ЗВЕРТАННЯ ПАНЕ, ПАНI, ДОБРОДIЮ, ДОБРОДIЙКО В УКРАÏНСЬКОМУ МОВНОМУ ЕТИКЕТI
Стаття присвячена вивченню функцiонально-семантичних такомунiкативних особливостей етикетних Одиниць на позначення
звертання в епiстолярнiй спадщинi украïнських письменникiв ХIХ
ст. Головна увага придiлена дослiдженню лексичного складу,
семантичноï структури найпоширенiших в украïнському мовному
етикетi звертань, визначенню ïхньоï ролi у листуваннi
письменникiв, опису факторiв, що впливають на ïх вибiр у кожнiй
конкретнiй ситуацiï спiлкування.
комунiкативна мета, ситуацiя, тональнiсть спiлкування
Останнiм часом у вiтчизняному мовознавствi помiтне неухильне зростання
iнтересу дослiдникiв до питання про оптимальнi форми звертання в
украïнському мовному етикетi. Особливе зацiкавлення викликають
етикетнi одиницi Пане (панi), добродiю (добродiйко), Якi були
втраченi украïнцями в минулому, а тепер вiдроджуються i починають
активно функцiонувати. На сторiнках газет, журналiв, у науковiй
лiтературi все частiше розгортаються дискусiï щодо правомiрностi й
доцiльностi використання таких форм у нашому спiлкуваннi. Увага до них
не лише науковцiв, але й пересiчних украïнцiв не є
випадковою. У сучаснiй лiнгвiстицi цi етикетнi одиницi вивченi
недостатньо. Серед небагатьох праць, присвячених розгляду
ïхньоï семантики та особливостей функцiонування слiд у першу
чергу вiдзначити статтi О. Пономарева, В. Сiмовича, В. Кононенка, М.
Бiлоус, С. Богдан, О. Миронюк, Р. Возноï, Н. Полiщук. Аналiз
наукових робiт з окресленоï проблеми свiдчить про те, що на
сьогоднi не всi ïï аспекти знайшли остаточне розвязання i
потребують подальшого детального дослiдження в контекстi пiдвищення
культури спiлкування украïнцiв. Це зумовлює Актуальнiсть
Обраноï теми .
Мета Запропонованоï статтi дослiдити семантику та функцiонально-
комунiкативнi особливостi звертань Пане (панi), добродiю
(добродiйко), товаришу (товаришко) На матерiалi епiстолярноï
спадщини украïнських письменникiв ХIХ ст.
На сучасному етапi розвитку украïнського суспiльства найбiльше
дискусiй розгортається навколо звертань Пане, панi,
панство. Iснує кiлька поглядiв щодо доцiльностi ïхнього
використання у мовному етикетi украïнцiв:
1) абсолютне неприйняття цих слiв як форм увiчливого звернення до
спiвбесiдника;
2) цiлковите схвалення й активне вживання як в офiцiйному, так i
побутовому спiлкуваннi; 3) схильнiсть до обмеженого використання,
лише у сферi дiлових стосункiв. Деякi мешканцi Украïни, що й
досi перебувають пiд впливом iдеалiв радянських часiв, категорично
Виступають проти звертань Пане, панi, панство, убачаючи в ïх
семантицi вказiвку на високу класову приналежнiсть спiврозмовникiв.
Неправомiрнiсть такого погляду очевидна, адже в украïнськiй мовi
слово Пан Має два значення, якi розрiзняються навiть
граматично: Пани представники панiвного класу i Панове
множина при зверненнi до спiвбесiдникiв безвiдносно до ïх
соцiального статусу. Отже, йдеться не про панiв як певний соцiальний
клас, а лише про форми ввiчливого звернення до особи, якi, як
зауважує В. Кононенко, як i в радянський перiод втратили свою
експресiю i аж нiяк не засвiдчують високу соцiальну належнiсть
спiврозмовника [Кононенко 2002, с.27]. Такi форми, до речi, часто
використовували у своïй творчостi Т. Шевченко та iншi провiднi
дiячi украïнськоï культури.
Науковцi стверджують, що звертання Пане (панi) Та похiднi вiд них
глибоко украïнськi, давнi, освяченi традицiями, якi за радянських
часiв були несправедливо вилученi з украïнського мовного етикету i
скомпрометованi соцiальною оцiнкою [Кононенко 2002, с.27]. Як
зазначає О. Пономарiв, пiсля запровадження в Украïнi
бiльшовизму всi прийнятi в нашому суспiльствi форми звертання було
скасовано й замiнено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому
прекрасному слову. Товариш це людина, повязана з кимось почуттям дружби,
щирий приятель, однодумець, спiльник Будь-кого товаришем не
Назвеш. Для цього здавна в украïнцiв iснують слова пан, панi,панна, добродiй, добродiйка [Пономарiв 1999, с.173]. На наш погляд, ця
думка є абсолютно справедливою. Дiйсно, звертання Пане (панi),
добродiю (добродiйко) давнi атрибути украïнського мовного
етикету. В украïнськiй мовi вони активно використовувались з ХV ст.
спочатку при зверненнi до високих осiб, а пiзнiше i до простих людей як
вияв поваги [Полiщук 1996, с.134]. Словник Б. Грiнченка свiдчить, що
звертання Пане, панi Прижилися й усталилися на кiнець ХIХ ст.
