Чистота мовлення

Чистота мовлення є його важливою комунiкативно- стилiстичною
ознакою. Лексема чистота означає стан i властивiсть за значенням
чистий, напр.: М. Рильський високо цiнував мовностилiстичну майстернiсть
творiв лiтератури художнього реалiзму, чистоту i яснiсть
лiтературноï мови (3 посiбника). Слово чистий багатозначне. Одне з
його значень стосується мови: ясний, правильний, чiткий (про мову,
стиль, звуки тощо): В хату вступає жiнка господаря, звертаючись до
дiтей чистою, неламаною мовою (М. Коцюбинський); позбавлений шуму,
хрипоти, призвукiв (про голос, звуки, дихання та iн.): …спiвав дiд
тихим, але чистим i виразним голосом (I. Франко). Значення прикметника
чистий доповнюється такими синонiмами, якi застосовуються до
найрiзноманiтнiших обєктiв, частково й мови: незабруднений,
незамазаний, свiжий, неношений, прозорий, не- каламутний, непомутнiлий,
яскравий, прибраний; старанно, акуратно, майстерно виконаний; справжнiй.
Чистота мовлення як одна з його комунiкативних ознак досягається
тодi, коли мовлення нормативне i всi його елементи (фонетико-орфоепiчнi,
лексичнi, фразеологiчнi, граматичнi, стилiстичнi) є лiтературними.
У цьому полягає власне мовленнєва чистота усного й писемного
висловлювання. Крiм лiнгвiстичних параметрiв, ознак
мовленнєвоï чистоти, iснують i такi якостi мовлення, якi
зумовлюються позамовними чинниками, духовними прикметами людини,
ïï розумово-почуттєвим станом, вихованiстю мовця.
Мовлення повинно узгоджуватися з нормами усталеноï в конкретному
колективi моралi, тому вульгарна лайка, лихослiвя тощо є
недопустимими нi в громадськiй сферi, нi в побутi.
Те, що прийнято називати чистотою мовлення, можна згрупувати за такими
двома основними сферами i способами ïï вияву, як вимовна
чистота i чистота лексична.
Вимовнi (орфоепiчнi) ознаки чистоти мовлення. Вони стосуються
нормативноï вимови окремого звука, всiх сполучень звукiв (фонем) i
наголошування слiв. Недотримання фонетико-фонологiчноï й
акцентноï чистоти мовлення простежується переважно серед
мовцiв, для яких украïнська мова не є рiдною. Однак i деякi
украïнцi вимовляють грунт замiсть ґрунт; шо замiсть що;
морос, дуп замiсть мороз, дуб; константу вати, преспектива замiсть
констатувати, перспектива; ненависть, директори^ читання, навчання
замiсть ненависть, директори, читання, навчання тощо.
Л е к с и ч на чистота мовлення. В усному i писемному мовленнi
простежується порушення чистоти мовлення i на лексико-семантичному
рiвнi. Це трапляється тодi, коли певне слово вживається з
невластивим йому значенням (штучнi засвоєння з росiйськоï
мови тощо). Такi явища часто є порушенням логiки й точностi
мовлення, а на цiй основi i його нормативностi, правильностi: до цього
слiд прикласти зусиль (замiсть докласти); використати всi мiри (докласти
всiх сил, зусиль); виражено увагу до… (виявлено); кожен загорiвся
бажанням (перейнявся, пройнявся, сповнився ); ми здiйснили це з честю
(виконали, реалiзували); на заключення хочу сказати (наприкiнцi); В
народi вiдносяться до Шевченка з виключною увагою (ставляться… з
особливою увагою); розгорнув талант артиста (виявив, розкрив); здобув
учену ступiнь кандидата наук (учений ступiнь); внутрiшнє становище
держави (стан); добробут народу збiльшується ( зростає ).
Чистота украïнського лiтературного мовлення знесилюється,
порушується i багатьма iншими огрiхами, недолiками. Якщо,
наприклад, прикметник якiсний не входить до складу термiнологiчноï
назви (якiсний аналiз хiмiчного складу речовини; якiснi прикметники), то
замiсть нього слiд вживати лексеми доброякiсний, високоякiсний i под.
