Односкладнi безособовi речення

У системi односкладних речень безособовi структури є центральним
типом (це засвiдчується в багатьох спецiальних дослiдженнях,
пiдручниках, посiбниках), шмроао використовуваним у мовi Й рiзноманiтним
за своєю будовою. Семантичною основою безособових речень є
вiдсутнiсть активного дiяча (носiя ознаки), бо вказiвка на нього
виражається непрямим вiдмiнком, наприклад: Я граю м оя —
Менi грається легко. У безособовому реченнi М енi граєт ься
легко є вказiвка на дiйову особу (менi), однак неможливiсть
уживання форми називного вiдмiнка wmobjuot дiю як таку, що
вiдбувається незалежно вiд дiяча. Через вiдсутнiсть субєкта
jBf ям стану як активноï сили безособовi речення не можуть бути
спонукальними. З урахуванням морфологiчноï природи головного члена
безособового речення та Вето загальноï семантики видiляють кiлька
рiзновидiв безособових речень.
| _________ СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРНА МОНА__________________
$I2 с г
| . Вмете безособовi речення Голпмнй член виражений безособовим м и юш
| иï
Таких дiєслiв порiвняно небагато; однi i них уживаються без
афiкса -ся, iншi - з афiксом -ся (смертним, сутенiти, сттаят вечорiти,
ро тиднятися. т лнпм т и. тити. хотiтися кортiти, лихоманити. швртттт
та iи.) Речення цього рii- новиду подiляють на кiлька пiдгруп: а)
речення, в яких мiститься повiдомлення чи запитання про стихiйнi явища,
стани i пронеси в навколишньому сереловишi. наприклад: Потемнiю *р*п (Ь
Г р м ч т ю ). Вже смеркалося (Б. Грiнченко); Счу ш раз (А Тесленко);
(прать сяiмляф (С Ва- сильченко); Тим часом роïвиднйося. свiтлiо
(М. Рильський). Головний член безосо- бових конструкцiй може мати
аналiтичну форму, по ск шдаєгься i iнфiнiтива ïв
дiєслiвноï зв'язки буят чи допомiжних дгсли починати. iув^рм
п ш i и. ставати га iн.. наприклад: Незабаром має свiтати (М.
Трублаïнi); Iл гг й сiрiти почало (I. Цюпа); б) речення, в яких
виражаються переживання, настроï й фiзичнi вiдчуття людини,
незалежнi вiд ïï волi. Цi речення лише вказують на особу,
виражену формою непря мого вiдмiнка, наприклад: В головi у Соломiï
розвиднiлось (М Коцюбинський): Свiтати у мозку в людей почало (Л.
Первомайський): в) речення, в яких виражаються модальнi значення
бажання (небажання). що кон центруються в семантицi головного члена,
переважно складеного, який поєднує без особове
дiєслово хочеться (не хочеться), кортить, манить, вабить та iн.
як допо мiжне з iнфiнiтивом зi шаченням конкретноï дiï;
подеколи iнфiнiтив може опускатися, наприклад: Не хочеться туди (С.
Васильченко): А от писар. Кортить йому з панночкою ромам вчинити (М.
