленнi, коли звучнiсть нейтралiзується (За С. Семчинськпм).