Стилiстика лiтературноï мови i дiалектне мовлення
Стилiстика як лiнгвiстичне вчення про функцiонування мови, всiх
елементiв ïï структури в повному обсязi стосується лише
лiтературноï мови , тобто мови унормованоï, всенародноï,
за сучасних умов переважно нацiональноï, яка виявляється у
всiх стилях, жанрах мови, в ïï уснiй i писемнiй формах.
Дiалектне мовлення, використання якого завжди обмежене певною
територiєю, на якiй проживає тiльки частина народу,
нацiï, теж можна вивчати стилiстично, зафiксувавши його на письмi,
з урахуванням функцiонування тих елементiв, одиниць, з яких воно
сформувалося. Таке мовлення здебiльшого вивчають фонетично
(фонологiчно), орфоепiчно, акцентно (наголошування дiалектних слiв),
морфемно, морфологiчно, синтаксично, лексично, фразеологiчно. У
дiалектному мовленнi нiколи системно не вивчаються термiни, бо вони у
ньому спорадичнi, нечастотнi, випадковi. Такоï галузi мовознавства,
щестилiстика дiалектного мовлення, й дотепер не створено, хоча вона
обєктивно можлива. Дiалектне мовлення в своєму природному
виявi мовлення усне. Писемна репрезентацiя дiалектного мовлення це
тiльки його вiдображення, а не специфiчний рiзновид всенародноï
мови, яким є писемна форма лiтературноï мови.
Дiалектне мовлення теж по-своєму нормативне. Послуговуючись ним,
сiльськi жителi, навiть не вмiючи писати й читати, спiлкуються мiж собою
i з тими, хто добре володiє лiтературною мовою. Носiï
дiалекту i дiалектного мовлення розумiють радiо- i телепередачi, досить
вiльно спiлкуються з усiма громадянами, реалiзують усi можливi дiалоги й
монологи в рiднiй для них дiалектнiй мовнiй формi, всебiчно ï
компактно дотримуючись при цьому усталених у мовленнi свого краю
(району, села, селища) елементiв мовлення. У цьому виявляється
своєрiдна нормативнiсть дiалектного мовлення. Будь-яке вiдхилення
вiд того, що вже усталилось у дiалектному мовленнi, сприймається
як щось по- своєму ненормативне, незвичне. .Водночас дiалектна
норма нiколи не має всенародного статусу, завжди функцiонально
обмежена певною частиною нацiональноï територiï, через що не
може слугувати єдиним для всього народу засобом спiлкування.
Якщо писемна й усна форми лiтературноï мови однаковi на всiй
нацiональнiй територiï, то в усному мовленнi украïнського
населення (переважно сiльського) рiзних мiсцевостей є чимало
вiдмiнних особливостей, якi прийнято називати дiалектизмами. Сукупнiсть
дiалектизмiв, характерних для бiльш чи менш значноï територiï,
називають дiалектом, або нарiччям, а особливостi мови в межах одного чи
кiлькох населених пунктiв говiркою, говором (дiалектом ): назви говiрка
села, дiалект села є синонiмiчними.
Основних груп украïнських дiалектiв (нарiч) три: пiвденно-схiдна (
середньо над днiпрянська ), пiвденно-захiдна, пiвнiчна. Кожне з нарiч
(також i говорiв, певна група яких входить до складу того чи iншого
нарiччя) має своï прикметнi особливостi в лексицi,
фразеологiï, фонетицi (зокрема, в системi голосних i приголосних
звукiв), в орфоепiï (вимовi окремих звукiв чи певних поєднань
звукiв), у морфемах, формах слiв, у синтаксисi, оформленнi членiв
речення, словосполучень i речень.
Iснування украïнських дiалектiв зумовлене особливостями минулого
життя нашого народу. За сучасних умов дiалектизми, становлячи
своєрiдний пережиток минувшини, поступово зникають. диною формою
спiлкування для всього народу стає лiтературна всена- родно-
нацiональна мова в обох ïï формах.
