Речення i його основнi ознаки
Речення будь-якоï структури iснує в мовi, але функцiонує тiльки в мовленнi — в усному та писемному. В мовi представленi всi без винятку структурнi моделi речення, тобто схеми побудов на основi найрiзноманiтнiших поєднань слiв чи, в порiвняно небагатьох випадках, з одного слова, що формують семантико-синтаксичнi вiдно шення мiж компонентами — членами речення. На сьогоднi дослiджено визначальнi синтаксичнi ознаки речення: предикатив нiсть, модальнiсть, структурно-синтаксична органiзацiя компонентного складу, iнто нацiйна оформленiсть i комунiкативнiсть. Предикативнiсть речення i його модальнiсть. Пiд предикативнiстю речення розумiють вiднесенiсть висловленого в реченнi змiсту до дiйсностi. Порiвняймо слово лiто i речення Лiто. (Лiто!). Словом л iто ми тiльки називаємо певну пору року, певне явище природи (на вiдмiну вiд слiв весна, осiнь, зима) i нiчого бiльше. Реченням Лiто повiдомляємо про прихiд лiта, конкретну ситуацiю цiєï пори або про якесь лiто в минулому, або ж про лiто, яке ще тiльки настане в майбутньому; реченням Лiто скон денсовано, якнайтiснiше, однослiвно виражаємо думку-судження, яку розчленовано 326 Синтаксис як роздiл граматики можна було б синонiмiчно висловити, зокрема, такою синтаксично поширеною струк турою речення. Те, що ми зараз спостерiгаємо (вiдчуваємо), — лiто. Без предикативностi немає речення як одиницi спiлкування. Щоб речення було спiввiднесеним (повязаним) з дiйснiстю, змiст передано в певному часi й реальному чи iрреальному планi, а в багатьох випадках також i стосовно певноï особи (осiб). Предикативнiсть нерозривно повязана з модальнiстю, адже вiднесенiсть до дiйсностi може виражатися як ствердження або заперечення, припущення, умова, спонукання, побажання тощо. Основним носiєм предикативностi в двоскладних реченнях виступає присудок, а в односкладних — його головний член; другоряднi члени речення в будь-якому простому реченнi завжди доповнюють те, що виражається предикативною основою речення; другоряднi члени речення привносять певнi додатковi елементи до семантики ре чення; або, коли в реченнi лише один другорядний член, можуть виявитись семан тично домiнуючими в реченнi залежно вiд конкретного, актуального членування в реченнi його синтаксичних складникiв — членiв речення. Елементарною одиницею синтаксису виступає змiнюване чи незмiнюване повнозначне слово, його словофор ма. Тiльки двослiвне словосполучення або ж окреме повнозначне слово може бути оформлене як окреме речення. Зовнiшньо речення може збiгатися з будь-яким словом, бо кожне слово, навiть службове, оформлене iнтонацiйно, може набувати вiдносно самостiйноï комунiкативноï функцiï, тобто може вживатись як речення або як його — комунiкативний замiнник (слово-речення). Ознаки речення Предикативнiсть Вiднесенiсть змiсту речення до дiйсностi. Пре дикативнiсть речення завжди усвiдомлюється в площинi певного способу, часу, а в бiльшостi випадкiв також i особи. Предикативнiсть завжди доповнюється певним типом модальностi Мовним втiленням предикативностi є присудок або головний член одно складного речення. Модальнiсть формує предикативнiсть мовлення, втiленого в реченнi Модальнiсть Якщо повiдомлення повнiстю вiдповiдає дiйсно стi — це реальна модальнiсть. Якщо повiдомля ється про щось можливе, бажане, очiкуване, - це iрреальна (нереальна) модальнiсть. Думка, яка виражається реченням, сприймається в гра матичних значеннях дiйсного, умовного чи наказового способу Модальнiсть, що виражає характер вiднесеностi висловленого в реченнi до дiйсностi, також знаходить втiлення у вставних словах i словосполученнях, модальних частках Вiдносна закiнченiсть змiсту речення Думка, що Тi виражає речення, нiколи не сприй мається як абсолютно закiнчена, завершена, бо це означало б остаточний вияв думки Речення завжди виражає вiдносно закiнчену думку 327 Синтаксис як роздiл граматики Логiчна сутнiсть речення I Ця ознака речення передбачає виявлення й /характеристику звязкiв, спiввiдношень мiж I реченнями як мовними одиницями i суджен нями, питаннями, спонуканнями, якi виступають одиницями мовлення Для опису речень у цих вимiрах ви- 1 користовуються такi основнi тер мiни: судження, предикат, субєкти судження, звязка; питання, спону кання, обєкт, атрибут. Предикат i субєкт становлять предикативну основу двоскладного речення Граматична органiзацiя речении Кожне речення являє собою синтаксично орга- I нi зова ну мовну б мовленнєву одиницю. Будь- I яке речення сформувалось за певною граматич- 1 ною схемою, елементами якоï виступають або I члени речення (щонайменше один член речен ня), або словосполучення (не менше одного). Немає речення хоча б без одного члена речення. Тiльки в реченнi формується структура членiв речення Синтаксичну будова речень становить властива ïм зовнiшня та внутрiшня структура Iнтонацiйна завершенiсть речення Iнтонацiєю розрiзняють такi основнi комунiка тивнi рiзновиди речень, як речення розповiднi, питальнi й спонукальнi; кожен з названих виявiв iнтонацiï може посилюватися окличною iнтона цiєю. Iнтонацiя виступає засобом оформлення речення Iнтонацiя, як обовязкова ознака )ечення, формується єднiстю таких усномовних взаємозалежних якос- гей: мелодикою, iнтенсивнiстю, на голосом, темпом i тембром мовлен ня, паузами, логiчним наголосом