(бо якiсть буває рiзною i позитивною, i негативною): Праця кожного
повинна бути доброякiсною, високоякiсною. Однак у побутовому
лiтературному мовленнi прикметник якiсний усе частiше вживається
нестилiстично (зокрема, в значеннi високоякiсний): Вiн завжди варив
якiсну сталь (С. Чорнобривець).
Чистота украïнського мовлення часто порушується вживанням
стилiстично невмотивованих слiв, зокрема русизмiв, якi перебувають поза
межами обох лiтературних МО'В украïнськоï i росiйськоï:
моє заключення замiсть мiй висновок; учбовий заклад замiсть
навчальний заклад; галстук замiсть краватка i т. iн.
Обмеженим використанням сучасноï украïнськоï
лiтературноï мови в усних i писемних формах вияву, а також
використанням ненормативних форм, якими порушується єднiсть
стилю у викладi думки, послаблюється увага слухачiв (читачiв) до
сказаного чи написаного.
Отже, чистота мовлення найвразливiша на лексичному рiвнi. Йдеться
передусiм про стилiстично невмоти- воване вживання таких шарiв лексики,
як територiальнi (мiсцевi) дiалектизми, жаргонiзми, сленгiзми,
просторiчнi слова, сполучення слiв, арготизми.
Дiалектизми (грец. с1iа1екк>8 говiр, нарiччя). Це своєрiднi
мовнi одиницi, якi не належать до лiтературноï мови: варiанти
фонем, поєднання певних звукiв, уживання слiв з невластивим
ïм лексичним значенням; ненормативнi форми слiв, рiзнi вiдхилення
вiд лiтературноï норми в побудовi словосполучень, речень i
еквiвалентiв речення.
Дiалектизми вживаються переважно в художньому мовленнi з певною
стилiстичною метою (для вiдтворення мiсцевого колориту, мовноï
характеристики персонажiв тощо): знебачки несподiвано, зненацька, пуля-
рес гаманець, варiвко нiяково, незручно i т. iн. (М. Коцюбинський).
Жаргонiзми (франц. jargon, вiд галло-роман- ського gargone базiкання).
Це специфiчнi слова чи вирази, характернi для певного жаргону, тобто
рiзновиду мовлення якоïсь соцiальноï чи професiйноï групи
людей. З таких слiв, лексем в украïнськiй мовi формується
ïï жаргонна лексика. Бiльшiсть жаргонiзмiв належить до складу
лiтературноï мови i вживається з певних своєрiдних
комунiкативних причин i потреб, вiдображаючи особливi мовленнєвi
уподобання, смаки небагатьох мовцiв. Поширеними (особливо серед молодi)
є лексеми, якi в минулому були характернi для мовлення окремих
верств населення (дворян, купцiв та iн.): вимагаю сатисфакцiï
(викликаю на дуель), зроблю кiлька вiзитiв (вiдвiдин знайомих, iнших
осiб), зроблю з обовязку ввiчливостi цей реверанс (шанобливий уклiн з
присiданням) та iн.; без iнтересу (без прибутку), неспроможний боржник,
вилетiти в трубу, могорич i под. Багато жаргонiзмiв трапляється у
мовленнi студентiв: зрiзатись (засипатись, плавати, прогорiти) на
екзаменi; хвiст (академiчна заборгованiсть); мати шпору (шпаргалку);
пара (двiйка); кайф (задоволення) i под.
Наявнiсть жаргонiзмiв не порушує нормативностi й чистоти мовлення,
якщо вони узгоджуються з нормами позитивноï суспiльноï моралi
i мовними нормами.
Лексика мови (а в нiй певною мiрою i жаргонiзми) вiдтворює також
особливий соцiальний стан рiзних груп населення за походженням, майновим
забезпеченням, за статтю, належнiстю до певноï релiгiï тощо.
Це пiдтверджують, зокрема, слова О. Герцена: Простой смертный носит
рубашку, а барин сорочку, один спит, а другой почивает, один пьет чай, а
другой изволит его кушать. Iнодi такi мовленнєвi реалiï
невиправдано називають мовами: дворянською, чоловiчою, жiночою,
статевою, культовою тощо.
