стилiстичнi функцiï жестiв, мiмiки

Усне мовлення являє собою явище i власне мовне (фонетико-
фонологiчне, лексичне, фразеологiчне, граматичне), i таке, що
доповнюється певними немовними реалiями. Для спiлкування, за
словами Н. Бабич, недостатньо оволодiти мовною системою, опанувати
механiзм iнтонування (мелодiю, наголос, темп, паузи) потрiбно ще й
набути вправностi у застосуваннi позамовних засобiв увиразнення,
пiдсилення емоцiйностi, до яких належать, найперше, мiмiка i жест .Жест
певний рух тiла, переважно руки, який супроводжує мовлення людини
або замiнює його окремi фрагменти. Жестикуляцiя кожного мовця
має певнi особливостi (передусiм виразнiсть, iнтенсивнiсть).
Слово жест використовують i з переносним значенням для позначення
зумовленоï певного метою, намiром поведiнки людини: Начальник тюрми
Вуль дозволив приносити [вязням] з дому передачi. Чим можна пояснити
такий благородний жест, нiхто не здогадувався (А. Хижняк).
Функцiональну адекватну роль (порiвняно з власне жестами) виконує
весь комплекс мiмiчних рухiв, кожен з яких становить рух (рухи) мязiв
обличчя. Це також дуже частотний спосiб вираження фiзичного i психiчного
стану людини.
Своєрiдним поєднанням мiмiки й жестiв єп ан томiм а
поєднання жестових й мiмiчних рухiв мязiв людського обличчя, рук,
нiг, якими виражається внутрiшнiй стан людини, зорiєнтований
своєю особливою виразнiстю на iншу особу (осiб); це також рiзновид
театрального дiйства.
Жести, мiмiчнi й пантонiмiчнi рухи належать до ко- мунiкативно-
спiлкувальних, але не словесних, не звукових, а кiнетичних одиниць
(таких, що виявляються в особливих рухах людини).
Мовлення у проєднаннi з жестами й мiмiкою виражає все, в
чому людина має потребу. Як i звук, слово, сполучення слiв, ужитi
з комунiкативною метою, так i кожен мiмiко-жестикуляцiйний (жестикуляцiйно-
мiмiчний) рух є стилiстичною ознакою мовлення, бо доповнює
його, уточнює, збагачує змiст, який виражається
словесними засобами. Мовленнєве використання засобiв мiмiки й
жестiв засвiдчується i словесними описами: Тут люди розмовляють не
голосом, а жестами й порухом губ (Я. Баш); Сагайда рiшучим жестом
вiдкинув за вухо свою розпалену чуприну (О. Гончар); Виголосив
[оборонець] промову, правда, суху, строго правничу i трохи вбогу
змiстом, але оживлену саме мiмiкою промовця (I. Франко).
Мiмiко-жестикуляцiйнi рухи даються людинi майже без спецiального
навчання, природним шляхом значно бiльшою мiрою, нiж це характерно для
початкового оволодiння мовою. Кожен мовець може послуговуватись цими
засобами свiдомо, заздалегiдь передбачаючи ïх, моделюючи, змiнюючи
залежно вiд комунiкативноï мети.
Нерiдко мовцi висловлюються, iнформують, запитують чи спонукають
(наказують, просять, закликають) тiльки певним жестом або мiмiчним
рухом. Наприклад, на знак згоди чи заперечення похитують головою. Деякi
народи (болгари та iн.), на вiдмiну вiд украïнського, похитуванням
голови з боку в бiк виражають ствердження, а згори вниз заперечення;
висування європейцями язика означає щось близьке до Нi!, у
китайцiв погрозу, в Iндiï гнiв, у народу майя (Мексика) вияв
мудростi. Прощаючись, украïнцi, англiйцi махають долонею вiд себе,
неаполiтанцi ж тримають при цьому руку навпаки долонею до себе.
Усне мовлення в усiх його стилях (художнє, розмовно- побутове,
конфесiйне, наукове й особливо публiцистично- ораторське), повязане iз
жестами, мiмiкою i пантомiмою. Творячи писемне мовлення, мовцi
орiєнтуються на його усне вiдтворення з допомогою немовних
засобiв.
У жестах, мiмiчних i пантомiмiчних рухах своєрiдно виражаються
розум, почуттєва сфера людини. Наприклад, вимовляючи кiнцеву
частину фрази Не в своï сани не сiдай, мовець доброзичливо або
глузливо посмiхається i жестом пiднятоï догори руки i
вказiвним пальцем застерiгає iнших вiд когось або вiд чогось.