Гру шевський); Хотiлося нiй ти в найдальший куток канапи, поруч ii
Валею або й Алею, i слухати (Ю. Смолич); Йому хотiлося бити замш
поклони i молитися (Ю. Смолич). До цiєï пiдгрупи вiдносять i
речення, в яких у складеному головному членi iнфiнiтив
поєднується i дiєсловами м значенням необ хiдностi,
можливостi та iн., наприклад: Недовго ïм довелось шукати води (М
Коцю бинський); ГIрийшлось пробиратись помацки (Панас Мирний); Перший
наш хлiборобський день най довелося робити на палi в сiльс ького
старости (Ю. С молич); г) речення, що вказують на успiх (неуспiх),
певний внутрiшнiй стан особи. Голов ний член таких речень виражений
дiєсловами типу таланити, щастити, фортунити У цих конструкцiях
переважно наявний давальний вiдмiнок субєкта, який зрiдка може
опускатися, наприклад: Остаповi пощастило, однак, /ачепшпш ь якось за
при бережну вербу (М. Коцюбинський); Репетюковi ш Толянковi нарештi
пощасти те видертися (Ю. Смолич); ж на свiтi невеïучi люди, яким
нi чому не таланить (М Стельмах); г) речення, що вказують на
наявнiсть/вiдсутнiсть деяких кiлькiсних змiн, явиш чи станiв у
навколишньому середовищi. У ïх складi постiйно функцiонує
додаток у формi родового вiдмiнка, наприклад: Бракує арфi струн,
спiвцевi емт (Леся Украïнка)
2. Безособовi речення, головний член яких виражений особовим дислоааи,
ужи тим у безособовому значеннi. Вони найпоширенiшi в сучаснiй
украïнськiй мовi, ïх по дiляють на двi пiдгрупи i
урахуванням морфологiчного вираження головного члена. а) безособовi
речення з головним дiєслiвним членом без афiкса сн Вони
означають: 383 СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРНА МОВА —
природнi явища, фiзичнi процеси, що мають певнi просторовi межi, наприклад-
Затихло в хатi (С. Васильченко); У хатi все темнiшало та темнiшало
(Марко Вовчок); Похмурнiло навколо в цi днi (М. Стельмах); —
природнi процеси, реалiзованi з допомогою якогось предмета, що
виконує дiю або ж явища природи, що є джерелом дiï
(стану); тому в таких реченнях переважно наявний непрямий додаток в
орудному вiдмiнку, а вони синонiмiчнi з двосклад ними реченнями,
наприклад: Дужче обвiває густим, теплим духом чебрику, щ0
росте понад межею (В. Винниченко); Прохолода повiяла з лiсу (М. Стельмах)-
Пахне димом (Н. Рибак); Кiлька днiв пiдряд мело колючим снiгом (В.
Козаченко)* Од рiки тягне прохолодою (В. Козаченко); I враз Зiлова
рясно зросило гарячим потом (Ю. Смолич); Завiяло, заговорило снiгом
у полi, попiд садом i в саду (М. Вiн. грановський); — фiзичнi
та психiчнi стани людини, ïï настроï, переживання,
сприймання, вiдчуття, наприклад: Шумить у головi йому, дзеленчить
(А. Тесленко); Хоч всерединi Аркадiя трясло, але зовнi вiн зберiг
цiлковитий спокiй (I. Вiльде); В головi гуло й гримiло куди дужче
(Ю. Смолич). До речень цiєï пiдгрупи належать i такi,
головний член яких виражений особовими дiєсловами минулого i
майбутнього часу не було, не буде, вжитими в безособовому значеннi,
наприклад: Не було нiкого (М. Коцюбинський); А Соломiï не було
(М. Коцю бинський); Плати нiякоï не було менi (А. Тесленко); У
цей день у школi не буде навчання; Навiть i снопiв уже не було
(Петро Панч); б) безособовi речення з головним дiєслiвним
членом з афiксом -ся. Бiльшiсть безособових речень позначають рiзнi
процеси сприймання, мислення, мовлення тощо. Порiвняно незначна
частина ïх означає фiзичнi явища, джерелом яких є
субєкт, неозначений у комунiкативному планi, наприклад:
Дихалось важко (М. Коцю бинський); Стручисi не спалося (Б.
Грiнченко); Добиралось геть-геть за пiвнiч (Панас Мирний); Не
спалося дiвчинi (М. Грушевський); Як глибоко зiтхнулося (Ю. Смолич).