Отже, у дiалектному мовленнi, яке для бiльшоï частини сiльського
населення ще й нинi є засобом спiлкування, функцiонують i
дiалектизми, i мовнi одиницi (лексичнi, фонетичнi, морфологiчнi тощо),
якi характернi для загальнонародноï лiтературноï мови
(кiлькiсно й функцiонально вони переважають у мовленнi носiïв
певного дiалекту). Завдяки цьому тi, хто послуговується дiалектним
мовленням, розумiють своïх од- номовних спiврозмовникiв, якi
розмовляють лiтературною мовою.
Сучасна украïнська лiтературна мова сформувалась на основi
середньонадднiпрянських говорiв, увiбравши в себе i певну кiлькiсть
мрвних явищ,а iнших дiалектiв украïнськоï мови.
Однiєю з багатьох-можливих лiтературних i дiалектних схем
(таблиць) сучасного украïнського мовлення може бути така таблиця:
Особливостi
Лiтературне
мовлення
Дiалектне мовлення (нарiччя)
Пiвденно-
схiдне
Пiвденно-
захiдне
Пiвнiчне
Лексичнi
кукурудза
кукурудза,
кукугузга,
калачики,
пшiнка
кукурузга,
мелай,
папшой,
кендериця
кукуруза,
кияхи,
пшеничка,
калачики
Фонетичнi
вiл, кiнь,
пiч, лiс,
лiто, сiно,
зоря,
втрьох,
лоша,
курча
вiл, кiнь,
пiч, лiс,
лiто, сiно,
зоря,
втрьох,
лошя,
курчя
вiл, кiнь, пiч, лiс, лiто, сiно, зорйа,
втрох, лошє, курчє
вуол, куонь,
ґ~* г~
пiеч, лiес,
о гл
лiето, сiено, зора, втрох, лошє, курчє
Морфо
логiчнi
братовi
(брату),
коневi
(коню),
рукою,
ногою,
сиджу
братовi
(брату),
коневi
(коню),
рукою,
ногою,
сиджу
i сидю
братови, коньови, руков, ногов, сидйу
брату,
коню,
рукой,
ногой,
сиджу
i сижу
Отже, крiм стилiстики лiтературноï мови, можна визнати як
обєктивно можливу i стилiстику дiалектного мовлення. Термiн
дiалектна мова, на вiдмiну вiд термiна дiалектне мовлення, науково невмотивова-
ний. Найширший матерiал дiалектного мовлення запозичується з
лiтературноï мови з ïï всенародним статусом.
Окремi мовознавцi (В. Чабаненко) вважають, що, подiбно до
лiтературноï мови, дiалект має своï стилi (функцiональнi
рiзновиди) i, отже, своï виражально- зображальнi засоби. вагомi
пiдстави для твердження, що цi ознаки властивi не дiалектовi, а
дiалектному мовленню. Термiни дiалект i дiалектне мовлення не слiд
розглядати як синонiми, бо вони позначають неадекватнi лiнгвальнi
(мовнi) реалiï. У функцiï комунiкативноï системи
виступає лише дiалектне мовлення, а не дiалект, отже, вони мають
рiзний лiнгвiстичний змiст. Такоï ж загалом думки дотримуються
сучаснi украïнськi i росiйськi мовознавцi (I. Ковалик, Л. Скворцов
та iн.). На ïх погляд, iснування мовних норм не обмежується
сферою виключно лiтературноï мови. I в дiалектах, i в просторiччi
є своï норми. Однак норми дiалекту (а точнiше, дiалектного
мовлення. 77. Д.) не усвiдомлюються як обовязковi i реалiзуються лише
непрямими засобами, супроводжуються негативною оцiнкою так не говорять,
ми так не скажемо i т. iн.
Стилiстичне мовлення повинно виявлятися не тiльки в лiтературно-
нормативних формах, а також i в дiалектних, бо за найрiзноманiтнiших
комунiкативних ситуацiй мовець свiдомо чи iнтуïтивно прагне до
правильностi, логiчностi, точностi, образностi, доречностi
висловлюваного.