Щодо походження цих етикетних одиниць ученi ще не дiйшли спiльноï
думки. Так, М. Бiлоус, В. Кононенко, С. Богдан та iн. уважають, що вони
поширились в украïнськiй мовi пiд впливом польськоï. Саме цим,
на думку науковцiв, пояснюється те, що вживання цих етикетних
одиниць переважає в захiдних областях Украïни. Однак при
цьому не заперечується факт ïхнього розповсюдження i на
схiдноукраïнських землях. Щодо особливостей функцiонування названих
форм В. Кононенко зазначає: якщо на сходi Украïни
ïхнє вживання закрiпилося переважно в офiцiйно-дiловiй сферi
(це звертання до iноземних гостей, високопоставлених урядовцiв,
учасникiв зборiв i засiдань i под.), то на заходi нашоï держави цi
звертання знову стали побутовими, загальноприйнятими. Тут ïх можна
почути на вулицi, в крамницi, на ринку, в автобусi й електричцi, в школi
тощо [Кононенко 2002, с.27].
О. Пономарiв, П. Толочко стверджують, що слово Пан Звучало
задовго до того, як виникла польська нацiя i польська мова . Воно
є спiльним для багатьох iндоєвропейських мов, оскiльки було
назвою бога Всесвiту ще у предкiв iндоєвропейцiв. В
украïнськiй та багатьох iнших словянських мовах слово Пан
Є ознакою найвищоï божественноï шани.
У листуваннi украïнських письменникiв-класикiв звертання Пане,
панi Є одним iз найпоширенiших засобiв звернення до
спiврозмовника. Найчастiше ними послуговувалися I. Франко, О.
Кобилянська , М. Коцюбинський . В епiстолярiï авторiв звертання
Пане, панi Виконують рiзнi комунiкативнi настанови. Як самостiйнi
етикетнi формули (переважно в iнтерпозицiï) вони слугують засобом
створення невимушеноï атмосфери спiлкування, фактором зближення
адресанта з одержувачем вiдповiдi. У поєднаннi з рiзноманiтними
емоцiйно-експресивними засобами (вигуками, заперечними частками) цi
етикетнi формули допомагають авторам висловити ввiчливе заперечення або
незгоду з вчинками чи думками адресата i тим самим помякшують ситуацiю
спiлкування. Наприклад, у листах I. Франка: Нi, панi, єслi Ви
так гадаєте, то Ви або й зовсiм не поетка, або Ваша Поетична сила
ще не дозрiла (т.48, с.377); Нi, панi, чоловiк прецiнь не машина,
бо ж i машина впрочiм, не завсiгди робить (т.48, с.404). У посланнях
О. Кобилянськоï одиничнi звертання Пане, панi
Використовуються як засiб пiдтримання контакту з адресатом,
привернення його уваги до повiдомлюваного, а також вираження
додатковоï ввiчливостi й поваги до одержувача вiдповiдi: Дуже
мило менi, що подобається Вам, пане, моя Земля (т.5, с.515);
Панi, дай нам боже багато а багато таких жiнок, як Ви (т.5,
с.554).
Звертання Пане, панi Часто ускладнюються поширювачами
атрибутивноï семантики. Двокомпонентна модель означення +
пане широко вживається в посланнях I. Франка (70) та О.
Кобилянськоï (50), рiдше М. Коцюбинського (10), Лесi Украïнки
(7). Атрибутивнi поширювачi диференцiюються за тональностями
спiлкування. В офiцiйнiй тональностi домiнують лексеми високого ступеня
ввiчливостi: Благородний, вельможний, високоблагородний,
високоповажаний, високоповажний, шановний, годний, поважаний, поважний,
чесний, високошановний, Дружня тональнiсть передбачає
використання емоцiйно-забарвлених означень: (мiй, моя) далекий,
— а, добрий, -Ая, -А, дорогенький, — а,
дорогий, — а, — ая.
Iнодi лексеми Пан, панi Поширюються одразу двома означеннями
рiзного ступеня ввiчливостi. Поєднання шанобливо-ввiчливого
означення зi стилiстично нейтральним або емоцiйно забарвленим
компонентом має певне функцiональне навантаження, адже одночасно
виражає повагу до спiврозмовника i надає звертанням
бiльшоï виразностi, визначає характер субєктно-
адресатних вiдношень: Вельмишановна i ласкава панi! (Фр. до Е.
Ожешко, т.49, с.55); Високоповажана i дорога панi! (Коб. до О.
Франко, т.5, с.382); Дорога i високоповажана панi! (Коб. до
Є. Ярошинськоï, т.5, с.277). Двокомпонентна модель означення
+ Пане(панi) може ускладнюватися iмям, iмям по батьковi адресата
або його прiзвищем. Етикетна формула (означення) Пане, панi + iмя
найчастiше зустрiчається в посланнях М. Коцюбинського до В.
Гнатюка (46) та iнших видатних дiячiв украïнськоï культури:
Шановний пане Борисе! (до Б. Грiнченка, т.5, с.229);
Любий пане Андрiю! (до А. Дуляка, т.7, с.229). Поєднання
шанобливо-ввiчливого звертання Пане З повним документальним iмям
надає посланням вiдтiнку урочистостi: Високоповажана панi
Iванно! (Коб. до I. Побiгущоï, т.5, с.631); Дорога панно
Ольго (Л. Укр. до О. Кобилянськоï, т.11, с.140); Шановний
пане Болеславе! (Фр. до Б. Вислоуха, т.50, с.266). Неповторнiсть та
iндивiдуальнiсть звертань досягається використанням додаткових емоцiйно-
експресивних засобiв (суфiксiв субєктивноï оцiнки,
присвiйного займенника Мiй (моя) Та iн.), завдяки яким нейтрально-
офiцiйнi Пане, панi Набувають нового звучання. Так, у листах О.
Кобилянськоï, I. Франка вони нерiдко поєднуються iз варiантом
iменi, що визначає специфiку iнтимно-дружнього листування
письменникiв: Дорогенька моя i шановна панi Олечко! (Коб. до О.
Гаморак-Левицькоï, т.5, с.632); Дорога панно Геню! (Коб. до
Є. Ярошинськоï, т.5, с.292); Дорога панно Климцю (Фр.