Безособовi речення з головним членом, вираженим особовим
дiєсловом у безосо бовому значеннi, функцiонують як головнi
частини складнопiдрядних речень з пiд рядними з'ясувальними, що
виконують роль пiдметiв. Найчастiше головним членом таких
безособових конструкцiй є дiєслова сприймання (бачиться,
здається, вва жається, сниться, чується та iн.),
на означення процесiв мислення i мовлення, що не запланованi,
наприклад: I снилось, як гаряче дихають днi (А. Малишко); ïй
здалося, нiби за стiною хтось розмовляє (М. Трублаïнi);
Згадалось Тонi, як позаторiк на свято урожаю поïхали колективно
з Центральноï до моря купатись (О. Гончар). У реченнях цього
рiзновиду часто спостерiгається вiдношення до суб'єкта,
вира женого словами щось, усе, наприклад: На Боєвiй горi щось
свiтило i витрiскувало сухим житом, а троянiвцi подейкували, що ото
вже пiдлазить германець, щоб запалити село (Г. Тютюнник). Зi
вставкою щось синтаксична безособовiсть лiк* вiдусться, i речення
перетворюється на двоскладне незважаючи на те, що пiдмет щось
ие вносить конкретного значення суб'єкта.
3. Безособовi речення, у яких головний член виражений незмiнною
предикативною формою на -но, -то, наприклад: 3 чотирьох ïï
класiв було винесено парти i просто на Синтаксис як роздiл граматики
пiдлогу накидано горами сiна (Ю. Смолич); Даровано людинi, щоб
дивилась, а мабуть, не надивишся й до останнього подиху (0. Гончар).
У реченнях цього типу головний член означає стан як результат
дiï в минулому, а iнодi результат дiï, не зумовлено! волею
людини, наприклад: Вiконця замуровано морозом (Панас Мирний); Дивлюся-
ранкам вже заволочено серпанком сiреньке небо (Леся Украïнка);
Занедбано цвинтар, лише великоднiми святами сходяться сюди якiсь
бабусi на поминки… (О. Гончар); Отже, приймати подарунки було
помiж нас суворо заборонено (Ю. Смолич). Часто в таких конструкцiях
при головному членi наявний додаток у формi оруд ного вiдмiнка,
наприклад: Зал залито яскравим слiпучим свiтлом (Ю. Яновський). Цi
речення спiввiдноснi з двоскладними конструкцiями, в яких складений
iменний присудок виражений пасивним дiєприкметником,
наприклад: Ой у полi жито копитами збито (Нар. творчiсть)-О й у полi
жито копитами збите.
4. Безособовi конструкцiï, головний член яких виражений
прислiвником. Серед них видiляють кiлька пiдгруп, однiєю з
найпоширенiших є така, головний член якоï
виражається предикативним прислiвником типу болiсно, боляче,
безлюдно, весело, гарно, вiдрадно, добре, прикро, радiсно, сумно,
тепло, страшно, тихо, холодно та iн. Вони часто поєднуються з
дiєсловами-звязками було, буде, стало, стає, стане та
iн., а також з iнфiнiтивом як залежним компонентом, наприклад:
Ставало вогко й холодно (М. Коцюбинський); В повiтрi стало теплiше
(М. Коцюбинський); Стало просто хмарно, сiро i тоскно (Ю. Смолич);
Вiд ïхнiх пiсень робилося так тоскно, що аж за серце брало
(Петро Панч); Глеювата глина набиралась на чоботи, i стало важко йти
(О. Гончар); Я к йому приємно стояти серед такого зеленого
побратимства, роз кинувши широко вузлуватi руки своï,
пiдставивши небу кучеряву голову (1. Цюпа). Iз цiєï
пiдгрупи поширеними є структури з предикативними прислiвниками
дiєслiвного походження на означення сприймання: видно, видко,
помiтно, чутно. У таких реченнях знахiдний вiдмiнок часто
обовязковий. Тому деякi мовознавцi квалiфiкують такi речення як
двокомпонентнi не пiдметово-присудковi. Знахiдний вiдмiнок зазвичай
перебуває у постпозицiï й виконує функцiю
обєкта, наприклад: Коли злiзт и аж на помiст, видно зеленi
лiси за ґонтовим Яром i за Кириковою Сiчкою, балку за Яловенковим
млином i хрест на посунькiвськiй церквi (Петро Панч); I тихо видно
бiлi дива, на руку руку нiч кладе… (М. Вiнграновський); В
темрявi видно було одне тiльки небо — далеке, темне, як
оксамит (С. Васильченко); Чутно стрiлянину з рушниць та вибухи з
гармат (. Кротевич); Подеколи видко було то тут, то там дядькiв,
коней, плуги (В. Винниченко). Часто аналогiчнi конструкцiï
трапляються i при запереченнi. У такому разi пози цiю знахiдного
вiдмiнка займає родовий, наприклад: Не видно було навiть
комиша, що ст ирчав густо, як жито на нивi, круг них (М.