Отже, власне жаргонiзми є частиною нормативноï чи
ненормативноï, нелiтературноï мовноï лексики, до
якоï вдаються мовцi, обєднанi певною спiльнiстю iнтересiв,
занять, соцiальним станом, професiйною дiяльнiстю тощо.
Близьким до жаргону є термiн сленг (англ. slang жаргон) як
розмовний варiант професiйного мовлення.
Сленгiзми. Так називають жаргоннi слова або вирази, характернi для
мовлення людей певних професiй або спецiальних прошаркiв. Цi слова,
проникаючи в лiтературну мову, набувають помiтного емоцiйно-
експресивного забарвлення, напр.: башляти (платити грошi; заробляти
грошi), кльово (добре, чудово), крииiа (голова, мiзки, здоровий глузд;
звязки у владних i правоохоронних структурах), лохотрон (безпрограшна
лотерея, яку влаштовують шахраï на вулицi) та iн.
Просторiчнi слова. Це напiвнормативнi, неус- таленi в лiтературнiй мовi
слова: читалка, роздягалка, тутечки, тамки, тамочки, осьдечки та iн.
ïх кiлькiсть у мовi обмежена, i словниками лiтературноï мови
такi слова здебiльшого не фiксуються. Термiн просторiчнi слова
використовують не всi. Так, у посiбнику Сучасна украïнська
лiтературна мова його не розглядають, натомiсть коментують у посiбнику
Сучасна украïнська лiтературна мова. Стилiстика. До просторiчних
(розмовно-просторiчних) мовних одиниць у ньому вiднесено такi групи
слiв, як звиняйте (схоже на деформований русизм), злигатися, знюхатися,
зачучвиритись, за- мандюритись, наклюватись, браток; лайливi слова i
сполучення слiв (фразеологiзми): босяцюга, кодло, к чортовiй матерi,
бодай тобi кiстка в горло i под. Однак це не зовсiм умотивовано,
оскiльки просторiччями є здебiльшого напiвнормативнi мовнi
одиницi, якi належать до промiжноï частини лексики мiж власне
лiтературною i дiалектною.
Арготизми (франц. argot жаргон, первiсно жебрацтво). Це слова, зрiдка
сполучення слiв, до яких вдаються певнi групи осiб злочинного свiту. З
усiєï сукупностi арготизмiв певноï мови формується
ïï арго лексика, яка властива мовленню тих, хто свiдомо прагне
зробити своє мовлення втаємниченим, отже, й незрозумiлим для
iнших. Арготичне мовлення (арготична лексика) не може вважатись
елементом всенародноï лiтературноï мови, становить тiльки
ïï своєрiдне вiдгалуження, витвiр верств населення, якi
провадять антисуспiль- не життя i для прикриття своєï
професiйноï дiяльностi вдаються до створеноï ними говiрки iз
специфiчних, незрозумiлих для стороннiх слiв i висловiв. Такий особливий
рiзновид мовлення формується iз сумiшi лiтературних елементiв i
власне арготичних слiв, зрiдка особливих сполучень слiв, рiдномовних та
iншомовних (часто фонетично змiнених, переiнакшених), вживаних з
умовною, не властивою ïм семантикою, напр.: балерина має
значення вiдмикачка (певна форма гачка для вiдмикання замкiв); пахан
(батько), паханша (мати); карточка (обличчя); буза (дурниця, безглуздя);
стрiла (козак); ракло (злодiй); мандра (хлiб); сiно (тютюн); рубати
(ïсти); стрiляти (випрошувати) тощо.
Немало арготизмiв за походженням є iншомовними:
з латинськоï мови: сiльва маленькi дiтки;
з французькоï: аманда досить, адья iди собi;
з польськоï мови: пенцi грошi, кшеня кишеня;
з циганськоï мови (через нiмецьку): блат свiй, марать вбивати;
з тюркських мов: капчук сто карбованцiв, ма- натка спiдниця, одяг, сара
грошi;
з давньоєврейськоï мови: шпира нiчна сторожа, хевра
злодiйська зграя тощо.
