Стилiстичне використання числiвникiв i займенникiв
Усi поняття, що пiддаються обчисленню (найчастiше це iменники), потребують позначення свого кiлькiсного вияву. Для цього використовують числiвники, якi становлять лексико-термiнологiчну основу математики.
Ч_и с лiвники слова iз значенням певноï, чiтко визначеноï кiлькостi. Кожний власне числiвник точно вказує на кiлькiсть або порядок при лiчбi: пятдесят (50) це не менше i не бiльше, як пять десяткiв. Лексичне значення числiвника завжди можна позначити цифрою. Це стосується i неозначено-кiлькiсних числiвникiв: кiлька (декiлька), кiльканадцять, кiлькадесят, кiлькасот, бо, наприклад, кiлька це невизначена мала кiлькiсть у межах вiд трьох до десяти, кiльканадцять вiд одинадцяти до девятнадцяти, кiлькадесят кiлька десяткiв i т. iн.
Слова багато, мало, чимало вважають особливими кiлькiсними прислiвниками, бо вони мають ступенi порiвняння, позначають кiлькiсно неточний вияв певноï дiï, процесу: зроблено багато кiлькiсний (кiлькiсно-означальний) прислiвник; минуло багато рокiв прислiвник з невизначеним кiлькiсним значенням. Отже, немає достатнiх пiдстав вважати цi слова числiвниками, навiть неозначено-кiлькiсними.
Стилiстичне використання числiвникiв буває двох ^ видiв:
самостiйне, суто кiлькiсне: До девяти додати пятьГБiд шiстнадцятиГвШнiмемо одинадцять;
значеннєво несамостiйне (коли вони поєднуються з iменником або iз субстантивованим словом): Три обличчя здаються сiро-блiдими (В.Тïïшниченко). Числiвник синтаксично пiдпорядковує собi iменник: два, три, чотири — обличчя, пять -> облич, але пятьох < облич, пятьма обличчями, одне < обличчя.
, По-особливому стилiстично виразнi форми числiвникiв у фольклорi: …у тебе дiток так багато: раз четвiрко i раз пятiрко, а всiх разом девятiрко (Нар. творчiсть).
Числiвник виразно своєрiдна, лексично й граматично обмежена група слiв (кiлька десяткiв), кiлькiсть яких не поповнюється. Значення кiлькостi чи порядку при лiчбi в мисленнi й мовленнi людей це категорiï здебiльшого незмiннi й однозначнi. I все ж числiвники
не завжди стилiстично нейтральнi. За рiзних мовленнєвих ситуацiй, по-рiзному iнтонуючись, вони набувають неоднаковоï значеннєвоï (отже, й стилiстичноï) важливостi. Особливо очевидним це стає тодi, коли числiвники семантично зовсiм iншi, пор.: Мене премiйовано на 50 гривень i Мене премiйовано на 500 гривень. Рiзний кiлькiсний змiст сказаного в обох реченнях, як, можливо, й неадекватне iнтонування, не може не впливати й на сприймання сказаного рiзними особами (навiть осо- бою-мовцем).
Отже, лексично обмежений вияв числiвникiв своєрiдно важливий i стилiстично. Наприклад, форми числiвника один (одна, одне, одно, однi) мають немало лексико- семантичних значень. Цей числiвник входить до багатьох сполучень слiв, зокрема: не один (декiлька, багато): Старезний самотнiй прадуб, що шумiв вiттям не один рiк, похилився над Днiпром вже майже без гiлля (О. Довженко); нi один нiхто, нiщо з усiх, жоден: Роман… дуже несмiливий: нiколи вiн не зачiпав нi однiєï дiвчини нi словами, нi жартами (I. Нечуй-Левицький); один-два, один- другий вживаються як назви неточноï, приблизноï кiлькостi: Все це триває… не бiльше одноï-двох хвилин (Леся Украïнка); один на один тобто з кимось на самотi, без свiдкiв, вiч-на- вiч, сам-на-сам: Так пiду я в поля неозорi, Iз пiснями один на один (А. Малишко) або без чиєï-небудь участi, допомоги чи втручання: Ото як зчепляться з Павлом. Один на один… (А. Головко). Широко використовується числiвник один також i в складi iнших сполучень слiв, серед них i фразеологiзованих: один одним, один одинцем, один- єдиний, один-однiсiнь- кий, одним один, в один голос, в одну душу, в одну мить, в одну шкуру, все одно, один i той же, один i той самий, одне i те ж, одне й те саме, одним миром мазанi, одна нога тут, а друга там; одним вухом чути; одним духом, одним оком подивитися, стояти однiєю ногою в могилi, один до одного, одного поля ягода, ставати на одну дошку, стригти всiх пiд одну гребiнку, один з одним, один за одним, один перед одним, одне слово, одне побiля одного, одноï весни (зими…), одного разу, що за один та iн.
Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилiстичне
вживання числiвника один (одна, одно) у значеннi слiв iнших частин мови:
займенникiв (переважно вказiвного, неозначеного): …Я живу одним [таким] життям, ти iншим (П. Загребельний); Було колись в однiй [якiйсь] краïнi… (Леся Украïнка);
прислiвника (весь час, постiйно, тiльки): Лежить Карпо на лавi плазом, мов зарiзаний кабан, i пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський).
При числiвниках два, три, чотири синтаксично залежний iменник уживається в називному вiдмiнку множини, але з наголосом на першому складi: хорошi сини, брати, але два, три, чотири сини, брати (це залишок колишньоï двоïни окремоï форми числа iменникiв, якi вживалися з числiвником два), але пять двадцять пять синiв (чи братiв). Недотримання цього орфоепiчного правила призводить до мовленнєвоï неправильностi, а з нею i до стилiстичноï невправностi, помилки.
Певною мiрою стилiстично своєрiднi також i займенники слова, якi вказують на предмети, ознаки i кiлькостi, але не називають ïх.
Семантично (частково й морфологiчно) прийнято розглядати 9 груп займенникiв: особовi займенники, зворотний, присвiйнi, питальнi, вiдноснi, вказiвнi, означальнi, неозначенi, заперечнi.
Функцiонально найрозгалуженiшi особовi займенники, якi в контекстi вказують на певну особу (я, ти, вiн, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме цi займенники мають особливе стилiстичне використання.
Займенник я використовує кожна особа для називання самоï себе. Форми його непрямих вiдмiнкiв суплетивнi (вiд лат. suppletivus доповнювальний) утворенi вiд iншого кореня: мене, менi, мною. В усiх вiдмiнкових формах займенник я входить до складу рiзних сполучень слiв, нерiдко фразеологiзованих: гляди ж менi, вiдсохла б рука менi. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грiм би мене вдарив; не я буду, якщо…; оце я розумiю; хай мене [святий] хрест [грiм] побє; про мене (у значеннi роби, що знаєш); теж менi (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тiльки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та iн. погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) i т. iн.
Займенником ми найчастiше називають двi (навiть одну) чи й бiльше осiб разом з тим, хто говорить (ми нас, нам, нами…)-. Ми вкупочцi колись росли… (Т. Шевченко). Це також найменування:
осiб, якi повязанi спiльним походженням, заняттями, поглядами i т. iн.: У лiсi в нас нема свекрух нiяких (Леся Украïнка);
для називання невизначеноï, неозначеноï особи: Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис).
Цей займенник є також замiною я (переважно в наукових працях, пiд час прилюдних виступiв тощо), а зрiдка для пiдкреслення поважностi власноï особи: Був собi поважний лицар, Нам його згадать до речi (Леся Украïнка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленнi монарха, вельможних осiб: Я… Ми повелим! Я цар над божим народом! (Т. Шевченко). Подiбно й ви вживається тодi, коли мовець шанобливо, ввiчливо звертається до однiєï, двох чи багатьох осiб: Ви не журiтеся, мамо. Я пiду в найми (М. Коцюбинський). Також i займенник вони вживається для вираження пошани до однiєï особи чоловiчоï або жiночоï статi: Вони [наша мама] нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побутi, слугувало виявом специфiчного украïнського нацiонального етикету, шанобливого ставлення до рiдних i старших за вiком осiб.
Отже, стилiстично виразними є випадки досить частого використання множинних форм займенникiв ми, ви, вони, нам, вам замiсть я, ти, вiн, вона, менi, тобi.
Займенник воно (його, йому, ним i т. д.), крiм вказiвки на особу чи предмет середнього роду (.'.Лев бачить, що воно [щеня] зробило, Та змилосердився мовчить Л. Глiбов), може також вживатися:
i значеннi займенника це: Воно [це] менi нi до чого;
у значеннi займенника вiн, вона з вiдтiнком пестливостi або зневажливостi: Що воно [вiн, вона] таке ка- же з переляку;
у значеннi пiдсилювальноï частки: I що воно за дитина, нiяк не заплаче! (К. Гордiєнко).
.Займеншж воно здебiльшого має фольклорне забарвлення, ми в значеннi я вживається переважно в мовлен- нГнауковому й публiцистичному i т. iн.
Кожен займенник (як i кожен числiвник) стилiстично особливий, неповторний, може використовуватися не з однiєю функцiєю, а з кiлькома, що й стає обєктом лiнгвiстичного аналiзу. Числiвники i займенники (як i всi iншi повнозначнi й неповнозначнi слова) мають своє неповторне буття в усiх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них активно або пасивно, навiть епiзодично чи й зовсiм стилiстично чужi для них.
