Стилiстичнi властивостi дiєслова

У кожнiй розвиненiй мовi дiєслова становлять най- численнiшу
(пiсля iменникiв i прикметникiв) групу лексем.

Дiєслово повнозначне слово, яке позначає дiю, стан предмета
як процес. Значення дiєслiв виявляються у граматичних
(морфологiчних) категорiях особи, виду, стану, способу, часу, а також
числа i роду (мин. час, умовний спосiб).

Разом з iменниками, прикметниками дiєслова формують основу
словникового складу мови. Вживанням дiєслiв задовольняється
важлива потреба кожного з мовцiв у спiлкуваннi з iншими. ^

Стилiстична потужнiсть дiєслiв мiститься i в ïх семантицi, i
в розгорнутiй системi морфологiчних форм способових, часових, тому що
бiльшiсть дiєслiв має по шiсть форм у теперiшньому i в
майбутньому часах недо- конаного й доконаного видiв (читаю; читатиму,
буду читати; прочитаю), по три форми в наказовому способi (читай,
читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в
минулому часi (читав, читала, читало, читали) i в умовному способi
(читав би, читала б, читало б, читали б).

Багатство, розгалуженiсть дiєслiвних форм зумовлюють багатство й
розгалуженiсть функцiй, якi властивi дiєслiвним формам.

Як засiб вiдтворення динамiки життя, дiєслово най- частiше
використовується в усно-розмовному i художньому мовленнi, значно
рiдше в стилях офiцiйно-дiловому i науковому, бо в них iдеться
здебiльшого про статику, про менш змiнюване й дiєве в природi i
суспiльствi, про бiльш чи менш постiйнi ознаки, якостi предметiв. Якщо в
побутi через його виняткову широчiнь, багато- векторнiсть,
найрiзноманiтнiшу тематику широко вживаються дiєслова у формах
минулого часу й наказового способу, то в iнших стилях це
простежується на-стiльки невиразно, що звести його до певних i
чiтких норм нереально. Однак частина дiєслiв (телитися, ягнитися,
текти, ржавiти та iн.) здебiльшого позначає процеси в тваринному й
рослинному свiтi, в неживiй природi. Функцiонально обмеженi й iншi
дiєслова неповноï особовоï парадигми, у яких немає
всiх звичних для дiєслова форм, зокрема форми 1-ï особи
теперiшнього i майбутнього часу (чудитися, колоситися, ряснiти та iн.).
Безособових дiєслiв iз загальною семантикою стан природи не бiльше
двох десяткiв: веснiти, вечорiти, виднiти, вiтрити, вiхолити, гарячiти,
днiти, дощити, зорiти, мрячити, морозити, поночiти, пустiти, ряснiти,
свiтати, сльотити, студенiти, хмарити, хурделити, яснiти, напр.: За
скелями починало яснiти, тобто свiтало вже (С. Васильченко). У прямому
значеннi безособовi дiєслова не поєднуються з лексемами-iменни-
ками, коли виступають назвою активного носiя ознаки (субєкта
дiï або стану), бо такий носiй при них неможливий. Власне
безособовi дiєслова iнодi вживають i у формах 1-ï й 2-ï
осiб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж
виявляється стилiстична своєрiднiсть цiєï групи
дiєслiв: Баштани ряснiють кавунами, динями, гарбузами (С.
Добровольський); …Ряснiю, множусь, дихаю травою. I вся земля
натягує струну… (А. Малишко). Але в реченнi Ряснiє в
природi дiєслово вжито у власне безособовому значеннi.

Поширеними i стилiстично вагомими можуть бути такi мовленнєвi
процеси:

стилiстична замiна в системi дiєслiвно-часових, способових i
числових форм: Пишемо! замiсть Пиши! чи Пишiть!;

замiна однiєï часовоï форми iншою: Пароплав
вiдпливає через годину (теп. час замiсть майб. часу); Пароплав
вiдпливав через годину (мин. час замiсть майб. рiдше); Реве та стогне
Днiпр широкий (Т. Шевченко).

Дiєслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою
системою своєрiдних повнозначних слiв, винятково багатi
синонiмiчно, бо, як правило, широко вживаються i в прямому, i в
переносному зна-

ченнi (див. СУМ): Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт лиш приходить
подiбне кохання (В. Сосюра). Iншi значення переноснi або ж близькi до
кохати: Добра дочка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто
кохав життя ледаче, Непереливки тому (Л. Глiбов); або кохати в значеннi
дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось: Лукаш усю
садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь:
Запустiє та оселя, що цiлий рiд кохав ïï та доглядав
(Панас Мирний); виховувати, ростити кого-не- будь, старанно доглядаючи:
Доню моя… Як ягiдку, як пташечку, кохала, ростила… (Т.
Шевченко); виношувати, плекати (намiр, думку) тощо: Вони… вкупi
кохали своï молодi намiри (Днiпрова Чайка); або синонiмiчне до
кохати дiєслово любити: вiдчувати глибоку вiдданiсть, привязанiсть
до кого-, чого-небудь: Як я люблю тебе, мiй рiдний краю, Як я люблю твiй
люд (I. Франко); майже в значеннi кохати: Вмiє розставатись той,
хто вмiв любить (М. Рильський); мати iнтерес до чогось, високо цiнувати
що-небудь, надавати перевагу чомусь; мати нахил, пристрасть до чого-
небудь: Добре жi/iть Тому, чия душа i дума Добро навчалася любить! (Т.
Шевченко); Горпина не ïла вона змалку не любила молочноï кашi
(Панас Мирний).

/Стилiстичне значення, функцiя дiєвостi, перебування в певному
станi особливо актуалiзується при дiєслiр- нiй однорiдностi.
Наприклад, у реченнi Та ось все стихло, причаïлось, наче збиралось
з силами. I раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посерединi i з
страшним трiском завалилось на землю, церква похитнулася, стiни в школi
розсипались. I все щезло i затихло… (М. Коцюбинський) вiдтворено
неспокiйний, динамiчний i збурений стан природи.

Частиномовна сутнiсть дiєслiв стилiстично безмежна, тому що вони
мiстять безмежнiсть миследо-мовлен- нєвоï енергiï,
дiï, вчинкiв.

Близькими за семантикою (значенням дiï, стану) до дiєслiв
є ïх складовi форми дiєприкметники,
дiєприкметниковi звороти i дiєприслiвники,
дiєприслiвниковi звороти.

Отже, чим бiльше в мовленнi дiєслiв, тим значнiшою є його
динамiка, енергiя, стилiстична виразнiсть сказаного чи написаного.