Личити, годитися

Личити, годитися. Слово личити найчастiше вживається в
значеннi пасувати до зовнiшностi людини. Вбрання було пiдiбрано
вибагливо, зi смаком i явно личило ïй (О. Гончар).

Друге значення слова личити пристойно, вiдповiдно до становища,
характеру (чинити). …Ви така юна бездушнiсть вам просто не
личить. В такий час i генераловi личило б повеселитися з
усiма, пожартувати так, як вiн умiв: незважаючи на ранги, з
демократичним перцем. Але зараз це, видно, було не час… (О.
Гончар). Хто тут тебе поставив за пророка? Прилюдно жiнцi личило
б мовчати (Леся Украïнка).

Часом слово личити вживають як безособове в застиглiй формi 3
особи однини у значеннi як повинно бути, як належить.

Вiн iшов мовчки, не поспiшаючи, спокiйно i поважно, як i личить
хазяïновi Днiпрового берега (О. Донченко). А й те сказати: я
вже дiвка, менi вiсiмнадцятий пiшов, а в мене ще нiчогiсiнько
немає, нi рушникiв, нi спiдницi такоï, як личить, нi
керсетки новоï (Панас Мирний).

У значеннi як належить лiтературна мова знає також слово
годитися. Най добрi люди розсудять, чи годиться кидати
жiнку, ламати те, що пiп звязав… (М. Коцюбинський). Печериця (до
Храпка): …Всю сiмю вашу люблю… Чого ж менi, сторонньому, та
помiж вас мiшатись?… Збивати бучу, сiяти розладдя… Не
годиться! Не пристало… Нi мовчатиму краще (Панас Мирний).
[Максим]: Уже тепер годi за вас пiдставляти шию, годi! Буду ïсти та
пити, та хороше ходити, звiсно, так, як пановi вельможному годиться
(Марко Вовчок).

Чомусь останнiм часом у розмовнiй мовi слово личити почали
вживати частiше, нiж слово годитися (в спiльному значеннi).
Спостерiгаємо це i в художнiй лiтературi, хоча в деяких
контекстах, безперечно, краще було б вжити останнє. Як i личить
добрiй господарцi, Галя ще й курей та качок розвела… (О.
Гончар). Замiсть дiєслова личить тут доцiльнiше було вжити
дiєслово годиться.