до К. Попович, т.48, с.462).
При зверненнi до старших за вiком осiб, в офiцiйнiй тональностi
спiлкування звертання Пане, панi Iнодi поширюються iменами по
батьковi адресатiв: Вельмишановна панi Ольга Петрiвна! (Фр. до О.
Пчiлки, т.49, с.298). Така форма найменування адресата не є
типовою для украïнськоï мовноï традицiï i в листах
письменникiв використовується рiдко. Бiльш поширеною є
конструкцiя (означення) Пане, панi + Прiзвище
Адресата, яка функцiонує переважно в нейтральнiй та офiцiйнiй
тональностях спiлкування. Найчастiше такi звертання вживаються в листах
О. Кобилянськоï до О. Маковея (70), В. Стефаника (30), М. Павлика
(25) та iн., рiдше в посланнях I. Нечуя-Левицького (10), I. Франка (7),
Лесi Украïнки (5): Вельмишановний пане Павлик! (Кобилян.,
т.5, с.250); Вельмишановний пане Петруненко! (Л. Укр., т.12,
с.38); Пане Белей! (Н.-Лев., т.10, с.305).
У багатьох листах письменникiв етикетнi формули з компонентами Пане,
панi Виражають почуття i настроï автора послання. У такому
контекстi адресат виступає нiби очевидцем та спiвучасником думок i
почувань адресанта: Отака, дорога панi, i моя доля (Фр. до К.
Попович, т.48, с.448); Розумiєте смуток мiй, дорога моя панi?
(Коб. до Х. Алчевськоï, т.5, с.555).
Звертання Пане, панi Можуть поєднуватись iз регулятивами
Добродiю, добродiйко, Що найчастiше спостерiгаємо в листах
П. Мирного (20), О. Кобилянськоï (18), I. Нечуя-Левицького (15), I.
Франка (13). Вони не тiльки слугують засобом висловлення поваги до
адресата, а у вiдповiдному семантичному оточеннi передають рiзнi емоцiйно-
смисловi вiдтiнки: розчарування адресанта, його невдоволення вчинками
одержувача вiдповiдi: Ви, пане добродiю, пишете дуже невиразно (Н.-
Лев., т.10, с.302), За кого Ви мене приймаєте, пане добродiю?
(Л. Укр., т.10, с.304).
Iдеологiчний пiдхiд позначився i на звертаннях Добродiю, добродiйко.
У Словнику украïнськоï мови i Словнику мови творiв Г. Квiтки-
Основяненка пояснюють ïх як застарiлi форми ввiчливого звертання до
людей привiлейованого суспiльства. Сьогоднi звертання Добродiю,
добродiйко Не викликають у мовознавствi особливих дискусiй. Майже
всi дослiдники, що цiкавляться семантикою та особливостями
функцiонування цих форм, одностайнi в тому, що це давнi споконвiчно
украïнськi звертання. Семантика ïх є прозорою i не
викликає нiяких заперечень той, хто чинить добро, доброчинець,
отже, цi найменування не мiстять щонайменшоï вказiвки на соцiальний
статус адресата й можуть використовуватися щодо будь-якоï особи, до
якоï адресант вiдчуває симпатiю та повагу. У листуваннi
письменникiв звертання Добродiй, добродiйко поширена форма
звернення до адресата: Пишiть хоч Ви, добродiю любий (Коцюб. до
Б. Грiнченка, т.5, с.57); Шановний любий добродiю (Н.-Лев. до М.
Грушевського, т.10, с.295); Вельми i вельми шануємий добродiю
ласкавий (Шевч. до А. Болдiна, т.6, с.271); Щирий добродiю
(Граб. до К. Панькiвського, т. 2, с.310). Цiкаво, що використовуючи
звертання Добродiй, добродiйко, письменники iнодi свiдомо
акцентують увагу на поняттях добро, добрi вчинки: Плодiть, добродiю,
i засiвайте найбiльше, я певний, що з того засiву будуть колись великi
жнива задля нашого краю (Мирн. до М. Коцюбинського, т.7, с.431);
У Вас, видно, добродiю, не стратилася вiра в д О б р О
(авт.) Помiж людьми. Вiруйте, добродiю, в нього i надальше
(Мирн. до М. Коцюбинського, т.7, с.434). Звертання Добродiю,
добродiйко Можуть уживатися самостiйно або в поєднаннi з
прикметниками та власними назвами особовими iменами, iменами по
батьковi, що буває найчастiше. Такi етикетнi одиницi в листах
письменникiв репрезентованi по-рiзному (див. таб. 1).
Таблиця 1. Частотнiсть уживання етикетних формул з компонентом
Добродiй, добродiйко
Виконують рiзнi функцiï. На початку листа вони слугують засобом
привернення уваги адресата, сигналом до сприйняття повiдомлюваного. У
поєднаннi з вiдповiдними прикметниками — надають листам
особливоï урочистостi: Високоповажаний добродiю! Я давно до
Вас не озивалась, бо не було нiчого вартого Вашоï уваги, до
писання (Л. Укр. до Ф. Колесси, т.12, с.267); Вельмишановний
добродiю! Звертаюся до Вас у справi, що, певно, заiнтересує Вас як
музику i яко украïнського Дiяча (Л. Укр. до М. Аркаса,
т.12, с.249). В iнтерпозицiï, тобто в серединi речення, звертання
Добродiю, добродiйко Можуть слугувати яскравим засобом вияву
невдоволення, незгоди з дiями адресата: Отак-то! Не здивуйте,
добродiю, що не вволив я Вашоï волi, дiло се не жарти, самi
маєте розум (Шевч. до М. Максимовича, т.6,с.223 ); Ради
бога, добродiю, хто провадить коректу (чи радше не провадить )? I чи
робiтники в друкарнi не умiють читати по-украïнськи (Коб. до
Лiтературно-наукового вiсника, т.5, с.614); Я не знаю, може, се у Вас
такий образовий спосiб писання, але на такий спосiб мушу сказати, що
така образовiсть i не поетична, i не… гарна. Не гарна, добродiю, i
не найлiпше свiдчить о Вашiм писательськiм тактi (Фр. до О.