Коцюбинський); А лiсу й слiду не видко було нiгде (В. Винниченко); У
дворi не видно було нiкого (Петро Панч). Цi пре дикативнi
прислiвники часто передбачають давальний вiдмiнок субєкта
(тобi, йому, менi, нам), наприклад: Тим часом Раïсi видно було,
як у другiй хатi Тася присiла перед грубкою (М. Коцюбинський).
Окрему пiдгрупу становлять безособовi речення, в яких головний член
виражений модальними прислiвниками типу необхiдно, можна, не можна,
доцiльно, треба, 385 СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРНА МОВА
пов'язаними з iнфiнiтивом, наприклад: Треба було дочекатися свiту
(М. Коцюбин ський); З-за високого та густого, як щiтка, комишу не
можна було нiчого розiбрати (М. Коцюбинський); Але перед тим, перед
ïжею, перед обiдом, треба було хоч на секунду спочити (Ю.
Смолич); Треба вертатися назад (Б. Грiнченко); Годi вже далi iти (А.
Тесленко); Можна ще побiгти на ставок (Петро Панч).
5. Безособовi конструкцiï, головний член яких виражений
предикативними сло вами типу грiх, бiда, жаль, досада, сором, шкода,
час, пора та iн. Деколи вони можуть поєднуватися з
iнфiнiтивом, наприклад: Час одпочить, попоïсти (А. Тесленко);
Жаль стало батька (М.Коцюбинський); Чи не пора нам спуститись в
долину? (М. Коцюбинський); Тiєï землi забути нам не сила
(С. Крижанiвський); Менi стало себе шкода (Петро Панч).
6. Безособовi речення з головним членом, вираженим предикативним словом
нема, при якому наявний непрямий додаток у формi родового вiдмiнка,
що називає особу чи предмет; вiдсутнiсть яких
стверджується, наприклад: Тут нема вже рятунку (М. Ко
цюбинський); Нема на хлiб (Л. Костенко); Тебе немає (Л.
Костенiю); Мiсяця нема, не народився (М. Грушевський); Тау вас тут
нiчого нема (М. Грушевський); Ну що ж, нема лiсу, то й нема (В.
Винниченко). Такi конструкцiï можуть бути елiптичними,
наприклад: I нiгде нi садочка, нi квiток! (I. Нечуй-Левиць кий); У
Зарицьких, хоч i свята сьогоднi нiякого, а гостей повно (Н. Рибак);
Навколо нi душечки (М. Коцю бинський); Нi гудкiв паровозiв, нi
вiдгомонiв з депо, нi стукоту моторiв з естакади, нi клацання
буферiв з запасних колiй i паркiв (Ю. Смолич). У парадигматичному
планi (не було нема не буде) такi конструкцiï доцiльнiше
розглядати разом з реченнями, в яких головний член виражений
особовим дiєсловом у безособовому значеннi, наприклад: Дощу не
було -Д ощ у нема -Д ощ у не буде. Отже, безособовi речення залежно
вiд морфологiчноï природи головного члена реалiзують рiзнi
значення (За К. Шульжуком).