Речення i його основнi ознаки

Речення будь-якоï структури iснує в мовi, але
функцiонує тiльки в мовленнi — в усному та писемному. В мовi
представленi всi без винятку структурнi моделi речення, тобто схеми
побудов на основi найрiзноманiтнiших поєднань слiв чи, в порiвняно
небагатьох випадках, з одного слова, що формують семантико-синтаксичнi
вiдно шення мiж компонентами — членами речення. На сьогоднi
дослiджено визначальнi синтаксичнi ознаки речення: предикатив нiсть,
модальнiсть, структурно-синтаксична органiзацiя компонентного складу,
iнто нацiйна оформленiсть i комунiкативнiсть. Предикативнiсть речення i
його модальнiсть. Пiд предикативнiстю речення розумiють вiднесенiсть
висловленого в реченнi змiсту до дiйсностi. Порiвняймо слово лiто i
речення Лiто. (Лiто!). Словом л iто ми тiльки називаємо певну пору
року, певне явище природи (на вiдмiну вiд слiв весна, осiнь, зима) i
нiчого бiльше. Реченням Лiто повiдомляємо про прихiд лiта,
конкретну ситуацiю цiєï пори або про якесь лiто в минулому,
або ж про лiто, яке ще тiльки настане в майбутньому; реченням Лiто скон
денсовано, якнайтiснiше, однослiвно виражаємо думку-судження, яку
розчленовано 326 Синтаксис як роздiл граматики можна було б синонiмiчно
висловити, зокрема, такою синтаксично поширеною струк турою речення. Те,
що ми зараз спостерiгаємо (вiдчуваємо), — лiто. Без
предикативностi немає речення як одиницi спiлкування. Щоб речення
було спiввiднесеним (повязаним) з дiйснiстю, змiст передано в певному
часi й реальному чи iрреальному планi, а в багатьох випадках також i
стосовно певноï особи (осiб). Предикативнiсть нерозривно повязана з
модальнiстю, адже вiднесенiсть до дiйсностi може виражатися як
ствердження або заперечення, припущення, умова, спонукання, побажання
тощо. Основним носiєм предикативностi в двоскладних реченнях
виступає присудок, а в односкладних — його головний член;
другоряднi члени речення в будь-якому простому реченнi завжди доповнюють
те, що виражається предикативною основою речення; другоряднi члени
речення привносять певнi додатковi елементи до семантики ре чення; або,
коли в реченнi лише один другорядний член, можуть виявитись семан тично
домiнуючими в реченнi залежно вiд конкретного, актуального членування в
реченнi його синтаксичних складникiв — членiв речення.
Елементарною одиницею синтаксису виступає змiнюване чи незмiнюване
повнозначне слово, його словофор ма. Тiльки двослiвне словосполучення
або ж окреме повнозначне слово може бути оформлене як окреме речення.
Зовнiшньо речення може збiгатися з будь-яким словом, бо кожне слово,
навiть службове, оформлене iнтонацiйно, може набувати вiдносно
самостiйноï комунiкативноï функцiï, тобто може вживатись
як речення або як його — комунiкативний замiнник (слово-речення).
Ознаки речення Предикативнiсть Вiднесенiсть змiсту речення до дiйсностi.
Пре дикативнiсть речення завжди усвiдомлюється в площинi певного
способу, часу, а в бiльшостi випадкiв також i особи. Предикативнiсть
завжди доповнюється певним типом модальностi Мовним втiленням
предикативностi є присудок або головний член одно складного
речення. Модальнiсть формує предикативнiсть мовлення, втiленого в
реченнi Модальнiсть Якщо повiдомлення повнiстю вiдповiдає дiйсно
стi — це реальна модальнiсть. Якщо повiдомля ється про щось
можливе, бажане, очiкуване, - це iрреальна (нереальна) модальнiсть.
Думка, яка виражається реченням, сприймається в гра матичних
значеннях дiйсного, умовного чи наказового способу Модальнiсть, що
виражає характер вiднесеностi висловленого в реченнi до дiйсностi,
також знаходить втiлення у вставних словах i словосполученнях, модальних
частках Вiдносна закiнченiсть змiсту речення Думка, що Тi виражає
речення, нiколи не сприй мається як абсолютно закiнчена,
завершена, бо це означало б остаточний вияв думки Речення завжди
виражає вiдносно закiнчену думку 327 Синтаксис як роздiл граматики
Логiчна сутнiсть речення I Ця ознака речення передбачає виявлення
й /характеристику звязкiв, спiввiдношень мiж I реченнями як мовними
одиницями i суджен нями, питаннями, спонуканнями, якi виступають
одиницями мовлення Для опису речень у цих вимiрах ви- 1 користовуються
такi основнi тер мiни: судження, предикат, субєкти судження,
звязка; питання, спону кання, обєкт, атрибут. Предикат i
субєкт становлять предикативну основу двоскладного речення
Граматична органiзацiя речении Кожне речення являє собою
синтаксично орга- I нi зова ну мовну б мовленнєву одиницю. Будь- I
яке речення сформувалось за певною граматич- 1 ною схемою, елементами
якоï виступають або I члени речення (щонайменше один член речен
ня), або словосполучення (не менше одного). Немає речення хоча б
без одного члена речення. Тiльки в реченнi формується структура
членiв речення Синтаксичну будова речень становить властива ïм
зовнiшня та внутрiшня структура Iнтонацiйна завершенiсть речення
Iнтонацiєю розрiзняють такi основнi комунiка тивнi рiзновиди
речень, як речення розповiднi, питальнi й спонукальнi; кожен з названих
виявiв iнтонацiï може посилюватися окличною iнтона цiєю.
Iнтонацiя виступає засобом оформлення речення Iнтонацiя, як
обовязкова ознака )ечення, формується єднiстю таких
усномовних взаємозалежних якос- гей: мелодикою, iнтенсивнiстю, на
голосом, темпом i тембром мовлен ня, паузами, логiчним наголосом