Жест i мiмiка вкрай важливi для художньо-лiтературного мовлення. Було б
неприродно сприймати художню оповiдь персонажiв, якi мають застиглi
обличчя, вiдсутнi погляди i реагують на все емоцiйно нейтрально.
Культура письменника й читача виявляється, зокрема, в тому, як
сприймає вiн художнє слово, доповнене жестом, мiмiкою,
словесно вiдтворює ïх. Невер- бальнi елементи мовлення
повиннi бути вмотивованi функцiональною метою твору, узгоджуватись iз
змiстом i тональнiстю тексту i вiдтворювати явища життя в усiй
рiзнобiчностi, отже, й з охопленням найтонших виявiв настрою людини,
персонажа. Наприклад, у реченнi Ма- ланка сплеснула руками i, не
розтуляючи ïх, видивлялась на його здивованими, повними обурення i
жаху очима (М. Коцюбинський) жест, мiмiчний рух персонажа разом iз
словами передають його почуттєвий стан.
Особливо багато важать мiмiка, жести й пантомiма для кiно. Вони є
важливим елементом авторського мистецтва, зорiєнтованого на
вiдтворення усномовних ситуацiй життя, розкриття на екранi (на сценi в
драматургiï) i в художньому текстi найголовнiшого, найтипо- вiшого
в характерi й поведiнцi людини.
Мiмiку й жести як винятково своєрiднi немовнi засоби спiлкування
подiляють на умовнi й неумовнi. До умовних мiмiчних i жестових рухiв
належать знаки, якi незрозумiлi непосвяченим особам (наприклад,
спецiальнi жести вiйськових, певнi елементи жестового мовлення членiв
релiгiйних орденiв тощо). Неумовнi мiмiчнi рухи, жести, якi продукуються
стихiйно, бувають вказiвними, показувальними, пiдкреслювальними, суто
iндивiдуальними, такими, якi не вiдтворюють чого-небудь неповторного в
кожному Я i здебiльшого не виконують комунiкативноï функцiï.
Це, зокрема, як вважає лiнгвiст свiтового рiвня Л. Блум- фiлд,
незначнi манiпуляцiï з предметами (наприклад, звичка стискати що-
небудь у руках). На його думку, жестами супроводжується будь-яке
мовлення. За своєю сутнiстю, особливо ж iнтенсивнiстю, жести
неоднаковi в окремих мовцiв i значною мiрою зумовленi традицiями певного
народу. Iталiйцi жестикулюють сильнiше, нiж народи, якi розмовляють
англiйською. В добу нинiшньоï цивiлiзацiï особи привiлейованих
верств населення, освiченiшi, вихованiшi жестикулюють менше за iнших.
Не слiд використовувати мiмiко-жестикуляцiйнi рухи надмiрно чи
невмотивовано з погляду комунiкативного, стилiстичного. Наприклад, зайве
похитування вперед-назад, тупцювання, манера триматися за спинку
стiльця, крутити в руках стороннi предмети, тривале хитання головою,
звичка терти носа, тримати себе за вухо тощо справляє на iнших
враження небажане.
Важливими i своєрiдними виразниками мислення, почуттiв людини
є очi, брови, руки, ноги. Це вiдображено i в багатьох текстах,
висловах: …батько слухає, бровою не здвигне (Панас Мирний);
бровою не веде; хоч би бровою моргнув; з протягнутою рукою; покласти
руку на серце; Мажуга пiдiймає руку, наче голоблю, стискає
кулак i викидає з запалих грудей, наче з безоднi: Бастувать будем!
(М. Коцюбинський); простягати руку (за милостинею); Морщачись, Погиба
скидає з правоï ноги тiснуватий чобiт (М. Стельмах); брати
ноги на плечi; валитися з нiг; вертiтися на ногах; вибирати (перебирати)
ногами; звалюватися з нiг; встати (вступити) не на ту ногу; ноги
затрусилися вiд танцю; ледве ноги волочити та iн. Бiльшiсть слiв прямо
чи непрямо вказує на певний жест, який у багатьох випадках може
осмислюватись метафорично.
Отже, жести, мiмiчнi i пантомiмiчнi рухи це значеннєво й
стилiстично важливi немовнi засоби спiлкування, якi суттєво й
своєрiдно доповнюють вербальне (словесне) мовлення в його
найрiзноманiтнiших формах вияву. Вони є невiдємними
елементами усного мовлення в межах усiх стилiв. Жестовi, мiмiчнi,
пантомiмiчнi рухи повиннi бути етичними, естетичними, а на цiй основi
також i стилiстично вмотивованими, комунiкативно найдоцiльнiшими.