З певною стилiстичною метою (зокрема, для iндивiдуалiзацiï
персонажiв) арготизми використовують у художньому мовленнi: Що ви нам
голову крутите: кiчу ми проминули й топаємо на бан (I. Франко).
Вжитi в цьому реченнi арготизми зрозумiлi не всiм (кiча тюрма, бан
вокзал); Зле чувати, пане начальнику. Тут у нас вчора кокорудза хотiв
нас вести до села (I. Франко) кокорудза в лiтературнiй мовi має
значення жандарм;
…Бугор та його пiдлабузники… влаштували новачковi екзамен.
Урок як по-нашому буде?
Не знає Порфир, тiльки плечима знизує. Самi йому й
пiдказують.
Ходiння по муках!
Ну, це неважко запам'ятати. Йдемо далi…
Школяр на екзаменi!?
Знов знизує плечима i знову чує.
Живий труп! (О. Гончар).
Умовнi мови, кожна з яких становить певну сукупнiсть арготизмiв, це розмовно-
мовленнєвий цинiзм, безкультуря, заперечення усталених людських
iдеалiв i цiнностей; це не узгоджується з мовленнєвою
чистотою, нормативнiстю.
Слiд уникати в мовленнi i вульгаризмiв (лат. vulgaris звичний, простий)
непристойних, низькопробних, лайливих слiв, якi з моральних причин
перебувають поза нормами лiтературноï мови, напр.: пика (обличчя),
морда (лице), здохнути (вмерти).
Мовленнєва чистота також не повинна порушуватись нi суто новою, нi
архаïчною лексикою лiтературноï мови.
Водночас дискусiйною з погляду вимог до чистоти лiтературноï мови
залишається проблема, яка стосується стилiстичного
використання спецiальних i кiлькiсно вкрай обмежених слiв, котрi, будучи
виразно iншомовними (чужомовними), позначають специфiчнi реалiï
iнших народiв i є винятковими вкрапленнями до лексичноï
системи украïнськоï мови. До них належать:
варваризми (грец. barbaros чужинець). Це iншомовнi слова, якi не до
кiнця засвоєнi лiтературною мовою, зовнiшньо певною мiрою
суперечать ïï лексико- граматичним нормам, але не мають власне
украïнськоï нацiонально-мовленнєвоï замiни: авеню,
клерк, дендi, констебль, кюре, мадам, мосьє, мiс, мiсiс, мiкадо,
мулла, су, фрау, хобi i под.;
ек з о ти з ми (грец. extikos чужий, iноземний). Такi слова походять з
iнших мов, часто маловiдомих: аул, бай, бек, гяур, яничар, делiбаш,
зурна, паранджа, пiала, шальвари i под.
Використовуючись в усiх вимiрах нормативно, варваризми й екзотизми не
порушують i не збiднюють лiтературного мовлення, загалом узгоджуються з
його чистотою.
Чистота сучасноï украïнськоï лiтературноï мови як
особлива i обовязкова позитивна якiсть мовлення виявляється на
всiх рiвнях мови. Наприклад, останнiм часом частiше
використовується лексема безкiнечний, хоча нормативною є й
форма безконечний. Значно очевиднiшi й поширенiшi мовнi явища у вимiрах
чистота/нечистота (як i нормативнiсть/ненормативнiсть) мовлення
простежуються на морфолого-синтаксичному рiвнi: На прес- конференцiях
журналiстiв переконують переважно про те [замiсть у тому, що мораль,
чеснiсть, поряднiсть, патрiотизм повиннi бути на першому мiсцi;
Своєю чергою Мiнiстерство фiнансiв… пропонує видiлити
60 млн. грн. (замiсть У свою чергу…); …Пообiцяв
поспiлкуватися з нашими кореспондентами за два днi не вiдомо, впродовж
двох днiв чи пiсля двох днiв та iн.
Отже, чистота мовлення поняття i явище багатовимiрне, як i чисте
мовлення. Воно стосується всiх складникiв (фонетики, лексики,
фразеологiï, граматики) мови, обовязкового дотримання усталених,
нормативних форм усiма мовцями.