Загальна характеристика стилiв мови i мовлення
У сучасному мовознавствi лексемою стиль прийнято позначати
своєрiдну манеру й спосiб усного i писемного висловлювання,
реалiзовуваного за однотипних умов спiлкування i з однаковою метою. Цей
самий термiн уживається i як найменування багатьох вужчих мовних i
мовленнєвих явищ, понять, зокрема рiзних галузей науки, мистецтва,
сфер громадськоï дiяльностi, побуту тощо. Iнакше кажучи, словом
стиль у лiнгвiстицi прийнято називати один з найбiльших за обсягом
рiзновидiв мови. Кожен iз них формується певною сукупнiстю
особливих мовних ознак лексико-семан- тичних, фразеологiчних i
граматичних. Отже, стиль це одна з пiдсистем мови, яка
вiдрiзняється вiд iнших ïï пiдсистем лексично,
фразеологiзмами, структурою речень, мовних зворотiв тощо. Найчастiше
виокремлюють розмовно-побутовий, офiцiйно-дiловий, науковий, художнiй,
публiцистичний, конфесiйний i епiстолярний стилi мови й мовлення. Термiн
стиль використовується i в багатьох iнших значеннях: романтичний
стиль, стиль письменника, стиль iнтелiгента, людина старого стилю, стиль
керiвництва, власний стиль письма, канцелярський стиль, архаïчний,
високопарний, дiалогiчний, народнопоетичний тощо. Словом стиль
послуговуються також як назвою лiточислення: новий стиль
(Григорiанський), старий стиль (Юлiанський).
Становлячи явища винятково суттєвi, мовнi стилi широко
розглядаються в лiнгвiстицi. ïх коментують! формулюють
неоднозначно, наприклад, стиль мови це:
обєднана певною функцiональною спрямованiстю система мовних
елементiв, способiв ïх вiдбору, вживання, взаємного
поєднання i спiввiдношення, функцiональний рiзновид
лiтературноï мови (Ю. Бельчиков);
рiзновид, видозмiна лiтературноï мови; манера мовного вираження у
рiзних сферах, умовах, формах (уснiй i писемнiй) спiлкування; мистецтво
слова (С. р- моленко);
один iз диференцiйованих рiзновидiв мови, мовна пiдсистема iз
своєрiдним словником, фразеологiчними сполученнями, зворотами i
конструкцiями, якi вiдрiзняються вiд iнших рiзновидiв в основному експресивно-
оцiнними властивостями елементiв, якi його [стиль] складають i звичайно
повязанi з певними сферами вживання мови (О. Ахманова);
спосiб вибору мовних засобiв для вираження своïх думок i
впорядкування ïх в одне цiле (I. Томан).
Ще в давнiх Грецiï та Римi оратори свiдомо пристосовували мову,
ïï стиль до рiзних ситуацiй, аудиторiй, слухачiв. Вони вйсе
тодi розрiзняли три види стилю ‘звичайний, середнiй (елегантний) i
пiднесений.
Отже, стиль мови є сукупнiстю однотипних за певною ознакою мовних
одиниць (морфемних, морфологiчних, особливо синтаксичних, лексичних i
фразеологiчних), якi характеризують переважно окремий рiзновид мовлення
i позначенi своєрiдною емоцiйнiстю, поєднанi iз
загальномовними одиницями явищами, якi однаково чи майже однаково
властивi всiм стилям.