Партицького, т.48, с.247).
У багатьох посланнях I. Франка звертання Добродiю, добродiйко
Є засобом висловлення думок i почуттiв, якi адресант
звiряє своєму спiврозмовнику: Ось що, добродiю, у нас
тепер за рiшучi глаголи Глаголинський
Глаголят. Ая! (до М. Павлика, т.48, с.189); Ах, добродiю
любий, такi питання трафляють мене глибоко… (до В.
Озаркевича, т.48, с.179); Отсе Вам, любий добродiю, моï плани
(до Є. Трегубова, т.50, с.345). У листах М. Коцюбинського
вони часто використовуються для вираження симпатiï, прихильного
ставлення до адресата: Свiдчу Вам, дорогий добродiю, свою повну
симпатiю й найсердечнiшi бажання здоровя та сили (до В. Гнатюка,
т.6, с.100).
В украïнському мовному етикетi непросту iсторiю мають форми
Товаришу, товаришко, товаришi. Вони є традицiйними
украïнськими звертаннями з глибокими нацiональними коренями. У
народних пiснях козаки , чумаки, сiчовi стрiльцi зверталися до
своïх побратимiв Товаришу, товаришеньку I цим указували на
повагу, довiря, дружбу [Возна 1981, с.137]. Як вiдомо, в сучаснiй
украïнськiй мовi полiсемiчне слово Товариш реалiзує
два основних значення: 1.Людина, яка спiльно з ким-небудь виконує
якусь справу, бере участь у якихось дiях, спiвучасник чого-небудь;
2.Людина, звязана з ким-небудь дружбою, щирий друг, приятель [Словник
1970-1980, т.10, с.160]. З такими значеннями лексеми Товариш,
товаришка Використовуються i в листах. Письменники вживають ïх
при зверненнi до своïх щирих друзiв i приятелiв, однодумцiв, людей,
з якими ïх повязує спiльна справа, участь у громадсько-
лiтературному життi: Нам з Вами, старий товаришу, було се байдуже,
але iншим нi (Фр. до М. Павлика, т.50, с.148); Прошу не забувати,
дорогий товаришу, про завжди Вашого М.Коцюбинського (Коцюб.
до I. Липи, т.5, с.310); Шановна товаришко! (Стеф. до О. Гаморак,
т.3, с.83). Автори листiв могли звертатися так i до тих адресатiв, з
якими не були знайомi особисто, але з якими ïх обєднували
спiльнi погляди на лiтературу, iсторiю, громадське життя тощо: Як
бачите, дорогий товаришу, Ви далеко, я Вас особисто не знаю, та в мене
є довiря до Вас i я говорю до вас од самого
серця… (Коб. до П. Тодорова, т.5, с.538); Може, не
поремствуєте, що називаю Вас товаришкою, бо се ж загальнолюдський
звичай зватися так межи людьми однаковоï зброï, а ми ж обидвi
воюємо пером (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.12, с.22);
Шановний добродiю! Або краще, незнайомий дорогий товаришу! Не
здивуйте, що я непрошена Озиваюсь до Вас (Л. Укр. до А.
Кримського, т.10, с.329).
У дослiджуваних листах зустрiчається звертальна конструкцiя
Пане товаришу, яка широко використовувалася в украïнському
iнтелiгентному середовищi ХIХ ст. у спiлкуваннi старших за вiком осiб з
молодшими. В. Сiмович вiдзначав, що в украïнськiй мовi таку
товариську форму зберегти слiд [Сiмович 1984, с.41]. У листах
письменникiв звертання Пане-товаришу Нерiдко поширюється
означеннями, вираженими прикметниками Шановний, дорогий, добрий
Та iн. Компонент Пане Надає висловам вiдтiнку
офiцiйностi й вживається для вияву додатковоï поваги й
увiчливостi: Дорогий пане товаришу, коли Ви дозволяєте себе так
називати, то я з охотою готова (Л. Укр. до I. Франка, т.12, с.11);
Пане товаришу! (Стеф. до А. Шлипельського, т.3, с.33).
Як свiдчить проаналiзований матерiал, звертання Товаришу, товаришко
Використовуються як у дружнiй, так i офiцiйнiй тональностях
спiлкування. У ситуацiï офiцiйного та урочистого спiлкування вони
частiше поширюються означеннями Шановний, вельмишановний,
високоповажний, високоповажаний: Приймiте ж, високоповажаний
товаришу, оцей мiй привiт на нинiшнє Ваше свято (Фр. до Б.
Грiнченка, т.50, с.306); Запрошую Вас, шановний товаришу, помогти
украïнськiй молодiжi на чужинi в ïï заходах коло
рiдноï лiтератури (Л. Укр. до I. Франка, т.12, с.85). Дружня
тональнiсть спiлкування створюється завдяки означенням, вираженим
займенником Мiй(моя), прикметниками Дорогий (-а), любий (-а),
милий (-а), коханий (-а), добрий (-а), нiжний (-а) Та iн.:
…мушу кiнчати, а хотiлось би ще побалакати з Вами, моя мало
бачена, але мила товаришко (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.12, с.343 );
Найдорожча товаришко! (Стеф. до О. Кобилянськоï, т.3,
с.249).
