Прислiвя та приказки

Прислiвя — це народний вислiв повчального змiсту. У цьому висловi
передається певна закономiрнiсть або правило, сформульоване на
основi багатовiкового досвiду народу. Прислiвя вiдносяться до
фразеологiзмiв, якi переважно спiввiдносяться з реченням: Згаяного часу
i конем не доженеш; Не купити ума, як нема; Говори мало, слухай багато,
а думай ще бiльше; За праве дiло стiй смiло; Не все те золото, що
блищить; Пiд лежачий камiнь вода не тече. Серед прислiв'ïв є
такi, якi не зiстав- ЗО Фразеологiя ляються нi з словом, нi з реченням:
сiм п ‘ятниць на тиждень; з хвороï голови на здо рову;
ґедзь укусив; як з гуся вода. Приказка це зворот мови, який
образно визначає якесь життєве явище. Вiд рiзняється
приказка вiд прислiвя тим, що знаходить своє остаточне вираження
тiльки в контекстi. Приказка завжди є нiби частиною речення:
Подивилась копiйку дала; Чим би дитя не тiшилося, аби не плакало;
Грошей, як кiт наплакав. Прислiвя i приказки художньо й емоцiйно
виразнi. Вони часто будуються на антонiмiчнiй основi: Брехнею свiт
пройдеш, та назад не вернешся; Широкi ворота увiйти, та вузькi вийти;
Правда та кривда як вогонь та вода.