Односкладнi iнфiнiтивнi речення

Iнфiнiтивнi речення у системi односкладних конструкцiй становлять дещо
одно типнi структури, що виражають широке коло модальних значень.
Тривалий час iнфiнiтивнi речення не видiляли в окремий тип, а розглядали
ïх серед безособових (у XIX ст. — Ф. Буслаєв, О.
Потебня, Д. Овсянико-Куликовський; у XX ст. — . Галкiна-Федорук,
Л. Булаховський, О. Руднєв). Проте уже О. Пєшковський
iнфiнiтивними називав речення, головним членом яких є незалежний
iнфiнiтив. О. Шахматов розглядав цi речення ширше, видiляючи iнфiнiтивнi
безпiдметовi ре чення та iнфiнiтивно-дiєслiвнi безособовi речення.
Поєднання ж у реченнях iнфiнiти вiв з безособовими
дiєсловами, предикативами й iменниками О. Шахматов квалiфiку вав
як головнi члени двоскладних речень. У сучасному мовознавствi щодо
iнфiнiтивних речень, дотримуються поглядiв О. Пєшковського (К.
Тимофеев, О. Гвоздев, В. Бабайцева, Б. Кулик, П. Дудик, А. За- гнiтко та
iн.). Проте деякi вченi до iнфiнiтивних вiдносять i речення з
допомiжними дiєсловами бути, стати, виявлятися та iн. (Н. Шведова,
Г. Золотова), що не пере конливо. Дискусiйною є й проблема
квалiфiкацiï цих речень як дiєслiвних чи iменних. 386 Це
зумовлене природою iнфiнiтива, який зберiг окремi ознаки iменного
походження. Тому багато мовознавцiв уважають, що iнфiнiтив може
виконувати функцiю не тiльки присудка, а й пiдмета i додатка (Ф.
Буслаев, О. Шахматов, О. Пєшковський та iн.). Проте О. Потебня з
цього приводу зазначає, що iнфiнiтив тiльки був колись iменем, але
не залишився ним, чи, як кажуть iнакше, що вiн є iмя в
етимологiчному i рiд дiєслова в синтаксичному вiдношеннi. За
структурою iнфiнiтивнi речення вiдрiзняються вiд тих безособових, у яких
iнфiнiтив є синтаксично залежним. Такi односкладнi речення є
безособовими (.хо четься працювати, можна вiдпочити, треба написати).
Iнфiнiтивними ж є речення з головним членом — iнфiнiтивом
без частки би (б) або з часткою би (б).
1. Iнфiнiтивнi речення без частки би (б), ïм притаманнi такi
модальнi значення: — необхiдностi, неможливостi, неминучостi,
наявностi/вiдсутностi дiï чи стану, наприклад: Тепер тiльки
пiдвестись, постукати в шибку й просунути мiж ґрат клунок (В.
Винниченко); Iвашковi не терпiлось: хоч на хвилину взяти голуба в
руки й порахувати пiр я в хвостi та на крилах (В. Винниченко);
Поблизу чути гомiн, а людей не видно (С. Васильченко); Бiгти Миколi
до саги мимо Ягоровоïхати, мимо солом яного дiдового палацу (О.
Гончар); Погасло небо. I землi не чути (М. Вiн* грановський); У
жоднiй енциклопедiï свiту не знайти нам цiєï
Зачiплянки (О. Гончар); — сумнiву, вагання щодо доцiльностi чи
необхiдностi дiï (стану), названоï iнфi нiтивом,
наприклад: За що вам ворогувати? (М. Стельмах); Чом же про те не
дбати? (Леся Украïнка); Що, може, першоï любовi не
дочекатись, не допить? (А. Малишко); — спонукання: наказ,
просьба, порада, побажання, заклик до виконання (невико нання)
певноï дiï, наприклад: Мечем до нього прорубати путь (Леся
Украïнка); Примружити очi й замовкнути. Не говорити, не чути!
Повiдчиняти вiкна! Про вiтрить оселю! Витнуть разом iз смiттям i
тих, що смiтять (М. Коцю бинський).
2. Iнфiнiтивнi речення з часткою би (б). Вони виражають широке коло
модальних значень. Залежно вiд цього ïх подiляють на кiлька
пiдгруп: ‘ — речення, що виражають дiю (стан), бажану чи
небажану для мовця. У разi небажаностi iнфiнiтив
поєднується iз заперечною часткою не, наприклад: Бодай
би вiк не бачить цих бояр (Л. Костенко); Вiдпочити б з дороги (Леся
Украïнка); Може б нам полинути у вирiй? (Д. Павличко); —
речення, що дають оцiнку здiбностей спiврозмовника, вказують на
часту схиль нiсть мовця до певноï дiï (вчинку), наприклад:
От злiзти б тут. побiгати по широкому полю або полежать в травi (М.
Коцюбинський); Вам тiльки б смiятися (М. Стельмах). Як окремi
рiзновиди iнфiнiтивних речень видiляють: а) iнфiнiтивно-називнi
речення. Особливiсть ïх полягає в тому, що iнфiнiтив (го
ловний член), називаючи якусь дiю чи процес, має констатацiйне
(описове) значення, наприклад: Жартувати та жартувати! Завжди отак,
а що далi? (В. Самiйленко); б) iнфiнiтивно-безособовi речення. Вони
переважно заперечнi. У ролi головного члена цих речень найчастiше
виступають дiєслова сприймання, деколи мислення типу
_____________________Синтаксис як роздiл
граматики___________________ ____ 387 СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА
ЛIТЕРАТУРНА МОВА чути (не чути), пiзнати (не пiзнати). Тому
вони'синонiмiчнi до тих безособових речень, головний член яких
виражається предикативним прислiвником зi значенням
сприймання, наприклад: Музики не чути — Музики не чутно. Отже,
iнфiнiтивнi речення залежно вiд структури головного члена (з часткою
би (б) чи без неï) реалiзують рiзнi модальнi значення.