Характерною особливiстю функцiонування лексем Товаришу, товаришко
В епiстолярiï письменникiв є те, що до чоловiкiв таке
звертання може використовуватись як з поширювачами, так i без них i при
цьому не втрачати вiдтiнку прихильностi, доброзичливого ставлення до
адресата: СПасибi, товаришу, за Ваше добре слово, се вже не вперше
воно менi приходить своєчасно (Л. Укр. до А..Кримського, т.11,
с.208). У листах до жiнок звертання Товаришко Не вживається
самостiйно, а завжди супроводжується присвiйним займенником Мiй
(моя), а також рiзноманiтними прикметниками-означеннями — вiд
офiцiйних до нiжних, емоцiйно забарвлених: Шановна, дорога, мила,
люба, кохана, нiжна Та iн.: Бувайте здоровi, моя добра, нiжна i
люба товаришко (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.11, с. 211); Дорога i
шановна товаришко! (Л. Укр. до О. Кобилянськоï, т.11, с.109).
За радянських часiв звертання Товаришу, товаришко Набули нового
значення i вживалися переважно до представникiв партiйного середовища,
отже, виконували не етикетнi функцiï, зберiгаючи в своïй
семантицi семи соцiального характеру. Сьогоднi цi звертання лише
вiдображають певну iсторичну епоху i не є характерними для
сучасного мовного етикету. У наш час, коли повертаються до активного
вжитку традицiйнi украïнськi звертання Пане, панi, добродiю,
добродiйко, лексема Товариш Залишається як форма
звертання здебiльшого в середовищi людей старшого вiку та носiïв
староï iдеологiï, вона рiзко знижує свiй статус i
вiдходить на периферiю системного поля етикетних одиниць, якi
функцiонують в украïнськiй мовi.
Отже, епiстолярна спадщина украïнських письменникiв ХIХ ст. є
належним прикладом у використаннi звертань. Тож повертаймо до скарбницi
мовного етикету традицiйнi, споконвiчно украïнськi вислови, що
залишилися нам у спадок вiд попереднiх поколiнь.
Ельвiра Вєтрова
Лiтература
1. Возна 1981: Возна Р. Ф.Товаришу чи громадянине? // Культура слова.
К.: Наук. думка. Вип. 20. 1981. С.98 110.
2. Кононенко 2002: Кононенко В. Регiональний аспект загальнонародного //
Урок украïнськоï. 2002. 9. С.27 29. 3. Миронюк 1993:
Миронюк О. М. Iсторiя украïнського мовного етикету (засоби
вираження ввiчливостi): Автореф. дис. … канд. фiлол. наук. К.,
1993. 22с.
3. Полiщук 1996: Полiщук Н. Пан, товариш, добродiй // Культура слова.
К.: Наук. думка, 1996. Вип. 46 47. С.132-138.
4. Пономарiв 1999: Пономарiв О. Культура слова: Мовностилiстичнi поради:
Навч. Посiбник. К.: Либiдь, 1999. С. 173 174.
5. Сiмович 1984: Сiмович В. Наша товариська мова // Украïнське
мовознавство: розвiдки i статтi. University of Ottawa Press, 1984.
С.36 42.
6. Словник украïнськоï мови: В 11-и т. К.: Наук. думка, 1970-
1980.
Список Джерел iлюстративного матерiалу та Ïх умовних скорочень
Коб. Кобилянська О. Ю. Листи // Зiбр. творiв: У 5-и т. Т.5. Статтi та
спогади. Автобiографiï.
Листи. — К.: Держ. вид-во худ. лiт., 1963. — С.163 567.
Коцюб. Коцюбинський М. М. // Зiбр. творiв: У 7-и т. К.: Наук. думка,
1974. Листи. — Т.5. 431 с.;
Т.6. 311 с.; Т.7. 415 с. Л. Укр. Украïнка Леся // Повне зiбр.
творiв у 12-и т. К.: Наук. думка, 1978. Листи.- Т.10.- 542 с.; Т.11.
478 с.; Т.12. 694 с. Мирн. Мирний П. Я. Зiбр. творiв: У 7-и т. Т.7.-
Поезiя. Публiцистика. Епiстолярiй. — К.: Наук. думка,
1971. 663 с. Н.-Лев. Нечуй-Левицький I. С. // Зiбр. творiв: У 10-и т.-
Т.10.- Бiографiчнi матерiали, статтi та рецензiï,
Фольклорнi записи, листи. К.: Наук. думка, 1968. С.253-504. Стеф.
Стефаник В. С. Повне зiбр. творiв: У 3-х т.- Т.3. Листи. К.: Вид-во АН
УРСР, 1949. 324 с.
Iнодi лексеми Пан, панi Поширюються одразу двома означеннями
рiзного ступеня ввiчливостi. Поєднання шанобливо-ввiчливого
означення зi стилiстично нейтральним або емоцiйно забарвленим
компонентом має певне функцiональне навантаження, адже одночасно
виражає повагу до спiврозмовника i надає звертанням
бiльшоï виразностi, визначає характер субєктно-
адресатних вiдношень: Вельмишановна i ласкава панi! (Фр. до Е.
Ожешко, т.49, с.55); Високоповажана i дорога панi! (Коб. до О.
Франко, т.5, с.382); Дорога i високоповажана панi! (Коб. до
Є. Ярошинськоï, т.5, с.277). Двокомпонентна модель означення
+ Пане(панi) може ускладнюватися iмям, iмям по батьковi адресата
або його прiзвищем. Етикетна формула (означення) Пане, панi + iмя
найчастiше зустрiчається в посланнях М. Коцюбинського до В.
Гнатюка (46) та iнших видатних дiячiв украïнськоï культури:
Шановний пане Борисе! (до Б. Грiнченка, т.5, с.229);
Любий пане Андрiю! (до А. Дуляка, т.7, с.229). Поєднання
шанобливо-ввiчливого звертання Пане З повним документальним iмям
надає посланням вiдтiнку урочистостi: Високоповажана панi
Iванно! (Коб. до I. Побiгущоï, т.5, с.631); Дорога панно
Ольго (Л. Укр. до О. Кобилянськоï, т.11, с.140); Шановний
пане Болеславе! (Фр. до Б. Вислоуха, т.50, с.266). Неповторнiсть та
iндивiдуальнiсть звертань досягається використанням додаткових емоцiйно-
експресивних засобiв (суфiксiв субєктивноï оцiнки,
присвiйного займенника Мiй (моя) Та iн.), завдяки яким нейтрально-
офiцiйнi Пане, панi Набувають нового звучання. Так, у листах О.
Кобилянськоï, I. Франка вони нерiдко поєднуються iз варiантом
iменi, що визначає специфiку iнтимно-дружнього листування
письменникiв: Дорогенька моя i шановна панi Олечко! (Коб. до О.
Гаморак-Левицькоï, т.5, с.632); Дорога панно Геню! (Коб. до
Є. Ярошинськоï, т.5, с.292); Дорога панно Климцю (Фр.
до К. Попович, т.48, с.462).
При зверненнi до старших за вiком осiб, в офiцiйнiй тональностi
спiлкування звертання Пане, панi Iнодi поширюються iменами по
батьковi адресатiв: Вельмишановна панi Ольга Петрiвна! (Фр. до О.
Пчiлки, т.49, с.298). Така форма найменування адресата не є
типовою для украïнськоï мовноï традицiï i в листах
письменникiв використовується рiдко. Бiльш поширеною є
конструкцiя (означення) Пане, панi + Прiзвище
Адресата, яка функцiонує переважно в нейтральнiй та офiцiйнiй
тональностях спiлкування. Найчастiше такi звертання вживаються в листах
О. Кобилянськоï до О. Маковея (70), В. Стефаника (30), М. Павлика
(25) та iн., рiдше в посланнях I. Нечуя-Левицького (10), I. Франка (7),
Лесi Украïнки (5): Вельмишановний пане Павлик! (Кобилян.,
т.5, с.250); Вельмишановний пане Петруненко! (Л. Укр., т.12,
с.38); Пане Белей! (Н.-Лев., т.10, с.305).
У багатьох листах письменникiв етикетнi формули з компонентами Пане,
панi Виражають почуття i настроï автора послання. У такому
контекстi адресат виступає нiби очевидцем та спiвучасником думок i
почувань адресанта: Отака, дорога панi, i моя доля (Фр. до К.
Попович, т.48, с.448); Розумiєте смуток мiй, дорога моя панi?
(Коб. до Х. Алчевськоï, т.5, с.555).
Звертання Пане, панi Можуть поєднуватись iз регулятивами
Добродiю, добродiйко, Що найчастiше спостерiгаємо в листах
П. Мирного (20), О. Кобилянськоï (18), I. Нечуя-Левицького (15), I.
Франка (13). Вони не тiльки слугують засобом висловлення поваги до
адресата, а у вiдповiдному семантичному оточеннi передають рiзнi емоцiйно-
смисловi вiдтiнки: розчарування адресанта, його невдоволення вчинками
одержувача вiдповiдi: Ви, пане добродiю, пишете дуже невиразно (Н.-
Лев., т.10, с.302), За кого Ви мене приймаєте, пане добродiю?
(Л. Укр., т.10, с.304).
Iдеологiчний пiдхiд позначився i на звертаннях Добродiю, добродiйко.
У Словнику украïнськоï мови i Словнику мови творiв Г. Квiтки-
Основяненка пояснюють ïх як застарiлi форми ввiчливого звертання до
людей привiлейованого суспiльства. Сьогоднi звертання Добродiю,
добродiйко Не викликають у мовознавствi особливих дискусiй. Майже
всi дослiдники, що цiкавляться семантикою та особливостями
функцiонування цих форм, одностайнi в тому, що це давнi споконвiчно
украïнськi звертання. Семантика ïх є прозорою i не
викликає нiяких заперечень той, хто чинить добро, доброчинець,
отже, цi найменування не мiстять щонайменшоï вказiвки на соцiальний
статус адресата й можуть використовуватися щодо будь-якоï особи, до
якоï адресант вiдчуває симпатiю та повагу. У листуваннi
письменникiв звертання Добродiй, добродiйко поширена форма
звернення до адресата: Пишiть хоч Ви, добродiю любий (Коцюб. до
Б. Грiнченка, т.5, с.57); Шановний любий добродiю (Н.-Лев. до М.
Грушевського, т.10, с.295); Вельми i вельми шануємий добродiю
ласкавий (Шевч. до А. Болдiна, т.6, с.271); Щирий добродiю
(Граб. до К. Панькiвського, т. 2, с.310). Цiкаво, що використовуючи
звертання Добродiй, добродiйко, письменники iнодi свiдомо
акцентують увагу на поняттях добро, добрi вчинки: Плодiть, добродiю,
i засiвайте найбiльше, я певний, що з того засiву будуть колись великi
жнива задля нашого краю (Мирн. до М. Коцюбинського, т.7, с.431);
У Вас, видно, добродiю, не стратилася вiра в д О б р О
(авт.) Помiж людьми. Вiруйте, добродiю, в нього i надальше
(Мирн. до М. Коцюбинського, т.7, с.434). Звертання Добродiю,
добродiйко Можуть уживатися самостiйно або в поєднаннi з
прикметниками та власними назвами особовими iменами, iменами по
батьковi, що буває найчастiше. Такi етикетнi одиницi в листах
письменникiв репрезентованi по-рiзному (див. таб. 1).
Таблиця 1. Частотнiсть уживання етикетних формул з компонентом
Добродiй, добродiйко
Виконують рiзнi функцiï. На початку листа вони слугують засобом
привернення уваги адресата, сигналом до сприйняття повiдомлюваного. У
поєднаннi з вiдповiдними прикметниками — надають листам
особливоï урочистостi: Високоповажаний добродiю! Я давно до
Вас не озивалась, бо не було нiчого вартого Вашоï уваги, до
писання (Л. Укр. до Ф. Колесси, т.12, с.267); Вельмишановний
добродiю! Звертаюся до Вас у справi, що, певно, заiнтересує Вас як
музику i яко украïнського Дiяча (Л. Укр. до М. Аркаса,
т.12, с.249). В iнтерпозицiï, тобто в серединi речення, звертання
Добродiю, добродiйко Можуть слугувати яскравим засобом вияву
невдоволення, незгоди з дiями адресата: Отак-то! Не здивуйте,
добродiю, що не вволив я Вашоï волi, дiло се не жарти, самi
маєте розум (Шевч. до М. Максимовича, т.6,с.223 ); Ради
бога, добродiю, хто провадить коректу (чи радше не провадить )? I чи
робiтники в друкарнi не умiють читати по-украïнськи (Коб. до
Лiтературно-наукового вiсника, т.5, с.614); Я не знаю, може, се у Вас
такий образовий спосiб писання, але на такий спосiб мушу сказати, що
така образовiсть i не поетична, i не… гарна. Не гарна, добродiю, i
не найлiпше свiдчить о Вашiм писательськiм тактi (Фр. до О.
Партицького, т.48, с.247).
У багатьох посланнях I. Франка звертання Добродiю, добродiйко
Є засобом висловлення думок i почуттiв, якi адресант
звiряє своєму спiврозмовнику: Ось що, добродiю, у нас
тепер за рiшучi глаголи Глаголинський
Глаголят. Ая! (до М. Павлика, т.48, с.189); Ах, добродiю
любий, такi питання трафляють мене глибоко… (до В.
Озаркевича, т.48, с.179); Отсе Вам, любий добродiю, моï плани
(до Є. Трегубова, т.50, с.345). У листах М. Коцюбинського
вони часто використовуються для вираження симпатiï, прихильного
ставлення до адресата: Свiдчу Вам, дорогий добродiю, свою повну
симпатiю й найсердечнiшi бажання здоровя та сили (до В. Гнатюка,
т.6, с.100).
В украïнському мовному етикетi непросту iсторiю мають форми
Товаришу, товаришко, товаришi. Вони є традицiйними
украïнськими звертаннями з глибокими нацiональними коренями. У
народних пiснях козаки , чумаки, сiчовi стрiльцi зверталися до
своïх побратимiв Товаришу, товаришеньку I цим указували на
повагу, довiря, дружбу [Возна 1981, с.137]. Як вiдомо, в сучаснiй
украïнськiй мовi полiсемiчне слово Товариш реалiзує
два основних значення: 1.Людина, яка спiльно з ким-небудь виконує
якусь справу, бере участь у якихось дiях, спiвучасник чого-небудь;
2.Людина, звязана з ким-небудь дружбою, щирий друг, приятель [Словник
1970-1980, т.10, с.160]. З такими значеннями лексеми Товариш,
товаришка Використовуються i в листах. Письменники вживають ïх
при зверненнi до своïх щирих друзiв i приятелiв, однодумцiв, людей,
з якими ïх повязує спiльна справа, участь у громадсько-
лiтературному життi: Нам з Вами, старий товаришу, було се байдуже,
але iншим нi (Фр. до М. Павлика, т.50, с.148); Прошу не забувати,
дорогий товаришу, про завжди Вашого М.Коцюбинського (Коцюб.
до I. Липи, т.5, с.310); Шановна товаришко! (Стеф. до О. Гаморак,
т.3, с.83). Автори листiв могли звертатися так i до тих адресатiв, з
якими не були знайомi особисто, але з якими ïх обєднували
спiльнi погляди на лiтературу, iсторiю, громадське життя тощо: Як
бачите, дорогий товаришу, Ви далеко, я Вас особисто не знаю, та в мене
є довiря до Вас i я говорю до вас од самого
серця… (Коб. до П. Тодорова, т.5, с.538); Може, не
поремствуєте, що називаю Вас товаришкою, бо се ж загальнолюдський
звичай зватися так межи людьми однаковоï зброï, а ми ж обидвi
воюємо пером (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.12, с.22);
Шановний добродiю! Або краще, незнайомий дорогий товаришу! Не
здивуйте, що я непрошена Озиваюсь до Вас (Л. Укр. до А.
Кримського, т.10, с.329).
У дослiджуваних листах зустрiчається звертальна конструкцiя
Пане товаришу, яка широко використовувалася в украïнському
iнтелiгентному середовищi ХIХ ст. у спiлкуваннi старших за вiком осiб з
молодшими. В. Сiмович вiдзначав, що в украïнськiй мовi таку
товариську форму зберегти слiд [Сiмович 1984, с.41]. У листах
письменникiв звертання Пане-товаришу Нерiдко поширюється
означеннями, вираженими прикметниками Шановний, дорогий, добрий
Та iн. Компонент Пане Надає висловам вiдтiнку
офiцiйностi й вживається для вияву додатковоï поваги й
увiчливостi: Дорогий пане товаришу, коли Ви дозволяєте себе так
називати, то я з охотою готова (Л. Укр. до I. Франка, т.12, с.11);
Пане товаришу! (Стеф. до А. Шлипельського, т.3, с.33).
Як свiдчить проаналiзований матерiал, звертання Товаришу, товаришко
Використовуються як у дружнiй, так i офiцiйнiй тональностях
спiлкування. У ситуацiï офiцiйного та урочистого спiлкування вони
частiше поширюються означеннями Шановний, вельмишановний,
високоповажний, високоповажаний: Приймiте ж, високоповажаний
товаришу, оцей мiй привiт на нинiшнє Ваше свято (Фр. до Б.
Грiнченка, т.50, с.306); Запрошую Вас, шановний товаришу, помогти
украïнськiй молодiжi на чужинi в ïï заходах коло
рiдноï лiтератури (Л. Укр. до I. Франка, т.12, с.85). Дружня
тональнiсть спiлкування створюється завдяки означенням, вираженим
займенником Мiй(моя), прикметниками Дорогий (-а), любий (-а),
милий (-а), коханий (-а), добрий (-а), нiжний (-а) Та iн.:
…мушу кiнчати, а хотiлось би ще побалакати з Вами, моя мало
бачена, але мила товаришко (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.12, с.343 );
Найдорожча товаришко! (Стеф. до О. Кобилянськоï, т.3,
с.249).
Характерною особливiстю функцiонування лексем Товаришу, товаришко
В епiстолярiï письменникiв є те, що до чоловiкiв таке
звертання може використовуватись як з поширювачами, так i без них i при
цьому не втрачати вiдтiнку прихильностi, доброзичливого ставлення до
адресата: СПасибi, товаришу, за Ваше добре слово, се вже не вперше
воно менi приходить своєчасно (Л. Укр. до А..Кримського, т.11,
с.208). У листах до жiнок звертання Товаришко Не вживається
самостiйно, а завжди супроводжується присвiйним займенником Мiй
(моя), а також рiзноманiтними прикметниками-означеннями — вiд
офiцiйних до нiжних, емоцiйно забарвлених: Шановна, дорога, мила,
люба, кохана, нiжна Та iн.: Бувайте здоровi, моя добра, нiжна i
люба товаришко (Л. Укр. до Н. Кибальчич, т.11, с. 211); Дорога i
шановна товаришко! (Л. Укр. до О. Кобилянськоï, т.11, с.109).
За радянських часiв звертання Товаришу, товаришко Набули нового
значення i вживалися переважно до представникiв партiйного середовища,
отже, виконували не етикетнi функцiï, зберiгаючи в своïй
семантицi семи соцiального характеру. Сьогоднi цi звертання лише
вiдображають певну iсторичну епоху i не є характерними для
сучасного мовного етикету. У наш час, коли повертаються до активного
вжитку традицiйнi украïнськi звертання Пане, панi, добродiю,
добродiйко, лексема Товариш Залишається як форма
звертання здебiльшого в середовищi людей старшого вiку та носiïв
староï iдеологiï, вона рiзко знижує свiй статус i
вiдходить на периферiю системного поля етикетних одиниць, якi
функцiонують в украïнськiй мовi.
Отже, епiстолярна спадщина украïнських письменникiв ХIХ ст. є
належним прикладом у використаннi звертань. Тож повертаймо до скарбницi
мовного етикету традицiйнi, споконвiчно украïнськi вислови, що
залишилися нам у спадок вiд попереднiх поколiнь.
Ельвiра Вєтрова
Лiтература
1. Возна 1981: Возна Р. Ф.Товаришу чи громадянине? // Культура слова.
К.: Наук. думка. Вип. 20. 1981. С.98 110.
2. Кононенко 2002: Кононенко В. Регiональний аспект загальнонародного //
Урок украïнськоï. 2002. 9. С.27 29. 3. Миронюк 1993:
Миронюк О. М. Iсторiя украïнського мовного етикету (засоби
вираження ввiчливостi): Автореф. дис. … канд. фiлол. наук. К.,
1993. 22с.
3. Полiщук 1996: Полiщук Н. Пан, товариш, добродiй // Культура слова.
К.: Наук. думка, 1996. Вип. 46 47. С.132-138.
4. Пономарiв 1999: Пономарiв О. Культура слова: Мовностилiстичнi поради:
Навч. Посiбник. К.: Либiдь, 1999. С. 173 174.
5. Сiмович 1984: Сiмович В. Наша товариська мова // Украïнське
мовознавство: розвiдки i статтi. University of Ottawa Press, 1984.
С.36 42.
6. Словник украïнськоï мови: В 11-и т. К.: Наук. думка, 1970-
1980.
Список Джерел iлюстративного матерiалу та Ïх умовних скорочень
Коб. Кобилянська О. Ю. Листи // Зiбр. творiв: У 5-и т. Т.5. Статтi та
спогади. Автобiографiï.
Листи. — К.: Держ. вид-во худ. лiт., 1963. — С.163 567.
Коцюб. Коцюбинський М. М. // Зiбр. творiв: У 7-и т. К.: Наук. думка,
1974. Листи. — Т.5. 431 с.;
Т.6. 311 с.; Т.7. 415 с. Л. Укр. Украïнка Леся // Повне зiбр.
творiв у 12-и т. К.: Наук. думка, 1978. Листи.- Т.10.- 542 с.; Т.11.
478 с.; Т.12. 694 с. Мирн. Мирний П. Я. Зiбр. творiв: У 7-и т. Т.7.-
Поезiя. Публiцистика. Епiстолярiй. — К.: Наук. думка,
1971. 663 с. Н.-Лев. Нечуй-Левицький I. С. // Зiбр. творiв: У 10-и т.-
Т.10.- Бiографiчнi матерiали, статтi та рецензiï,
Фольклорнi записи, листи. К.: Наук. думка, 1968. С.253-504. Стеф.
Стефаник В. С. Повне зiбр. творiв: У 3-х т.- Т.3. Листи. К.: Вид-во АН
УРСР, 1949. 324 с.
